Відлуння Другої світової

Майже сім десятиліть минуло після закінчення війни, але й досі на місцях, де відбувалися бойові дії, знаходять снаряди, міни, бомби, які не вибухнули, й останки тисяч людей, життя котрих забрала війна.

Одним із таких місць запеклих боїв була вузлова станція в околицях міста Фастів на Київщині. Перед відступом німці поховали в цьому районі понад 1200 своїх солдатів і офіцерів. Старожили­фастівчани пам'ятають, що на місці нинішнього скверу перед будівлею міської ради колись був німецький цвинтар.

Після закінчення війни за рішенням радянської влади згаданий цвинтар знесли з допомогою грейдера. Потім на цьому місці розбили невеличкий сквер, поставили пам'ятник Леніну і звели будівлю, в якій розмістився райком комуністичної партії (нині — міськрада). Ще недавно тут було популярне місце відпочинку городян.

У 2008 році підприємливі люди вирішили упорядкувати центр міста: побудувати кафе, висадити дерева, облаштувати фонтан… Але будівельні роботи відразу довелося припинити, бо натрапили на людські останки та речі з німецькою символікою. Міська влада тоді звернулася до керівника офісу представництва Німецької народної спілки догляду за військовими похованнями в Україні пана Ханса­Ульріха Шрадера з проханням ексгумувати людські останки. Так розпочалася копітка пошукова робота, до якої приєдналися фахівці Всеукраїнського громадського об'єднання «Союз «Народна пам'ять» та громадської організації «Пам'ять і слава». Дослідили документи, опитали старожилів. Робочій групі вдалося отримати точну схему місця поховання німецьких військовослужбовців у Фастові від Центру з оповіщення родичів загиблих у Другій світовій війні солдатів, який розташований у Берліні і має величезний архів – 18 мільйонів справ. Але розгорнути пошукові роботи на місцевості не вдалося. 2009 року змінилася міська влада, після чого розкопки проводити заборонили. Незважаючи на всі необхідні дозвільні документи від Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України та Міністерства культури України, питання про перепоховання залишилося відкритим…

Нинішній очільник міста Михайло Нетяжук поставився до проблеми уважніше. Після зустрічі з представниками ВГО «Союз «Народна пам'ять» та журналістом часопису «Віче» Михайло Володимирович не без вагань погодився таки організувати перемовини із громадськістю міста. Пану Хансу­Ульріху Шрадеру довелося на цій зустрічі довго пояснювати присутнім гуманістичне значення перепоховання останків німецьких солдатів з центральної площі міста на військове кладовище біля траси Київ—Одеса. До речі, за роки незалежності України на шести доглянутих ділянках землі упокоїлися близько 140 тисяч перепохованих німецьких вояків.

Особливо довго противилися ексгумації ветерани вій­ни, але, врешті, і вони дали згоду на такі роботи. Ймовірно, найпереконливішим аргументом стали надані паном Шрадером фотографії могил радянських воїнів у Німеччині, за якими доглядають німці. Серед похованих – безліч бійців з України, котрі знайшли свій останній притулок далеко від Батьківщини.

Наприкінці липня розпочалися роботи щодо встановлення точних меж цього поховання для подальшого вилучення та перепоховання останків німецьких солдатів. 　

P.S. Коли готувався до друку цей матеріал, до редакції зателефонував пан Ханс­Ульріх Шрадер. Він висловив подяку редакції журналу «Віче» за допомогу при веденні переговорів з міським головою Фастова.

Автор: Сергій ДУБРОВІН