передплата Українською | In English

№7, квітень 2015

«Про що повинні б уже співати горобці на українських хатах»«Про що повинні б уже співати горобці на українських хатах»

Поділитися:

Михайло Вербицький – композитор найпопулярнішого сьогодні гімну, який упродовж дня співають по кілька разів по всьому світу. «Ще не вмерла України» виконують у найрізноманітніших інтерпретаціях і на різних інструментах.
Славень України нині знаменитий на весь Всесвіт, бо він наповнений Духом любові й волі. Його написав великий життєлюб, композитор і священик. «У кожнім його творі, у кожнім мотиві ми чуємо Божу іскру, левині пазурі та знамення правдивого, щирого натхнення, а часто й ґеніяльної інспірації…» (Станіслав Людкевич).

Наш симфонік

Народився Михайло Вербицький 200 років тому. Але чи не найбільше його постаттю цікавляться нині. У березні у Львові відкрились одразу кілька документальних виставок, що розповідають про цю непересічну особистість. Одна з них облаштована в Соборі святого Юра, бо отець Вербицький 20 років зі своїх прожитих 55 служив священиком у селах Яворівського (Завадів і Залужжя) та Самбірського (Стрілки) районів на Львівщині, у Млинах біля Перемишля (Польща). Інша виставка – у Меморіальному музеї Соломії Крушельницької, де вперше експонуються матеріали зі спадщини композитора Станіслава Людкевича, які він зібрав, досліджуючи творчість Михайла Вербицького. Ніхто достеменно не знає, скільки музичних творів написав Вербицький, бо багато з них він не підписував, не ставив дат. А тому дослідники й дотепер у пошуках його повної творчої спадщини. Станіслав Людкевич, пропагуючи його творчість ще в 20­х роках ХХ століття, спробував відкрити рахунок його музичного доробку: 15 оперет і мелодрам, 18 церковних і 22 світські хори, 7 симфоній, самовчитель гри на гітарі...

Станіслав Людкевич писав: «Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце посідає він у розвою нашої музики? Оце запитання, на які повинна би дати відповідь кожна українська дитина, про що повинні б уже співати горобці на українських хатах. Але, на жаль, здається, не буде зайвим цю справу ще раз коротко з’ясувати.

Михайло Вербицький – це перший піонер української музики на Галицькій Україні 40­х років ХІХ століття, себто часів, коли в нас ще не було ні Лисенка, ні «Запорожця за Дунаєм»...; він є найбільшим після Бортнянського нашим духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині...

Вербицький є нашим симфоніком, а десяток його так званих симфоній (а радше увертюр) – першою талановитою спробою української симфонічної музики в Галичині й на Україні взагалі, тим наріжним каменем, від якого починає творитися ця література.

У Вербицькім ми маємо першого галицького плідного оперетиста, оперети та мелодрами якого, числом понад 10, були в нас відповідником до «Наталки Полтавки» та «Марусі»... У Вербицькім ми маємо й останнього композитора­гітариста, для якого гітара була фортепіано, який написав кільканадцять зшитків пісень із гітарою й гітарових творів...

Вербицький для нас є не тільки музикою, але також символом нашого національного відродження в Галичині».

Соліст церковного хору

Михайло Вербицький у 10 років залишився без батька, який був священиком. Малолітніми братами Вербицькими – Михайлом та Володиславом – опікувався їхній далекий родич – священик Іван Снігурський, владика Перемишльської єпархії. Він заснував хор, музичну школу, де співали й навчалися брати. Там Михайло вперше виступив як соліст у богослужінні на Великдень. «...Школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької, існує ще четверта категорія – українська», – згадував Вербицький про своє навчання музиці. До Перемишля запросили з Чехії кваліфікованого диригента й композитора Алоїза Нанке. Саме завдяки йому Михайло Вербицький здобув ґрунтовну музичну освіту, знання творів віденських класиків Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, композиторів «золотої доби» української музики – Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Шість годин у карцері

Юнак поєднував музичну освіту з навчанням у духовній семінарії. А це означало, що музику, жвавий темперамент і життєрадісність потрібно поєднувати з аскетизмом і жорсткою дисципліною, що, звісно, пригнічувало його тонку й вразливу натуру. Якось семінаристам подали зіпсовану їжу, Михайло Вербицький обурився і за це був покараний 6 годинами в карцері. Під час навчання в семінарії він зламав суглоб, чотири місяці пролежав і навчився… грати на гітарі. Тоді цей інструмент замінював у домашньому музикуванні фортепіано. Михайло Вербицький написав навіть посібник гри на гітарі. Тож згодом гітара стала його улюбленим інструментом. У важкі роки він, навчаючи грі на гітарі, рятував себе від злиднів.

Два шлюби, дві смерті

Михайло Вербицький уперше одружився у 22 роки з австрійкою Барбарою. У них народилися двоє дітей. Однак, на жаль, дружина померла. Вербицький був змушений перервати навчання в семінарії. У другому шлюбі в нього народжується син. Вербицький екстерном закінчує богословські курси, висвячується на священика, одержує парафію, куди приїздить із сім’єю. Але друга дружина також помирає. Нестатки й убогість супроводжували композитора впродовж його життя. Але він залишався великим оптимістом і життєлюбом, про що свідчать його музичні твори до театральних вистав.

У 1848–1849 роках у Галичині виникали численні театральні гуртки, їхні постановки користувалися величезним успіхом. Вербицький був на піднесенні. Один із організаторів гуртка, він мав сценічне амплуа й автора, і співака, і композитора. Написав музику до 20 п'єс, зокрема «Верховинці», «Козак і мисливець», «Проциха», «Жовнір­чарівник» («Москаль­чарівник» І. Котляревського), «Гриць Мазниця, або Муж заманений» (так була названа комедія Мольєра «Georg Danden»), «Запропащений котик» та інші.

Театр допоміг розкритися талантові Вербицького, стати відомим і авторитетним діячем музичної культури вже на новому етапі, коли з’явився у Львові театр «Руська бесіда». У 1860­х роках композитор написав для цього театру побутову мелодраму «Підгіряни», яка стала однією з найпопулярніших, а згодом – «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» тощо. «Підгіряни» ставили в Санкт­Петербурзі, російською її переклав протоієрей Василь Гречулевич.

Народження гімну «Під провидінням»

Твори Вербицького на духовну тематику й нині виконують у храмах під час богослужінь. Бо він був єдиним композитором першої половини ХІХ століття на теренах усієї України, який працював у цій галузі. У музиці літургій помітні риси класичного стилю творів Дмитра Бортнянського, але поряд із цим Вербицький зумів створити й власний індивідуальний стиль, якому притаманні романтичні риси.

Вербицький першим із галицьких композиторів звернув увагу на вірші Тараса Шевченка. Один із його найвидатніших творів – кантата «Заповіт», написана для подвійного, мішаного й чоловічого хорів, для соліста й для симфонічного оркестру. Цей твір уперше був виконаний 1868 ро­ку на шевченківському святі­концерті у Львові.

Появі гімну «Ще не вмерла України» маємо завдячувати Тарасові Шевченкові.

10 березня 1865 року українці відзначали четверті роковини по смерті Великого Кобзаря. Дух волевиявлення українців, записаний на генетичному рівні, того вечора вирвався й закарбувався в пісні «Ще не вмерла України». Вперше вона прозвучала в будинку «Під провидінням» – це був готель у місті Перемишль, що тоді належав єпископській консисторії, де в театральній залі відбувся скорботний вечір пам’яті Тараса Шевченка. Виконав пісню кафедральний хор Перемишля, яким керував Анатолій Вахнянин (на той час голова місцевого студентського клубу). На вечорі був присутній і композитор цього твору – священик із села Млини Михайло Вербицький. Йому, українцеві­«західняку», не судилося зустрітися зі «східняком» Павлом Чубинським – автором слів гімну. Та їхня любов до України в гімні єднає нині мільйони волелюбних людей світу.

Через 200 років, під час Революції гідності, під провидінням Святого духу на Різдво сотні тисяч людей співали на Майдані в Києві Державний гімн України.

– Я був свідком чогось живого, коли весь Майдан заспівав «Ще не вмерла України». Це щось особливе, – висловив своє враження від музики й атмосфери композитор Валентин Сильвестров. – Хочу сказати, що Гімн України – дивовижний твір. Михайло Вербицький... жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта і мав мелодійний дар – це помітно з його літургій. Так, він був церковним композитором. І цю патріотичну пісню він створив як церковний композитор; це ж алілуя, розспів... У державних гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: у ньому є ознаки літургійного початку. У цьому хорі затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. Тому в простому наспіві немов дме вітер, наче гілки дерев співають.

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №5/2016 №5
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата