передплата Українською | In English

№17, вересень 2014

Ефективність правового регулювання благодійної діяльності

Поділитися:

Доведено, що ефективність правового регулювання благодійної діяльності є складовою його якості та дієвості. Ефективність закону – це сукупність реальних, позитивних для суспільства змін в результаті реалізації цього закону. Обґрунтовано необхідність звільнення благодійної допомоги від оподаткування для забезпечення розвитку благодійної діяльності та задоволення суспільного інтересу.
Ключові слова: благодійна діяльність, ефективність правового регулювання, ефективність закону, благодійна допомога.

 

Розвиток суспільних відносин, які виступають предметом правового регулювання, визначається, безумовно, не тільки правом. Водночас соціальна дія права знаходить свій прояв у різних сферах суспільного життя, зокрема й у сфері благодійної діяльності, яка здійснюється через посередництво права. За посередництвом правових ідей та теорій правові явища оцінюються з точки зору життєвих потреб та інтересів людей, справедливості, гуманності, солідарності, формуються установки на правову поведінку, уявлення щодо критеріїв ефективності правового регулювання, шляхів удосконалення та підвищення якості правових норм.

Для повноцінних і структурних відносин у сфері благодійної діяльності правові регулятори мають бути одночасно дієвими, ефективними та якісними. Ефективність правового регулювання є складовою його якості, оскільки якість регулятивного впливу права на суспільні відносини відображається насамперед такими поняттями, як: цінність правового регулювання; економність правового регулювання; ефективність правового регулювання.

Цінність правового регулювання характеризується його позитивною значущістю для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, усього суспільства. За суб’єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загально соціальну цінність правового регулювання (кожна з яких має свої специфічні показники й критерії).

Економність правового регулювання характеризується обсягом соціальних витрат (предметно­речових, грошових, кадрових, часових, фізично­людських та ін.), необхідних для досягнення мети закону. Отже, йдеться про, так би мовити, «собівартість» досягнення потрібних результатів, змін за посередництвом законодавства.

Ефективність правового регулювання характеризується співвідношенням реальних результатів реалізації закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати відобразити в однотипних змістовно­зіставлюваних показниках, котрі можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, тоді ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі.

Мета правового регулювання (мета закону) – це бажані, передбачувані правотворчим органом результати реалізації закону. Зважаючи на наявність засобів й умов її досягнення, мета закону може бути найближчою (прямою) або перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.

У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни у правовому статусі певної групи суб’єктів або в конкретних правах та обов’язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх інших випадках йдеться про загальносоціальну (економічну, політичну, духовну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону – це ті реальні зміни в суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розрізняють результати здійснення закону: очікувані й неочікувані, позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

Щоб мати повне уявлення про ефективність правового регулювання, слід брати до уваги всі цілі, що мав на меті законодавець, а також установити і зіставити, «зважити» всі види результатів здійснення закону стосовно кожної з них [3, c. 65].

В. Ф. Сіренко вважає, що у процесі вивчення ефективності важливо звертати увагу не на цілі законодавства, а на інтереси. Визначивши інтерес як співвідношення між необхідністю задоволення потреб різних груп, класів, окремих верств населення і можливістю задоволення цих потреб, можна сформувати модель, складові якої становлять елементи ефективності, а саме: соціальні проб­леми, які потрібно задовольнити з допомогою конкретного нормативного акта, правові засоби, їх кількість та якість; здатність правових засобів задовольняти соціальні потреби, закріплені в нормативному акті; перспективність напрямів удосконалення законодавства з метою задоволення соціальних потреб за допомогою правових засобів [8, c. 7]. Таку модель ефективності законодавства умовно можна назвати «потребовою». На думку Т. І. Пашука, слід розрізняти ефективність прогнозовану та реальну, і для виявлення кожної з них мають використовуватись різні методи, аби потім дістати уявлення про інтегральну ефективність юридичної норми [5, c. 143].

Цілі закону – це лише частина передбачуваних наслідків його здійснення. Для визначення реальної значущості закону слід брати до уваги не частину наслідків, а по можливості всі його результати, зокрема задоволення інтересів учасників. Це й буде інтегральним показником його ефективності.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується: ефективністю самого «матеріального» закону; ефективністю процедурно­процесуального механізму застосування закону; ефективністю діяльності щодо застосування та реалізації закону. Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотворчості, то остання – ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови – як загальносоціальні, так і юридичні, котрі характеризуються своєрідними показниками. Так, до загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) слід віднести:

– відповідність норми об’єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

– відповідність норми конкретно­історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

– відповідність норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображати й враховувати;

– відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб’єктів;

– відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметно» вивчають об’єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

– відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і закономірностям цілеспрямованої організації таких явищ.

До юридичних (спеціально­соціальних) передумов ефективності норми належать:

– відповідність норми об’єктивним державно­правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна із неузгодженістю, суперечливістю, прогалинністю між структурними елементами кожної правової системи, або ж супе­речливістю обов’язковим зв’язкам між структурними елементами кожної юридичної норми чи залежностями між процедурно­процесуальними та матеріальними нормами);

— наявність у суспільстві режиму законності, неухильне дотримання принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності);

— домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед службовців і більшості населення.

Наявність усіх зазначених передумов дає змогу забезпечити не тільки ефективність, а й, зазвичай, цінність та економність правового регулювання суспільних відносин, тобто його високу якість [7, с. 21].

Вважається, що якість законодавства залежить від повноти інформації та адекватності розуміння законодавцем стану справ у суспільстві. Це стосується і сфери благодійності. Щоб уникнути прогалин у нормативно­правових актах, що регулюють благодійну діяльність, необхідно залучати до правотворчості у згаданій сфері суспільних відносин представників громадськості, а особливо благодійників.

Це демократизує законотворчий процес; позитивно позначається на правосвідомості людей, які при такій процедурі розробки усвідомлюють особисту відповідальність за подальшу реалізацію акта на практиці; допомагає повніше виявити потреби правового регулювання благодійної діяльності, а також панівне в суспільстві бачення шляхів упорядкування громадських відносин; допоможе своєчасно ви­явити і виправити прорахунки у змісті проекту нормативно­правового акта. Розроблені таким шляхом закони будуть ефективніші, аніж прий­няті кулуарно. Адже закони, які не знаходять підтримки в переважної більшості людей, не сприймаються ними як соціальна цінність, ігноруватимуться, порушуватимуться.

Однією з проблем законодавчої діяльності є те, що закони не
завжди науково обґрунтовані. В результаті виникає потреба в залученні науковців для виправлення допущених прорахунків, мінімізації негативних наслідків шляхом внесення змін та доповнень до законів, для піднесення до нагальних потреб сучасності рівня науково­правових засад у законотворчості; досягнення її вищої ефективності; передбачення динаміки розвитку, визначення її пріоритетів; забезпечення верховенства правових норм.

Якщо «законодавець говорить, що ніхто не може посилатися на незнання закону, то необхідно зробити так, щоб для застосування кожен сам, без сторонньої допомоги міг прочитати, дізнатися, зрозуміти його зміст і зрозуміло уявити собі права, обов’язки й наслідки, що випливають із закону». Тобто однією з особливих рис сучасної юридичної техніки, як слушно зазначає Т. Подорожна, є наявність понятійного апарату саме в текстах законів, що регулюють будь­яку специфічну сферу суспільних відносин [6, c. 13]. Проте під час ознайомлення з текстом того чи іншого нормативно­правового акта ми досить часто натрапляємо на розбіжності у визначенні поняття, що є недоліком чинного законодавства. Тому закон як «юридичний документ, у процесі «народження» якого на певному етапі були заблоковані пізнавальні процеси, і він «народився» гносеологічно недосконалим, буде давати «збої», виявляти свою неефективність» [4, c. 5].

Аналізуючи Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», який вважають досконалішим та ефективнішим за попередній Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», також знаходимо недоліки.

Наприклад, згідно зі ст. 1 цього закону благодійна діяльність – добровільна, особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь­якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара [1].

Але, як на наш погляд, допомога – це вже результат вчинюваних дій або одноразової дії, або постійної діяльності, тому було б доречно поняття «благодійна діяльність» викласти в такій редакції: благодійна діяльність – це добровільна, усвідомлена, безкорислива, цілеспрямована діяльність, що здійснюється для надання бенефіціару фінансової, майнової, організаційної та іншої незабороненої законодавством допомоги; не передбачає одержання прибутку чи будь якої винагороди або компенсації.

Благодійна діяльність має здійснюватися на основі принципів справедливості, солідарності, гуманності, цілеспрямованості, субсидіарності та добросовісності, що необхідно передбачити в законі.

Сьогодні в українському суспільстві ведуться дискусії щодо ефективності правового регулювання благодійної діяльності в тій частині, яка стосується оподаткування благодійної допомоги, передбаченої Податковим кодексом України (ст. 165, 170) [2].

Насамперед слід зазначити, що цей систематизований правовий документ є недосконалим і неефективним. А що стосується благодійної допомоги, то варто нагадати законодавцю або ж пояснити, що таку допомогу благодійник надає вже після сплати усіх податків. У нас не виникає сумнівів, що це добре розуміє український благодійник Президент України Петро Порошенко, який ініціював прийняття закону № 4455а «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо деяких питань оподаткування благодійної допомоги».

Закон вніс зміни до статей 165 і 170 Податкового кодексу України, які передбачають звільнення на період проведення антитерористичної операції та після її завершення – до 31 грудня року, наступного за роком, у якому завершено антитерористичну операцію, від оподаткування податком на доходи фізичних осіб благодійної допомоги, що надається на користь: військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України та інших органів державної влади, представники яких беруть участь в АТО, а також на користь членів їхніх сімей, які зазнали поранення або загинули під час АТО. Окрім того, до цього переліку належать учасники масових акцій протесту в Україні, які зазнали ушкодження здоров’я у період з 21 листопада 2013 року по 28 лютого 2014 року, а також 2 травня 2014 року в місті Одеса, члени їхніх сімей, а також особи, які вимушені були змінити місце проживання в наслідок АТО чи анексії Криму.

При цьому благодійна допомога, надана для закупівлі або у вигляді спеціальних засобів індивідуального захисту (касок, бронежилетів, виготовлених відповідно до військових стандартів), технічних засобів спостереження, лікарських засобів та медичних виробів, донорських компонентів, технічних та інших засобів реабілітації, платних послуг з лікування, послуг медичної реабілітації, санаторно­курортного оздоровлення, засобів особистої гігієни, продуктів харчування, предметів речового забезпечення, а також інших товарів за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, або для оплати (компенсації) вартості таких засобів, звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб у будь­якій сумі (вартості).

Також відповідно до закону на час проведення АТО не включаються до загальномісячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб суми коштів, отриманих благодійниками – фізичними особами (які внесені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції) на банківські рахунки для надання благодійної допомоги на користь військовослужбовців та інших осіб, які беруть (брали) участь в АТО.

Крім того, закон передбачає на період проведення АТО вносити без обмежень до інших витрат звичайної діяльності платника податку на прибуток підприємств суми коштів або вартість засобів забезпечення, а також виконаних робіт та наданих послуг, добровільно перерахованих на потреби частин, підрозділів та організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету та беруть участь в АТО [9].

Але звільнення від таких «ефективних» податків має стосуватися всіх учасників суспільних відносин у сфері благодійності без обмеження часовими рамками. Адже благодійна допомога – це свого роду універсальний, добровільний, цілеспрямований податок, який надає благодійник для покращення стану бенефіціара (в тому числі держави) та заради задоволення публічного інтересу і суспільного добробуту. Благодійна допомога характеризується доб­ровільністю і цілеспрямованістю, в цьому й полягає її універсальність і відмінність від імперативного податку.

Джерела

1. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон України № 5073­VI від 05.07.2012 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5073­17

2. Податковий кодекс України № 2755 від 2 грудня 2010 року // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – С. 20.

3. Головченко В. Ефективність законодавства: проблеми оцінки та вимірювання / В. Головченко // Юридичний вісник України. – 2002. – 19–20 жовт.

4. Козовський А. Право як пізнавальний процес / А. А. Козовський // Наук. вісн. Чернів. ун­ту: зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип. 121: Правознавство. – С. 5–9.

5. Пашук Т. Право людини на ефективний державний захист її прав і свобод / Т. Пашук // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Сер. І. Дослідження і реферати. – Вип. 15. – Львів, 2007. – С. 125–175.

6. Подорожна Г. Законодавчі дефініції: поняття, структура, функції: монографія / Т. Подорожна // – Львів: ПАІС, 2009. – 196 с.

7. Рабінович П. Ефективність юридичних норм: загальнотеоретично­поняттєвий інструментарій дослідження / П. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. – Х., 2008. – № 1(52). – С. 16–23.

8. Сіренко В. Визначення ефективності законодавства: методологічні аспекти / В. Сіренко // Законодавство: проблеми ефективності. – К., 1995. – С. 3–13.

9. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/news/politics/Рoroshenko­zaregistriroval­v­rade­zakonoproekt­ob­otmene­11082014113100

Автор: Ярослава БУЗДУГАН

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 23 липня: ціни на газ, НАБУ проти рішення Луценка, тендер на аудит "Укроборонпрому" Вчора, 23 липня

Український письменник розповів, як треба ставитися до будь-якої заяви «Слуги народу» Вчора, 23 липня

Медіа-експерт: Якщо співак стане прем'єр-міністром України, то це буде катастрофа Вчора, 23 липня

Експерт: Суспільство тримають в страху, щоб воно вважало, що влада все вирішить Вчора, 23 липня

Вакарчук пропонує створити в Раді IT-комітет Вчора, 23 липня

У ЄС розповіли, чого чекають від нової ВР, та порадили не оголошувати дострокові місцеві вибори Вчора, 23 липня

Наступниця Меркель оцінила вибори в Україні, назвала 3 ключові сфери для реформ 22 липня

Відновлення судноплавства на Прип'яті розкриє транзитний потенціал України - глава АМПУ 22 липня

Успіх і відповідальність Зеленського: у президента Польщі оцінили вибори в Україні 22 липня

Переговори з МВФ відновляться у вересні - Герус 22 липня