передплата Українською | In English

№17, вересень 2014

Авторська енциклопедія: від троянди без колючок до левіафана*Авторська енциклопедія: від троянди без колючок до левіафана*

Поділитися:

Які вони, «райські яблука»? Чому в Новому Заповіті не згадується троянда? Що росло в Едемі, милувало зір Адама? Як він, ще до появи Єви, назвав птахів та звірів? На ці та десятки інших запитань можна знайти вичерпні відповіді у своєрідній авторській енциклопедії «З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі». Це ошатне видання, велике за обсягом (майже 300 широкоформатних сторінок!), щедро прикрашене кольоровими ілюстраціями, – підсумок багаторічної праці відомого прозаїка-документаліста й природознавця Андрія Топачевського.

Це було так несподівано, що гомінка столична зала не ахнула від подиву, а заніміла. Охоронець кинувся захищати молодого невисокого на зріст чиновника, який, ледь помітний за трибуною, заливався соловейком, та було пізно. Багато з учасників тих давніх письменницьких зборів хотіли підвестися й… Але зробив це Андрій Топачевський. Неквапливо підійшов до лукавого провладного промовця й відважив йому чоловічого ляпаса. Постояв якусь мить біля приголомшеного лицеміра й, повільно розвернувшись, неспішно попрямував до свого місця. У спокійних рухах сивочолого інтелігента, корінного киянина з шанованої родини науковців вловлювалася впевненість у своїй правоті й готовність відповідати за відчайдушний вчинок.

Київські майстри пера підтримали колегу. Щоправда, дехто засуджував його за нестриманість, а я, знаючи Андрія Топачевського здавна, ще раз відзначив про себе: як усе ж таки в людській вдачі химерно поєднуються врівноваженість і непогамовність, шляхетність і гарячковитість, вибухова спрямованість на негайний, без довгих роздумів, захист добра, істини й краси! Уже тоді поважний нарисовець, автор багатьох науково­популярних сценаріїв, один із засновників в Україні природоохоронного руху працював над головною сторінкою свого духовного життя – своєрідною енциклопедією, яка мала б розповісти широкому загалові про всі рослини й тварини, згадані в Біблії.

Студіювання Святого Письма тривало роками. Хоча й рідко, та все ж ми зустрічалися, принагідно вели мову про загадковий Господній сад, так чи так торкалися найскладнішого, чітко не окресленого й воістину неохопного – всі. Справді, чи вдасться розповісти про всі біблійні рослини й тварини, чи лише про більшість із них? Матеріали множилися, дещо друкувалося в періодичній пресі – праця вочевидь затягувалася на невизначений час. Автор, зосереджений на важливій темі, мовби задивлений у себе, не квапився. Це і дивувало, і захоплювало, надто ж коли випадало стикатися з конвеєрним виробництвом так званих новочасних текстів.

І ось цілеспрямовану багаторічну працю завершено. Приваблює вона як масштабністю поданої інформації, глибиною розгляду заявленої проб­лематики, так і захопливістю оповіді, вишуканою манерою письма. Цілком закономірна науково­популярна спрямованість видання (по суті своїй воно енциклопедичне, довідкове), зокрема виваженість у доборі фактів, органічно поєднується з образним рясноцвітом та запахущим чар­зіллям вибагливої літературної мови.

Із багатьох різноманітних версій Андрій Топачевський, як правило, вибирає і найпереконливішу, і так чи так пов’язану з нашим – народним, українським! – світобаченням. Не лише тому, що більшість культурних рослин, згаданих у Біблії, росте на рідній землі, а й тому, що «Книга книг і зображені в ній події ближчі до кожного з нас, ніж можна уявити». Це – принципова позиція автора, його точка відліку на духовних та морально­етичних координатах. Біблійний світ рослин і тварин письменник бачить очима освіченого, закоханого в природу українця, який, опановуючи набутки цивілізації, переконаний: «Пізнаючи закони всесвітньої гармонії, наука приходить до розуміння Божого ладу у світобудові». Важливо й те, що Андрій Топачевський, досліджуючи в одній із першокниг всього людства свою тематику, повсякчас звертається до того, як її прочитували й трактували великі українці, зокрема Тарас Шевченко, Іван Франко та авторка геніальної «Лісової пісні». Скажімо, саме в цій енциклопедії чи не вперше наголошено, що геніальний Кобзар, поетизуючи трави й дерева, дотримувався і народних, і біблійних традицій, ба навіть згадував рослини в тій послідовності, яку визначено у Святому Письмі.

Оповідь про них Андрій Топачевський розпочинає зі смоківниці (смокви, фігового дерева), листям котрої, як відомо, прикривалися Адам та Єва. Саме смоківниці (їх привезли до Європи з Єгипту понад три тисячі років тому) греки шанували аж так, що найкращим давали імена. Густий затінок цих дерев навіював душевний спокій і високе поетичне натхнення. Уже Гомер оспівував смоківницю, а Тарас Шевченко в поемі «Великий льох» воднораз возвеличив фіги (відомі в Україні з ХVІІ ст.) та родзинки. І не випадково: смоква й виноград дуже часто згадуються поруч у Святому Письмі.

З видання довідуємося, що вони – із сімки головних біблійних рослин. Інші п’ять – гранат, оливкове дерево, фінікова пальма, пшениця та ячмінь. Про кожне з цих природних творінь (чи й див!) автор знаходить і прецікаві світові факти, деталі та подробиці, і яскраві паралелі, навіяні чи то рідним фольк­лором, чи то творчістю наших класиків. Так, неабияку популярність ще за сивих часів гранат здобув тому, що народи Близького Сходу не знали ні лимонів, апельсинів та інших цитрусових, ні помідорів або огірків, а українці вважали його казковим яблуком із рай­дерева, яким ласують схожі на павичів жар­птиці. Принагідно автор завважує, що ніжні плоди нелегко було завезти волами (це ж таки не вічна сіль!), а тому вони дуже цінувалися, й додає: можливо, швидке потепління сприятиме переселенню «райських яблук» на береги Дніпра.

Таких побіжних цікавинок­родзинок в авторській енциклопедії – цілі розсипи. Серед них – порівняння пальмової неділі в Єрусалимі й вербної – в нас, акцент на тому, що Біблія десятки разів оповідає про пшеницю (до речі, тривалий час в Україні сіяли тільки яру) й що Іван Хреститель порівнює Добро та Справедливість із її зерном, слушне уточнення про ячмінь: три ковші його за ціною дорівнювали одному – з пшеницею.

Після семи головних біблійних рослин Андрій Топачевський розповідає про троянду, хоча вона рідко згадується у Книзі книг загалом і жодного разу – в Новому Заповіті, оскільки рослина тривалий час вважалася символом згуби й розпусти. Що ж, це право письменника, адже, як уже наголошувалося, маємо енциклопедію авторську, тобто особистісну, не позбавлену певного суб’єктивізму, індивідуальних переконань та уявлень. Так чи так, а оповідь про троянду витончена, приваблива, як і ця квітка (в Україні її почали вирощувати лише в ХV ст., а знамениту «стопелюсткову» завезли до нас із Візантії ще пізніше). Коли вдивляєшся в одну з численних кольорових репродукцій книжки – яскравий відбиток картини Мартіна Шонгауера «Мадонна в кущах троянди» (1473), то в душі зринають найромантичніші почуття, а пам'ять нагадує і про те, що Брахма вважав лотос найпрекраснішим у світі до тієї миті, коли вперше побачив троянди, і про те, що київський ботанік Володимир Хржановський відкрив їхній вид, який не має колючок. А назвали унікальну троянду…

Втім, про це пізніше, бо знову й знову напрошується прихильне слово про дизайн та верстку, а надто ж художнє оформлення книжки. Знаний майстер пензля Микола Пшінка, без перебільшення, попрацював на весь розмах і хисту, і нестримної, воістину казкової фантазії: зі смаком подано як численні світлини та репродукції картин славетних митців, так і його ілюстрації, зокрема малюнки деяких рослин, птахів і тварин. Скажімо, розділ про лілею прикрашено книжковими «двійниками» ікони ХVІІІ ст. і картини Олександра Мурашка «Благовіщення», а оповідь, присвячена льону, – суголосними фотографіями, де передано веселкові барви лляних рушника й сорочки.

Розмаїттям маловідомих фактів у вигадливому художньому обрамленні приваблюють оповіді про дуб, тополю, вербу, осику, горіх… Тут, як і у всій енциклопедії, істотно те, що автор паралельно подає наукові найменування рослин та їхні народні відповідники. Наведу лише один приклад: «офіційна» назва – мигдаль степовий і народні – бобчук, заячі горішки, ба навіть – дівоча кров (п’ятипелюсткові квіточки оповивають гілки, мовби рожевий туман). Добре й те, що маємо горіх волоський (загальноприйнятий термін), а не грецький, як дехто нині вживає. Характерне для видання й таке уточнення: в Одесі платанами (про них ідеться в окремому розділі) нерідко помилково називають катальпи – невисокі дерева із білими запашними квітками. А ще ж маємо захопливі оповіді про явір, бук, клен, граб, ясен (пригадаймо Шевченкове «та ясен раз у раз скрипів») і шовковицю, якою полюбляють ласувати діти. До речі, часто­густо вони величають це дерево по­різному: морва, єдвабиця, тутина, на Закарпатті – еперка, а ось на далекому Кавказі – хартута… З великою любов’ю в енциклопедії йдеться і про колючу акацію (з неї був збудований ковчег), і про таємничий ялівець, димом якого виганяють із хати злих духів, і, ясна річ, про вічнозелені кипарис та кедр… Добрим словом згадані лавр, мирт, рута, мак, алое та євшан (його пахощі повертають пам'ять про забуту Батьківщину)… Не оминув автор і окремих представників великого світу бур’янів, адже вони, зокрема осот, згадані в Біблії відразу ж після смоківниці.

Біля неї бродили леви та леопарди, розповіддю про яких відкривається друга частина видання, присвячена звірам та птахам, а ось ведмеді розкошували серед правічних дубів, зокрема мало не на нинішньому Печерську. Та це було давним­давно – у ті часи, коли творилася «Повість минулих літ», де князя Святослава уславлено, як гепарда, коли фрески на стіні Софійського собору зупинили для вічності мить полювання на вепрів… Окрім цих тварин, повноправними «героями» книжки стали коні, осли, олені, верблюди, слони, вівці, вовки, лисиці, собаки (автор не забуває зазначити, що сьогодні в світі понад 400 їхніх порід)… Чільне місце відведено розділам про птахів – від величних лебедів, гордих орлів і ніжних горлиць до всюдисущих горобців… А ще ж ідеться про скорпіонів і мурашок, бджіл і равликів, змій та сарану… У виданні також розповідається про загадкового левіафана, різноманітних морських потвор, єдинорогів та інших фантастичних звірів, птахів і плазунів. Оскільки чимало їхніх описів у Книзі книг ще й досі не розшифровано, то попереду – нові відкриття.

Та чи всі біблійні рослини й тварини вдалося змалювати в книжці? Про це читачі довідаються, коли перегорнуть останню сторінку своєрідної авторської енциклопедії Андрія Топачевського. Саме в ній найдопитливіші дізнаються, що відкриту троянду без колючок назвали… українською.

______________

* Рецензія на кн.: Топачевський А. О. З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі: Художн.­пізнав. вид. — К., Веселка, 2014.: — 280 с.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 23 липня: ціни на газ, НАБУ проти рішення Луценка, тендер на аудит "Укроборонпрому" Вчора, 23 липня

Український письменник розповів, як треба ставитися до будь-якої заяви «Слуги народу» Вчора, 23 липня

Медіа-експерт: Якщо співак стане прем'єр-міністром України, то це буде катастрофа Вчора, 23 липня

Експерт: Суспільство тримають в страху, щоб воно вважало, що влада все вирішить Вчора, 23 липня

Вакарчук пропонує створити в Раді IT-комітет Вчора, 23 липня

У ЄС розповіли, чого чекають від нової ВР, та порадили не оголошувати дострокові місцеві вибори Вчора, 23 липня

Наступниця Меркель оцінила вибори в Україні, назвала 3 ключові сфери для реформ 22 липня

Відновлення судноплавства на Прип'яті розкриє транзитний потенціал України - глава АМПУ 22 липня

Успіх і відповідальність Зеленського: у президента Польщі оцінили вибори в Україні 22 липня

Переговори з МВФ відновляться у вересні - Герус 22 липня