Ярослав ДАВИДОВИЧ: «Бідні на вибори не ходять»

За результатами науково-практичної конференції «Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи»

Голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович, заручившись підтримкою академічних інститутів, дослідних центрів, учасників міжнародної науково-практичної конференції, запропонував розробити низку законопроектів, які передусім унормують проведення парламентських виборів. А загалом ідеться про кодифікацію виборчого законодавства.

Граблі, на які вже не наступимо?

Безперечно, Виборчий кодекс – це робота не одного року, але ми побачили основні проблеми. Одна з них – кількість виборців на виборчій дільниці. Зазвичай у Європі це 900–1500 осіб. Тоді й інша кількість членів виборчих комісій, нормальні умови роботи, немає черг, нічного голосування. Тож колеги з інших держав одностайно погодилися, що 2500 виборців на одній дільниці – це нонсенс. Відповідно треба збільшити кількість округів. В Україні значна диспропорція кількості виборців на Заході та Сході: 1300–1500 у середньому на дільниці в сільських регіонах Львівської, Рівненської, Тернопільської та Полтавської областей і 2400 – у Донецькій, Луганській і Миколаївській.

1500 виборців на виборчій дільниці оптимально для всіх регіонів України. Якщо взяти за основу 120 виборчих дільниць на один округ, а округів приблизно 350, то вийдемо на 45 тисяч виборчих дільниць по Україні. І тоді в рівних умовах будуть усі: і окружні, і дільничні комісії. Можна вже буде говорити про меншу кількість членів виборчої комісії: не 40, а 6 осіб обслуговуватимуть півтори тисячі виборців. Не буде тих маленьких сенатів і перенесених зі своїх партій політичних амбіцій.

Також, на мою думку, потрібно розвести в часі місцеві та парламентські вибори. Альтернативи Україна не має. Необхідно лише конституційно визначити, кому зменшити, а кому збільшити час. Наприклад, 4 роки – строк для місцевих рад і 5 – для парламенту.

Інше важливе питання – формування комісій. До них мають входити не тільки представники політичних партій, а й фахово підготовлені люди. Їх слід навчати на постійно діючих курсах. З певним запасом часу необхідно створювати Реєстр виборців, обравши найоптимальнішу для України концепцію, бо знаємо наш менталітет. Коли люди почули, що до нового року приватизація закінчується, мільйони кинулися в черги. Двері у відповідних структурах виламують. А 8 років мовчали… Так само буде й на виборах: гадаєте, надішлють повідомлення про свою виборчу адресу? Коли вже дійде до виборів, припече, тільки тоді надсилатимуть документи. Тож треба все зважити, приймаючи закон про Реєстр виборців.

ЦВК готова дослухатися до пана Чорновола й на наступних виборах голоси підраховувати паралельно: вручну та комп'ютером. Суспільство треба готувати, бо ми не можемо робити так, як досі: професійна підготовка в нас розпочинається практично тільки тоді, коли формуємо комісії. Ми не знаємо людей, яких рекомендуватимуть партії. Навчити 700 тисяч членів дільничних комісій за 45 днів до виборів практично неможливо. Вважаю, в законі треба передбачити, що за рік чи півроку до виборів партії мають подати кандидатури для навчання чи підготовки. І включати цих людей до складу комісій за умови, що вони її пройшли.

Мільйони чи таки мільярди?

Ще одне питання, повите таємницею, – формування виборчих фондів політичних партій. Центральна виборча комісія контролює тільки кошти (і то умовно), які виділяють політичним партіям на проведення передвиборної агітації. А хто сьогодні контролює кошти на організаційну діяльність суб'єктів виборчого процесу, тобто політичних партій? Працюють тисячі штабів, там стоїть надсучасна техніка. Звідки вона береться й куди дівається після виборів? Залучають тисячі й тисячі спеціалістів, відверто кажучи, не найкваліфікованіших у державі. А хто їм платить заробітну плату, за рахунок чого сплачують премії? Це теж треба врахувати. Вважаю, виборчий штаб як суб'єкт виборчого процесу має пройти певну державну реєстрацію, всі платіжні відомості повинні бути прозорими, мають сплачуватися податки. Нині ми хитро говоримо, що вибори проводяться за рахунок коштів політичних партій (агітація). А решта за рахунок чого? От зараз із держбюджету повертатимемо 28 мільйонів гривень тільки парламентським партіям за агітацію. Я вірю тим цифрам, які називалися в засобах масової інформації про мільярди доларів. Цілком можливо, що такі гроші ходять на виборах.

Останні п'ять років ми вдосконалювали все виборче законодавство. Йшли за принципом унеможливлення фальсифікацій, порушень, звертали увагу на голосування на дому, яке вже в світі давно стало рудиментом. Литовці розповіли про голосування поштою замість голосування на дому. Це чудово працює в них з 1992 року. Розумію, що в нас за один день таке не запровадиш. У нас, якщо почнуть голосувати поштою, так наголосують! Але все це в світі є. Ми обмежили голосування на дому й за відкріпними посвідченнями: скільки шуму й галасу було! Коли ускладнили процедуру, взяли під контроль, то виявилося, що таких виборців лише десятки тисяч, а голосувало за відкріпними посвідченнями більше мільйона. Почали ставити штамп у паспорт, печатки, чотири підписи – все, зникла проблема. І зараз, маючи час до наступних виборів, ми повинні всі ці питання відпрацювати в кодексі просто з нуля, щоб вони відповідали міжнародним стандартам, технологічним процедурам, Копенгагенській конвенції 1990 року й іншим.

Місцева строкатість

Щодо місцевих виборів. Закон про місцеві вибори технологічно не стикується із законом про вибори парламентські й президентські.

Гадаю, найоптимальніша для України – пропорційна система з регіональними партійними списками. І тоді не було б цієї «торгівлі». Але треба запроваджувати ефективну форму. Як, приміром у Польщі та Австрії. У них партійні списки загальнодержавні, а кандидатів висувають регіонально. У нас такий закон існував, але був відметений парламентом. Навіщо? Бо так краще... Звичайно, організаторам виборів у разі складання регіональних персоніфікованих списків від партій надзвичайно важко підраховувати голоси. Але оцінка була б набагато об'єктивніша.

 На мій погляд, неправильно, що ЦВК не має права впливу на виборчі комісії, які порушують законодавство на місцевих виборах. А це – формування комісій, ведення агітації. Саме політична різнобарвність рад не дає змоги сформувати комісії. Якісно змінивши концепцію проведення виборів (маю на увазі правовий бік), демократизувавши все, ми стикнулися з низкою проблем, які потребують правового врегулювання.

За попередніми розрахунками, складання Реєстру виборців обійдеться приблизно у 80, а електронний підрахунок – у 50–60 мільйонів гривень. Щоб назвати конкретніші цифри, треба мати готовий законопроект або закон.

 На президентські вибори витрачено близько 100 мільйонів доларів, тобто приблизно 2,5 долара на одного виборця (а в нас голосують майже 40 мільйонів осіб). Це дуже велика цифра. Наприклад, у республіках колишньої Югославії на одного виборця витрачається 20 центів. У нас вибори такі дорогі, бо ми платимо велику зарплатню, яка в структурі видатків становить 82 відсотки. Приміром, включаючи до складу виборчої комісії завідувача кафедри інституту або шахтаря, змушені виплачувати їм зарплату на рівні кількох тисяч гривень.

Тож потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Чому сьогодні в нас проводять агітацію за рахунок коштів держбюджету? Я знаю такі партії, що брали участь у виборах і жодної копійки на це не витратили. Усе за державний рахунок: телебачення, радіомовлення, друкування програм у газетах. Я вже казав: бідні на вибори не ходять. А кошти з держбюджету замість фінансування агітації політичним партіям треба використати на організацію підготовки виборів. Слід перерозподіляти кошти, а не збільшувати фінансування.

P.S. Коли верстався номер

26 листопада за крісло очільника Полтави змагалися 10 кандидатів, міського голови Кіровограда – 32, а Чернігова – 45. У Полтаві проголосували 37 відсотків виборців, у Чернігові – на 2 відсотки менше. Найнижча явка (24 відсотки) в Кіровограді. За попередніми даними, в Чернігові переконливу перемогу здобув колишній мер Олександр Соколов. У Полтаві найбільше голосів виборці віддали Андрію Матковському. У Кіровограді лідирує комуніст Володимир Козаков, на декілька відсотків відстав від нього нашоукраїнець Олександр Дануцу. Однак цей результат може бути оскаржений у суді.