За незалежність! У повній бойовій єдності

Цьогоріч Українська держава відзначатиме 23-й День незалежності на передовій. І не тільки в буквальному розумінні виборюючи мир для жителів Сходу. Тривале політико-економічне протистояння з Російською Федерацією, яку вона завше вважала основним зовнішньополітичним партнером, також є фронтом. Більше того, наша держава повинна постійно перебувати «в повній бойовій готовності» у співробітництві зі своїми західними візаві. Адже, намагаючись довести свою правду, офіційний Київ має постійно надавати істотні аргументи власної здатності діяти як надійний та передбачуваний партнер. Сьогодні і Європа, і США мусять визнати, що Україна відбулася як демократія, спроможна впроваджувати докорінні реформи й захищати свої (по суті, європейські) національні цінності. Але для впевненого просування шляхом західних стандартів наша держава потребує допомоги всього цивілізованого світу, котрий лише спільними зусиллями здатен зупинити агресора.

Третя хвиля обережності

Захід намагається жорсткіше реагувати на зовнішню політику керівництва Російської Федерації. Так, 31 липня 2014 року Європейський Союз нарешті наважився на запровадження пакета економічних санкцій так званої третьої хвилі, котрі повинні похитнути стабільність фінансового сектору РФ та, як наслідок, вплинути на її зовнішньополітичну стратегію стосовно України. Адже згідно з Постановою Ради ЄС № 833/2014 щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями Росії, які дестабілізують ситуацію в Україні, з 1 серпня:

– фінансовим інституціям, що перебувають у державній власності РФ, лімітовано доступ до первинних і вторинних ринків капіталу ЄС;

– запроваджено ембарго на торгівлю озброєннями з Росією;

– заборонено експорт європейських товарів подвійного призначення, що можуть використовуватися у військовій сфері на території Російської Федерації;

– скорочено можливості доступу російських виробників до високотехнологічної продукції, яка може застосовуватися для видобутку та переробки нафти.

Додаток ІІІ до документа містить перелік російських банків (тобто згаданих «фінансових інституцій»), яким обмежено доступ до ринку довгострокового кредитування ЄС. Бо згідно зі статтею 5 постанови громадянам і компаніям Євросоюзу заборонено купувати або продавати нові російські акції, облігації чи «подібні фінансові інструменти» з терміном обігу більш як 90 днів, випущені банками «Сбербанк России», «Банк ВТБ», «Газпромбанк», «Внешэкономбанк» і «Россельхозбанк». Заборона стосується цінних паперів, які можуть передаватися учасниками ринку (тобто акцій), депозитарних розписок, облігацій та інструментів грошового ринку (векселів, депозитних сертифікатів, комерційних паперів). До речі, дія санкцій поширюється й на фінансові установи, зареєстровані як дочірні підприємства відповідних банків, і ті інституції, котрі діють від їхнього імені.

США подібні санкції щодо трьох російських банків («Банк Москвы», «Россельхозбанк», «Банк ВТБ») та ВАТ «Объединенная судостроительная корпорация» запровадили 29 липня. Крім того, 17 липня Вашингтон заморозив активи найбільших російських оборонних підприємств і заборонив американським громадянам налагоджувати будь­які види співробітництва з компаніями «Роснефть», «НОВАТЕК», «Газпромбанк» та «Внешэкономбанк», закривши їм доступ до середньо­ і довгострокового фінансування в доларах США.

Ринки РФ відреагували на запровадження секторальних санкцій набагато скоріше, аніж політичний істеб­лішмент Білокам’яної.

Вартість акцій енергетичних компаній «Роснефть» і «НОВАТЕК» знизилася на 6,2 та 11,5 відсотка відповідно. «Сбербанк России» та «Внешэкономбанк», котрі вважаються системоутворювальними фінансовими установами РФ, по суті, позбавлені можливості використовувати західні кошти для довгострокового інвестування. Оскільки гроші, надані їм у процесі кооперації, потрібно повертати всього через три місяці, інвестиційна стратегія банків набуває не такої ризикованої, однак і не такої прибуткової форми. Тому фінансові санкції болісно вдарять по найважливішій ланці банківської діяльності – можливостям залучати гроші. За даними Центрального банку РФ, станом на 1 липня 2014 року сукупний борг російських банків іноземним фінансовим установам становив 206,5 млрд. доларів США. До того ж, за оцінками експертів, майже 80% усіх своїх зарубіжних запозичень російська банківська система заборгувала європейським кредиторам, іще 15% – донорам зі США. Тобто, користуючись позиками контрагентів Близького та Далекого Сходу, російські банки, у принципі, триматимуться на плаву, однак їхні можливості фінансування знач­них проектів неабияк обмежаться. Приміром, «Внешэкономбанк» виступає співінвестором і кредитором більшості інфраструктурних проектів, що здійснюються чи вже реалізовані в Росії. Тому наразі він має визначитися з механізмом відшкодування заборгованості компаніям, які розбудовували інфраструктуру зимових Олімпійських ігор­2014 у Сочі. А «Сбербанк России», що має найбільшу клієнтську мережу на території держави, відтепер повинен змінити тактику повернення депозитних коштів громадян. Саме жителі РФ, по суті, найбільше постраждають від «продуманої», проте не далекоглядної тактики її керівництва. Адже, сподіваючись на подальшу імплементацію «політики потурання агресорові» з боку західних держав (за аналогією перебігу подій під час російсько­грузинського конфлікту 2008 року), офіційна Москва прорахувалася, оцінюючи рішучість та можливості цих акторів. Упроваджуючи секторальні санкції стосовно окремих інституцій та громадян РФ, ЄС також припинив фінансове співробітництво по лінії ЄБРР та ЄІБ. Ураховуючи, що портфоліо ЄБРР у Росії становить щонайменше два, а програма позик ЄІБ – близько 0,5 млрд. євро на рік, російська сторона недоотримуватиме кредитування, позики та інші фінансові вливання на суму близько 1,5–3 млрд. євро щороку.

Із другого боку, список обме­жувальних заходів Євросоюзу не містить банківських кредитів, тому російські держбанки загалом зможуть залучати позики європейських банків національного масштабу. До того ж згадана постанова Ради ЄС не обмежує можливості залучення європейських вкладів, здійснення міжбанківських депозитних операцій та платіжних послуг. Більше того, нові санкції не застосовуватимуться до фінансових інституцій, котрі працюють на території РФ, проте мають міжнародний статус: створені на основі відповідних міжурядових угод із Росією, яка діє як один із їхніх акціонерів, міжнародні банки безперешкодно продовжуватимуть роботу на її території, надаючи відповідні проектні кошти, тобто вливаючи в економіку держави західні інвестиції. А оскільки фінансові санкції стосуються лише нових угод і не мають зворотної дії, можна припустити, що ЄБРР та ЄІБ також не відмовляться від розпочатих російських проектів.

Експортні зобов’язання, котрі випливають з угод, укладених їхніми представниками та російськими партнерами до 1 серпня 2014 року, можуть надалі виконуватися на основі дозволу, наданого компетентним органом влади відповідної європейської держави (перелік таких органів також має бути офіційно оприлюднений).

Тож навряд чи норвезька компанія Seadrill Ltd., яка 29 липня підписала з російським нафтовим гігантом «Роснефть» масштабну угоду про оренду шести бурових установок загальною вартістю 4,25 млрд. доларів США, відмовиться від її виконання. Зокрема, фінансовий директор Seadrill Ltd. Руне Магнус Лундетре вже зауважив, що компанія може виконувати конт­ракт із російським підприємством, бо дія санкцій не поширюється на імплементацію контрактів, укладених до набуття ними чинності. Фактично, навіть виявляючи солідарність зі своїми європейськими партнерами (адже Норвегія не є державою – членом ЄС) під час імплементації Постанови Євросоюзу щодо антиросійських санкцій «третього рівня», ця країна убезпечує власну високотехнологічну галузь від можливих втрат, а саму РФ – від чималого економічного обвалу, котрий міг би бути спричинений падінням виробництва та продажів енергетичних ресурсів.

І хоча стаття 8 документа передбачає необхідність запровадження правил накладання ефективних пропорційних стримувальних штрафних санкцій на порушників його приписів, вони не застосовуватимуться щодо сторони, котра без затримки надала іншим державам – членам ЄС та Європейській комісії всю інформацію, що може якось стосуватися «ефективного виконання цієї постанови». Такі дані de facto мають містити відомості щодо наданих державними органами дозволів на продовження реалізації контрактів, які були укладені до 1 серпня 2014 року; інформацію стосовно порушень положень постанови чи проблем, які виникають у процесі її імплементації; та перелік усіх ухвал та рішень, винесених національними судами.

У цьому контексті слід розуміти, що кожна країна має свій юридичний режим, котрим керується під час вирішення питань запровадження та подальшого застосування санкцій. Тому санкції ЄС можуть бути оскаржені будь­яким контрагентом у Європейському суді в Люксембурзі. По­перше, його постанови та рішення не можуть переглядатися, а по­друге, він не використовує інформацію, кот­ру може надати розвідка чи інші силові структури, а також засекречені матеріали. Звертаючись до відкритої інформації й не надто переймаючись глибиною та завуальованістю фінансово­економічної діяльності підприємства, суд може визнати тих чи інших осіб або компанію загалом такою, обмеження щодо котрої застосовано безпідставно. Більше того, така інституція може навіть вимагати від ЄС компенсації за завдану їй шкоду. Приміром, сьогодні Судом уже розглянуто понад 50 позовів корпорацій та інституцій, які потрапили під дію санкцій, запроваджених Євросоюзом щодо Ірану. До того ж основ­ною причиною скасування санкцій Суд ЄС називає відсутність конкретних фактів необхідності їх збереження. І ці рішення мають предметні фінансові наслідки для європейських урядів: так, найбільший приватний банк Ірану Bank Mellat наразі вимагає від Великої Британії компенсації у розмірі 3,98 млрд. доларів США за збитки, завдані йому після запровад­ження антиіранських санкцій.

Водночас у разі скасування санкцій Сполученими Штатами російським компаніям навряд чи вдасться повернути втрачені кошти. Ухвалюючи рішення запровадити будь­які обмежувальні заходи, американська влада використовує інформацію із секретних джерел, тому, по суті, може аргументувати свої дії надалі.

Хоча в ситуації, що склалася, російським компаніям, певно, не доведеться звертатися до суду: процедура запровадження та реалізації санкцій за своєю суттю є довгостроковим інструментом здійснення тиску, а ЄС залишив за собою право перегляду власних обмежень уже через три місяці. Та й термін застосування санкцій наразі – всього­на­всього один рік.

Франція – «Містралі», Британія – бронежилети й гвинтівки, кажуть, мисливські

Виходить, «жорстка обме­жувальна тактика» секторального впливу ЄС на практиці матиме суто психологічний характер для Росії, даючи їй можливість осягнути значущість свого економічного партнерства з Брюсселем. Сьогодні «економіка Путіна», перебуваючи у стагнації, далека від цілковитого краху. Санкції не стосуються особисто Президента РФ. Однак боляче вражаючи його оточення, вони становлять пряму загрозу авторитарному режимові Президента РФ, який наразі має «вберегти» російське суспільство від згубного впливу «злочинних революційних настроїв», що панують у сусідній державі. Їхнє поширення в Україні напряму загрожує стабільності виробленої ним владної схеми та ідеї відродження «великої Російської держави». Відтак, щоб зупинити російську військово­політичну кампанію на сучасному етапі, потрібні не тільки санкції західних держав, а й елементи всеосяжної стратегії. А її, як доводить практика співробітництва європейських партнерів, сьогодні вочевидь не думають виробляти. Точніше, це можливо лише за умови злагодженої продуманої діяльності всіх акторів. Проте вони, маючи багато економічних та енергетичних зв’язків із РФ, так і не стали до реалізації єдиної зовнішньополітичної лінії ЄС, укотре підтвердивши існування «концентричних кіл» зов­нішньополітичної ідентичності організації, які, нашаровуючись, іще не утворили єдиної структури.

Факт розосередженості європейських держав дає Росії можливість реалізації тактики розколу Євросоюзу й, знову ж таки, підтримання його енергетичної залежності. Хоч як це й цинічно, мабуть, звучить, та навіть смерть 298 цивільних осіб, котрі перебували на борту літака Boeing­777 авіакомпанії Malaysia Airlines (збитого 17 липня ракетою класу «земля – повітря», запущеною проросійськими терористами з території так званої Донецької народної республіки за допомогою самохідного ЗРК «Бук» М1 поблизу м. Торез Донецької області), не змусила західні держави запровадити негайні санкції проти РФ: мовляв, її причетність до теракту чи наявність доказів прямої участі в ньому може підтвердити лише незалежне розслідування. А оскільки Тристороння контактна група у складі високих представників України, Російської Федерації та Діючого голови ОБСЄ після чергового раунду відеоконсультацій із представниками сепаратистів, які діють на Сході України, 31 липня зробила лише перші кроки на шляху до врегулювання ситуації та забезпечення можливості доступу міжнародних спостерігачів і слідчих до місця аварії, можна припустити, що подальше розслідування злочину не матиме об’єктивних результатів. Так само, як і левової частки потрібних доказів.

Тому всі заяви Володимира Путіна щодо необхідності проведення незалежного розслідування та його намагання перекласти провину на українську сторону видаються радше спробами применшення масштабів конфлікту. Сьогодні країни, від яких українці прагнули б домогтися запровадження стосовно РФ найжорсткіших санкцій, до них не готові. Приміром, секторальні санкції ЄС не торкнуться російсько­французького контракту на суму 1,2 млрд. євро щодо поставок двох вертольотоносців класу Mistral: перший («Владивосток») буде передано Росії вже наприкінці 2014­го чи на початку 2015 року; другий має ввійти до складу Чорноморського флоту РФ під назвою «Севастополь» протягом 2015 року. Франція таки добудує ці кораблі, бо відповідний контракт між сторонами укладено ще 2011 року. І нові санкції ЄС не матимуть щодо нього зворотної дії всупереч критиці з боку світової громадськості. Так само, як не скасують експортних ліцензій, виданих урядом Великої Британії на продаж до Росії товарів військового призначення. Наразі продовжує діяти 251 експортна ліцензія на суму не менш як 132 млн. фунтів стерлінгів. Серед чинних – ліцензії на постачання снайперських гвинтівок, нічних прицілів, боєприпасів стрілецької зброї, бронежилетів, військових приладів зв’язку та криптографічного обладнання. Британська влада відкликала лише 34 ліцензії, зазначаючи, що решту документів видано для продажу мисливських і спортивних гвинтівок, які поставляються приватним особам та офіційним дилерам у Росії, а тому навряд чи використовуватимуться у військових цілях.

Хоча потенційно вони можуть із легкістю застосовуватися для підтримки терористів та нагнітання панічної істерії серед населення східних регіонів України. Навіть ситуація, за якої відбудеться припинення вогню, не задовольнятиме Президента РФ: сьогодні його основною метою є цілковита соціальна, політична та, що найголовніше, економічна дестабілізація українського суспільства. Крім того, за таких обставин російським очільникам знач­но легше підтримувати в регіоні «заморожений» конфлікт, періодично його загострюючи.

Проти «стратегії залякування» – статус «союзників США»

Недарма, вбачаючи в активних діях українських військових на Сході пряму загрозу всій «українській кампанії», РФ продовжує нагромад­жувати армійські сили та засоби поблизу державного кордону України. Проведення 29–31 липня 2014 року масштабних триденних льотно­тактичних навчань у Ростовській області та Ставропольському краї, під час яких, за інформацією Міноборони РФ, близько 30 вертольотів армійської авіації «відпрацьовували знищення повітряного десанту умовного противника, а також надавали вогневу підтримку для наступу мотострілковим і танковим підрозділам», можна вважати безпосереднім свідченням подальшої реалізації «стратегії залякування» української влади та забезпечення одномоментного початку чергового витка «спливаючої війни». Саме таку назву дістали нині дії російських військових, котрі надто часто почали з’являтися на території нашої держави «нізвідки», до того ж не маючи жодних розпізнавальних формених знаків. До речі, під час згаданих навчань екіпажі російських вертольотів на спеціалізованому полігоні «Арзгир» здійснили пуски некерованих реактивних снарядів і виконали стрільби з гармат та кулеметів відповідно 23­міліметрового та 2,7­міліметрового калібрів. Виконуючи поставлені завдання, вертолітники відпрацювали елементи бойового пілотування на гелікоптерах Мі­8АМТШ, Мі­24, новітніх Ка­52 «Аллигатор», Мі­28Н «Ночной охотник» і Мі­35 у складі ланок під час спільного маневрування та заходу на ціль. І питання мети проведення таких навчань поблизу кордону України вже навіть не виникає.

Логічно, що 17 липня Європейський парламент своєю Резолюцією
№ 2014/2717(RSP) щодо ситуації в Україні висловив одностайну підтримку нашій державі та констатував її право на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН. Відтак, незважаючи на огульні заяви керівництва РФ, цивілізований світ визнав її діяльність актом агресії, від якої українська влада має захищатися військовими засобами. Сьогодні ЄС готовий надати нашій державі необхідну консультативну допомогу: за результатами засідання 22 липня 2014 року Ради міністрів ЄС із закордонних справ у рамках Спільної політики безпеки та оборони Євросоюзу створено Консультативну місію ЄС для проведення цивільної реформи сектору безпеки України (EUAM Ukraine – EU Advisory Mission for Civilian Security Sector Reform Ukraine). Вона не матиме виконавчих повноважень, проте від початку своєї діяльності в Україні радники та експерти ЄС зосереджуватимуть увагу на підтримці зусиль зі створення оновленої стратегії національної безпеки. Ця робота відбуватиметься в координації з іншими інституціями ЄС, ОБСЄ та низкою міжнародних партнерів.

Тим часом офіційний Київ нині більшою мірою потребує дієвої військової підтримки. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 17 липня Конгресом Сполучних Штатів Закону про надання Україні, Грузії та Молдові статусу «союзників США», які не є державами – членами НАТО. Так званий Акт про запобігання агресії Росії (Russian Aggression Prevention Act of 2014) передбачає надання нашій державі протитанкового й зенітного озброєння, стрілецької зброї, захищених транспортних засобів. Уже цього року Україна може отримати пряму військову допомогу на суму майже 100 млн. доларів. Проте, потребуючи такої допомоги вже сьогодні, на бонуси від схвалення цього рішення американськими парламентаріями українська сторона може очікувати лише в перспективі: під час його реалізації їй потрібно максимально відстояти свої інтереси, щоб мати змогу отримати оснащення та матеріали, котрих не виробляє вітчизняний ОПК. А от нагальні потреби національних Збройних Сил Україні доведеться задовольняти самотужки.

Виступаючи 22 липня на засіданні Ради Безпеки РФ, Володимир Путін фактично розкрив задум Кремля щодо Криму. Так, у контексті протидії наближенню сил НАТО до території Російської Федерації їй «потрібно повністю і вчасно реалізовувати всі необхідні заходи для зміцнення обороноздатності країни». «У тому числі, звісно, в Криму, де нам доводиться фактично заново відтворювати військову інфраструктуру», – наголосив кремлівський окупант.

Тож спостерігаємо ситуацію, коли наша держава опинилася перед військовою загрозою, яка може насуватися не тільки зі Сходу чи Півночі, а й із її власних південних регіонів. Сьогодні лише національна єдність та спільні зусилля українців мають стати ключовими складовими стратегії протистояння агресорові. Бо на порядку денному не просто зовнішньополітичні пріоритети. На порядку денному найважливіше – державна незалежність. І Україна мусить вистояти й довести, що недаремно століттями виборювала цю незалежність. І таки виборола. Правда й віра завжди перемагають!