У просторі любові

В одній із львівських кав’ярень розташувалася маленька книгарня. Поки мені готували каву, я глянула на полицю й зацікавилася не відомим для мене прізвищем Єва Гата. Книжок було кілька.
Побачивши, що я гортаю сторінку за сторінкою, кельнерка, подаючи гарячу каву, одночасно «підігрівала» і мій інтерес до письменниці.
– Єва Гата – наша львів’янка, а це її живопис, – показала на стіну в інтер’єрі кав’ярні, завішану картинами-квітниками. – А ще вона викладає математику в університеті, але там має інше прізвище, бо пише підручники для студентів... Кельнерка пішла за барну стійку. А Єва Гата склала мені компанію. Афоризми наче вистрибували з її книжок. Динамічні діалоги збуджували свідомість – тексти вібрували радістю життя персонажів. Виникло бажання познайомитися з письменницею, напевно, такою ж яскравою, як квіти на її картинах. До того ж прізвище Єва ГАТА інтригувало й налаштовувало на галицький ейдос, наповнений генами європейських націй – українців, поляків, німців, італійців, австрійців, греків.

Зустріч із письменницею відбулася у Львові на книжковому форумі.

– Мене звати Єва Гата, – всміхаючись, представилась яскрава миловидна блондинка і подала візитку з зображенням рудого кота.

– Єва – перша жінка роду людського. Єва в перекладі з єврейської – жи­­ття. Гата з грецької – кішка, кот­ра ходить сама по собі.

– Я часом сама замислююсь над цим, напевно, до десяти – у родині я дружина, мама двох синів і чотирьох онуків, у соціумі – математик, письменниця, художниця, інформатор... Решту іпостасей залишу в таємниці. Математик я за покликанням і тому дістаю задоволення від своєї роботи. Коли писала підручники з математики, завжди любила додати щось від себе. Я довго жила зі стерео­типом, що моя межа – писати підручники. Але після того, як повернулася з Греції, де читала лекції з математики в Салоніках й Афінах, у мене наче пелена з очей спала. Відчула потребу експериментувати, як відомі закони Всесвіту діють у моєму житті. Наприклад, як працюють закон причини і наслідку чи закон аналогії, або ж відомі всім постулати 10 заповідей, і спостерігала явище та аналізувала події, ситуації в своєму житті. Відтак, на практиці усвідомила, що можу змінити своє життя. Греки мають, скажімо, філософію, яка міститься у вислові – роблю, що хочу. Його значення сягає глибини свободи серця, а не его. Роблю, що хочу, тобто дію не стереотипно, не так, як прийнято, не так, як нав’язує чи змушує хтось, а роблю від свого серця, від душі. Так з’явилася моя перша книжка «Очищення, або роблю, що хочу». Вона вже чотири рази перевидавалася, перекладена німецькою й російською мовами. Потім були наступні дев’ять книжок.

– Ні. Містика присутня у нашому реальному житті й часто має наукове пояснення. Як математик я розумію, що у житті є причина і наслідок. Якщо з вами трапляється, на ваш погляд, якесь диво, то це є результатом вашого надзвичайного бажання або глибокої молитви. Зреш­тою, містика як належне до сфери ірраціонального є одним із станів духовного пошуку.

– Мене завжди інтригував постулат Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю». Тільки тепер я дослідила, що хотів сказати Сократ. Бо я чіплялася до нашої університетської професури – знавців латинської й грецької мов – з проханням дослівного перекладу і таки одержала результат: «Я знаю, що я ніщо не знаю». Адже слова «ніщо» і «нічого» – різні. У сократівському вислові «ніщо» має смислове навантаження того «ніщо», з якого Бог створив Всесвіт. І нам, людям, це «ніщо» невідоме.

У своїх книгах нічого нового я не сказала. Бо нічого нового немає, усе давно є. А ось те, наскільки через себе я побачила буденне і передала його – саме воно й притягує читача. Мої персонажі багато подорожують –
Прага, Берлін, Краків, Париж, а також Америка, інші місця. Мандрівка є способом пізнання країни – як своєї, так і чужої, але найперше самого себе. Як навчитися бути собою, щоб реалізувати всі свої таланти – цього шукають мої герої. Усі історії у моїх книжках закінчуються щасливо, й у читачів після їхнього прочитання з'являється відчуття радості: «О, тепер я знаю, що мені робити». Бо я ставлю мету, коли беруся описувати, аналізувати якусь проблему. Я зобов’язана показати вихід, вирішення чи принаймні вектор.

– Коли ми порівнюємо себе з іншими. Можна почути: «От тобі доб­ре! А мені так погано...» – далі йде аргументація. Це є найпоширенішою помилкою. Бо кожному треба його, а не чуже. І кожен має свій вибір, свою дорогу, свою родову лінію, яку яскраво представляє. Але чи це усвідомлює, чи аналізує своє життя, чи переписує своїми вчинками негатив родоводу, або творить довкола себе простір любові й прос­тоти? А творити довкола простір любові – означає робити для когось щось добре.

У житті ми часто неуважні. У нас виникають проблеми, ми намагаємось їх розв’язати і не відстежуємо події, ситуації, контекст, так би мовити. А тим часом довкілля надсилає нам підказки – навіть через буденний похід у супермаркет чи на базар. Поставили питання, сфокусували увагу на ньому, сконцентрувалися – й усе довкола виблискуватиме підказками, тільки пильнуйте, не пропустіть! Життя справді прекрасне!

– І нинішні події в Україні залежать від нас, від того, скільки ми випромінюватимемо світла і надії на перемогу. Жодного відчаю, страху не треба допускати в своє серце. Кожний має розгадати загадку про свою місію, роботу в світі. І наші волонтери це вже роблять – будують довкола себе простір любові.

Київ – наймогутніше місто у Всесвіті, а зло намагається його знесилити. Чому першими були нападки на українську мову? Бо це – могутній інструмент проти зла. Мова – наша зброя. Мова кожного народу має свої вібрації. Наша українська –
особлива. І це не перебільшення. Це мова тих хліборобів, котрі ніколи не були завойовниками, не посягали на землі інших. Тому в нашій державі має домінувати саме українська мова, слід свідомо вивчати рідну мову, не вживати суржику, бо він агресивний. Мені боляче, коли сучасні письменники намагаються вживати нецензурну лексику. Чи замислюємося ми, чому в українській мові бракує слів для перекладу ненормативної лексики? Бо вона не притаманна їй. Письменник має любити читача як свою дитину. А нецензурна лексика псує енергетику людини.

– Сенс життя в тому, аби перетворювати, трансформувати: неприємності в приємності, несмачне в смачне, погане ставлення у добре. І намагатися в усьому бачити щось хороше. Бачити не лише темні сторони, а й півтони, тому що це дрібниці, які насправді творять наше життя. Є один закон: возлюби ближнього свого як самого себе. Коли людина стежитиме за цим – тоді буде все гармонійно. Більше нічого не потрібно.

Автор: Лариса МАРЧУК