передплата Українською | In English

№1, січень 2007

Нашою національною ідеєю має стати дотримання громадянських свобод і прав людини

Поділитися:

У «шафі» минулого кожної людини, навіть коли вона видається тричі порядною, обов'язково є «скелет» – скажімо, нехай маленька, але таємниця, або неприємний спогад на кшталт невиконаних обіцянок, клятв, знехтуваних принципів тощо. І в кожній родині є, хоч би якою родовитою вона була. І в кожного суспільства, і в держави...
Тут можна сперечатися, можна приймати це як метафору, можна – як незаперечний факт. Але від емоцій мало що зміниться і народна мудрість не перестане бути мудрістю! Вона віками перевірена! І якщо добре пригадати, то що-небудь отаке обов'язково знайдеться...
У всіх і в кожного!

На мораль – лукаво
примружившись

Мудреці запевняють, якщо боги хочуть покарати людину, вони позбавляють її розуму. Дозволю собі продовжити: коли ці самі боги готують випробування для народу – вони позбавляють його віри! У тому числі, і через закон.

Кажу про це тому, оскільки вважаю проблему правового нігілізму однією з найголовніших у нашій країні. Ми заявляємо, що загрузли в корупції? Так, треба позбавлятися від цього гріха, очищаючи своє лице і перед Європою. Так, треба визнати (точніше, вже визнали!), що воєвод Петра відправляли до регіонів задля того, аби вони, не соромлячись, відверто перетворювали їх на власні годівниці. Тепер різного роду «воєводи» приватизують цілі ділянки державної влади в містах, районах, областях, міністерствах і відомствах, і з мінімальною зарплатою живуть так, як не снилося й арабським нафтовим шейхам.

Але треба говорити і про зворотний бік медалі. Брали б далебі менш активно, якби менш активно давали! Ми сьогодні опинилися перед реальним фактом морального розкладання більшої частини суспільства, котра свідомо готова злочинним шляхом (те, що хабарництво «не є добре» й підлягає покаранню, у нас знають усі – освітній рівень народу дає можливість усвідомити це легко!) розв'язувати свої проблеми. Засуджують нестримне прагнення хапати тих, хто на маленьку зарплату зводить палаци, проте... несуть самі! І в переважній більшості випадків не тому, що їх примушують, а тому, що так легше і спокійніше...

Саме масовий правовий нігілізм і є підгрунтям криміналізації суспільних і владних відносин. Саме він розбещує та продовжує розбещувати. Утім, як ми можемо хотіти, аби країна простих людей поважала закон, коли вона бачить, як нехтують ним лідери?

Сьогодні не потрібно особливої сміливості, щоб лаяти Президента. Дозволяю собі це лише тому, що, по-перше, ніколи його до цього не хвалив, по-друге, вже точно не можу та й не бажаю вважати себе «його людиною», а по-третє – і раніше казав усе, що думаю про його вчинки. І саме тому, бо вважаю: лідер нації, навіть коли він не «месія», а просто чесна людина, зобов'язаний відповідати якщо не еталону, то бодай середній нормі. А в нас палітра велика. У ній – витівки на кшталт братського споживання спиртного разом із ветеранами на святі, коли після публічно прийнятої «маленької» глава держави так само публічно сідає за кермо(!). І публічні заклики карати політичних супротивників, котрі, з'ясовується, законів не порушували?! У ній – клятви в чесності й вірності на Майдані та цілковита відсутність відповідальності за невиконання обіцянок. У ній... Та що тут перелічувати, коли аморальність – інакше не скажеш! – вчинків тих, хто бажав бути зразком і зі своїм особистим ім'ям пов'язував зміни в країні, відкинула мораль усього суспільства так далеко назад, що не беруся сказати, скільки часу знадобиться для повернення на вихідні позиції.

Поза сумнівом, диявол дивиться на нас лукаво примружившись, спостерігаючи, як ми псуємо покоління за поколінням, забуваючи і про заповіді Божі, і про елементарну відповідальність. Коли панує вседозволеність, то про що говорити, до чого закликати й на що сподіватися? І якщо об «маленького українця» з його зовсім не маленькою мораллю так публічно і так цинічно витирають ноги, показуючи, що і права людини, і її заслуги зовсім нічого не варті в країні, де як і раніше найвищою доблестю вважається сліпе підпорядкування вищому за рангом, а доблестю – таке саме сліпе виконання команди згори, то чи слід очікувати віри та прагнення працювати на благо країни?

Розумію, запитання з розряду риторичних…

«За що?»

До речі, про команди й виконавців... Півтора року з найвищих трибун найвищі державні діячі розповідали, що я – злочинець. І не дрібний, а – державний! І не один, а глава великої та вельми згуртованої компанії депутатів рад усіх рівнів, котрі наважилися зібратися в Сєверодонецьку на з'їзд, який став відомий усьому світові. Той самий, що від самого початку засудив «жовтогарячий шабаш» і попередив: певного сорту політики готують Україні гірку долю, а її народу – розкол. І все – тільки заради особистої влади.

Від одного лише переліку кримінально-політичних статей, за якими потрібно було після цього «законопатити» і мене, і моїх колег-депутатів на багато років, а краще – довічно, нормальну людину дрижаки беруть. Тут і спроба зміни державного ладу, і замах на територіальну цілісність України, і сепаратизм. На певні думки про збройне захоплення влади можна й не зважати на загалом шикарно-страшному тлі.

Цікаво, але вжите в попередньому абзаці словосполучення «потрібно було» в цьому випадку може мати відразу подвійний зміст: із одного боку – дотримання законності неначебто вимагає притягнення до відповідальності того, хто переступив межі дозволеного. Із іншого – відкрито й публічно, анітрохи не соромлячись, негайно карати без жодного жалю вимагали посадові особи. Таким чином, вони самі порушували закон – віддавали прямі накази Генеральній прокуратурі.

А в ній також не соромилися ані тоді, ані зараз відкрито визнавати: порушена справа – замовна і стоїть на особливому контролі. І обов'язково треба відзвітуватися, а то як же пенсії, кар'єри, нагороди й подяки?! Роботодавці можуть розгніватися...

Добре, усе-таки не 1937-й надворі. І можна казати «спасибі, демократіє»! Тоді просто шльопнули б, реабілітувавши посмертно. Сьогодні лише нерви помотали та пригрозили ґратами й наручниками, давши, зрештою, «повний назад». Слово честі, коли читав висновок, за яким прокурорські працівники припиняли справу «через відсутність складу злочину», хотілося сміятися та плакати водночас. Що було – те й залишилося. Тільки знаки у фактів змінили. Якщо раніше трактувалося з мінусом, то тепер із плюсом. А в результаті вийшло: усі ми в Сєверодонецьку не на цілісність країни вчиняли замах, а виключно й від усього серця (так і було, я сам це чув-бачив і доводив на численних і багатогодинних допитах!) бажали їй добра.

Загалом, справу можна викинути на смітник, а до тих, хто порушив законність за наказом вищих за рангом, дозволяється висунути через суд претензії. І все нібито благополучно завершилося. Тільки виходить, як у старому анекдоті: хоч срібні ложки і знайшлися, проте осад залишився...

І дуже, між іншим, неприємний!

Хоч верть-круть,
хоч круть-верть

І справа не в мені і, врешті-решт, не в долях моїх товаришів, котрих так звані правоохоронці, мало чим відмінні за своєю мораллю від найманих горлорізів, намагалися зламати. Те, що закон у нас навіть не дишло, а голобля, яким на свій розсуд і зовсім безкарно послуговується кожен, хто дорвався до такої можливості, знає сьогодні вся країна. Те, що перед законом далеко не всі рівні, а «з багатим – не позивайся», також не потребує особливих роз'яснень.

Але як розуміти, що в нас і суб'єктивні, і об'єктивні чинники – всі проти розвитку громадянського суспільства й, урешті-решт, проти народу? Що, даруйте, при тих, що при цих...

 І якщо хабарництво ще можна сяк-так списати на розбещеність певних конкретних людей (от тільки чи не забагато їх?), то як бути з випадками, коли «пересмикує», власне кажучи, уже сама держава? Причому по-крупному! Як не згадати про це, коли сьогодні купа політиків аж заходиться криком про волю народу, про референдуми, які мають показати... Так показували ж уже! Чи ми забули, що наш народ висловився досить позитивно, наприклад, про новий устрій державної влади ще п'ять років тому? Тоді, нагадаю, людей прямо запитували: чи схвалюють вони ідею двопалатності парламенту? І більшість на запитання «Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України та сприяла б їхній реалізації, і внесення відповідних змін до Конституції України та виборчого законодавства?» відповіли ствердно! Але про це постаралися (треба віддати належне, досить уміло) відразу забути, перетворивши перспективну ідею на вже згаданий «скелет демократії в шафі нашої державності».

Тричі впевнений: якби думку людей вислухали тоді з належною увагою, якби ми виконали рішення народу, то жодних майданів не знадобилося б і про жоден розкол і протистояння не йшлося б! Просто тому, що ані схід, ані захід, ані південь з північчю не були б обділені своїм представництвом у владі та не відчували б комплексів із цього приводу. Друга палата й була б отим самим балансом, котрий допомагав би утримувати країну в стані рівноваги та бодай відносного політичного спокою.

Можна, звісно, сказати, мовляв, усе викладене – на городі бузина, а в Києві дядько... Про те, які дядьки нині в столиці та хто з якою легітимністю прийшов до влади, народ знає чудово. Він сьогодні принишк, очікуючи реальних змін на краще. А вони, треба це відверто визнати, неможливі доти, поки не зміниться рівень керованості та ступінь відповідальності тих, хто приймає рішення.

Численні й досить бурхливі конфлікти між Кабінетом Міністрів і Секретаріатом Президента (і як так вийшло, що цей орган, власне кажучи, лише головна канцелярія глави держави, з такою ініціативністю тягне на себе владні повноваження, не передбачені ані законом, ані Конституцією? І чи це не правовий нігілізм і «держпересмикування» одночасно?!!!) цікаві лише для журналістів, ласих до сенсацій. Країні, по-перше, потрібна нормальна робота й нормальне співіснування всіх галузей влади. А по-друге – припинення прагнень Києва підім'яти під себе регіони й остаточно, і безповоротно.

Так, ніколи не заперечував своїх поглядів – вважав і вважаю, що Україна повинна бути й буде федеративною. Іншого шляху в неї просто немає. За це зі мною і мали розправитися. Але навряд чи в усій країні знайдеться бодай сотня розсудливих і відповідальних громадян, готових змиритися з тим, що тільки вузька група людей у кількох будинках одного міста (нехай навіть дуже красивого, славного й усіма любимого) прийматимуть рішення за всю країну.

У будь-якій державі світу парламент – це представництво народу. І депутат – його виборний слуга. Ми сьогодні змінили систему, зробивши слугами не депутатів, а партії. І в такий спосіб серйозно знеособили стосунки виборців з тими, кому вони дають владу! Кроки, які вже впевнено робить політреформа, додадуть економічної ваги регіонам, але чи зможуть вони замінити собою представництво у владі? Хто лобіюватиме – куди тепер від цього подітися! – потрібні регіонам ідеї на національному рівні та стежитиме за дотриманням справедливості? Хто, у разі чого, стане безстороннім і, коли хочете, безпартійним суддею в спірних питаннях?

Давайте згадаємо: Німеччина – це Бундестаг і Бундесрат, до складу котрого входять представники земельних урядів, які узгоджують федеральні закони. Австрія – федеральна рада як верхня палата парламенту – Федеральних зборів. Іспанія – друга палата парламенту – Сенат. Сполучені Штати – Конгрес і Сенат...

Продовжувати треба?

«Покірного доля веде.
Непокірливого - тягне»

Погодьтеся, життя збагачує досвідом того, хто вміє робити висновки. Треба робити висновки і з усіх наших історій, у тому числі й зовсім недавніх. Парламентські вибори цього року навчили: парламент, можливо, у результаті і стає працездатнішим, але його зв'язки з регіонами, глибинкою явно погіршилися. Уже немає мажоритарників, котрі мали приїжджати в округ, а правду шукати в столиці за колективної партійної відповідальності... Безнадійна це справа! Щоправда, Партія регіонів зробила справедливий крок – закріпила своїх депутатів за округами. Але це все-таки лише подоба... Нехай і досить чесна, але не досить повноцінна!

Саме для того, аби зберегти сьогодні залишки поваги народу до влади, котра відривається від нього дедалі більше, на часі повернутися і до результатів квітневого референдуму, і до самої ідеї двопалатного парламенту (це необхідно, аби згадану повагу потім і збільшити!). Друга палата, яку можна назвати, приміром, палатою регіонів або народними зборами, повинна представляти інтереси регіонів – АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. І мати належні функції для здійснення реального впливу на законодавчий процес і загальнодержавну політику! Такий підхід підтверджено статтею 5 Конституції України: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади, і органи місцевого самоврядування».

Отже, палата може формуватися органами місцевого самоврядування територіальних громад відповідних регіонів шляхом делегування своїх представників. Такий підхід до формування законодавчого органу підсилив би роль і відповідальність місцевого самоврядування не лише за вирішення місцевих питань, а й загальнонаціональних. Порядок формування палати регіонів, що забезпечує участь органів місцевого самоврядування, підвищить авторитет цих органів і зацікавленість громадян бути обраними до органів місцевого самоврядування. Це спричинить інше позитивне явище – поліпшення складу виборних осіб. Погодьтеся, також вельми важливо!

Представляти інтереси регіонів у другій палаті парламенту повинні особи, котрі постійно проживають і працюють на місцях, за специфікою своєї діяльності мають істотний вплив на регіональне життя та реально відповідають за перебіг соціально-економічних процесів. Про жодну «професійну депутатську діяльність» тут не може бути й мови!

 Друга палата має забезпечити рівне представництво регіонів у законодавчому органі країни, а формувати її мають органи місцевого самоврядування відповідних регіонів. Вона може створювати комітети, обирати їхніх голів, але – жодних фракцій! А рішення ухвалюються виключно на пленарних засіданнях, що проходять один раз на місяць, шляхом голосування. Усі рішення приймаються не менш як половиною голосів від конституційного складу Ради.

 Доцільно передбачити, щоб повноваження членів цієї палати могли бути припинені в разі їхнього відкликання за спеціальною процедурою. Це зробить кожного, кого люди обрали, відповідальнішим перед ними. Просто зникне ілюзія безконтрольності «на всю каденцію»!

Так, усе це досить складно й незвично! Так, доведеться подолати не тільки інертність, а й відсталість, відверту зацікавленість окремих персон (це не означає, що їх замало!) зберегти звичний стан справ. Воду в країні, заперечуючи будь-який позитивний досвід і посилаючись на необхідність «зберегти первозданність України з біленою хаткою й вишневим садочком», каламутять давно і спеціально, аби на зручній ділянці продовжувати ловити вподобану рибку! Але Україна, коли вона думає про майбутнє, коли має намір розвиватися за законами цивілізації та прагне стати країною, з котрою розмовлятимуть шанобливо всі і завжди, повинна буде пройти той самий шлях, що його пройшло передове людство. Знову пошлюся на мудреців: «Покірного доля веде. Непокірливого – тягне!»

Уже висловлено думку: нашою національною ідеєю має стати дотримання громадянських свобод і прав людини. Згоден! Та чи можливо все це за умов, коли права цілих регіонів є чимось ефемерним і нічим не захищені?

Щиро сподіваюся – лише поки що...

Автор: Віктор ТИХОНОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

ЄС висунув ультиматум Джонсону: у вас 12 днів, покажіть Brexit-план або це кінець Вчора, 18 вересня

ВР ратифікувала зміни до угоди з Туреччиною про стягнення податків Вчора, 18 вересня

Зеленський не планує візит на саміт НАТО у грудні – не передбачено форматом Вчора, 18 вересня

Міністр Пристайко вже дав згоду на формулу Штайнмаєра на зустрічі 2 вересня Вчора, 18 вересня

Фаріон: «Слуги» будуть валити все, що пов'язане з ростом українського духу Вчора, 18 вересня

ЄС профінансував ремонт дитсадків і лікарень у Маріуполі, Мелітополі та Приморську 17 вересня

Новини 17 вересня: касові апарати, арешт нерухомості "Кузні на Рибальському", ринок землі 17 вересня

Став відомий склад нової делегації України в ПАРЄ 17 вересня

Лагард стане головою Європейського центробанку 17 вересня

ЄС очікує невідкладного розслідування серії нападів на Гонтареву 17 вересня