№13, липень 2014

Чужого горя не буває

У тому, що на Сході нашої країни йде війна, вже не сумнівається ніхто. Регіони, де сьогодні спокійно, приймають переселенців. Полтава й Полтавська область не залишилися осторонь. Ще на початку березня, коли почалася анексія Криму, створено контактний центр для допомоги біженцям. Люди, які її потребували, могли зателефонувати на «гарячу лінію» й отримати необхідні відповіді щодо розв’язання своїх проблем.
Як справи з допомогою переселенцям у Полтаві, розповідає директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ольга БУДНІКОВА:

– Нині в Полтаві проживають 93 переселенці з Криму. Варто зауважити, що ці люди, приймаючи рішення залишити окуповану територію, перебували в менш стресових умовах. Вони зібрали документи, визначилися, куди поїдуть тощо. Багато з них уже влаштувалися на новому місці. Нашими службами проведено переоформлення соцвиплат, пенсій, гарантій. Управління праці й соцзахисту роблять запити у відповідні реєстри, і все це належно оформляється. Багато хто вирішив питання працевлаштування та влаш­тування дітей.

Проте Кримом трагічна історія не закінчилася.

– Буквально за останні два тижні значно зріс потік людей, котрі виїжджають з Донецької та Луганської областей, – продовжує Ольга Буднікова. – На 16 червня в Полтаві зареєстровано 204 особи, котрі переселилися з цих регіонів. Наш центр соціальних служб призначений відповідальним за ведення реєстру біженців, тому щодня збираємо оперативну інформацію з усіх служб міста, бо люди звертаються не тільки до міської ради, а й у лікарні, центри зайнятості тощо.

На відміну від кримських біженців люди зі Сходу України полишили свої домівки з мінімальним набором речей. А якщо говорити про останніх переселенців, то в них при собі тільки пакетики з документами і більше нічого.

Перша й головна проблема для біженців – житло.

— Щоб створити банк даних тимчасового житла, ми зверталися до керівників навчальних закладів, до ради підприємців, до рієлтерських контор, громадських організацій і благодійних фондів. Хочеться сказати величезне спасибі тим, хто відгукнувся.

Часто місцеві жителі не готові допомагати переселенцям через невизначеність їхнього статусу, фінансування, – зазначає Ольга Буднікова.

– Але всі ці питання такі несуттєві порівняно з історіями людей, котрі до нас приїздять, – констатує вона. – От, наприклад, переїхала одна родина з Донецька, яка проживала біля аеропорту. Ми їх запитали: «Чому вибрали саме Полтаву?». А вони відповіли, що просто сюди їхав потяг. Інша родина виїжджала власним авто. Везли тяжкохвору дитину, їхали майже добу. Коли ми їм телефонували й цікавилися, де вони нині, у відповідь чули: «Нас обстріляли, але ми живі і їдемо».

Щоб скоординувати дії щойно прибулих біженців, на залізничних та автовокзалах розклеєно листівки з номерами телефонів міської ради та контактного центру, куди можуть звертатися ті, кому потрібна допомога.

– Волонтери роздають листівки на вулицях міста із закликом до полтавців не бути байдужими до біди людей зі Сходу, – продовжує Ольга Буднікова. – На жаль, небагато нині телефонують щодо житла, але допомогу приносять: і продукти, і одяг, і ліки.

Усі переселенці, яким тимчасово надане житло в гуртожитках навчальних закладів, проходять мед­огляд на базі другої поліклініки. У центрах зайнятості для них проводять консультації та допомагають із пошуком роботи. Дітей влаштовують у дитсадки та школи.

За справу взялися й волонтери.

– Адже багато людей потрапили до нас буквально без копійки в кишені, – розповідає волонтер Сергій Адаменко. – Не так давно був випадок. Зателефонували друзі з Донецька й повідомили: на залізничному вокзалі в Полтаві сидить жінка, яка приїхала з Рубіжного. Вона фактично безпорадна й не знає, що далі робити, бо збиралася їхати до родичів у Житомир, але грошей вистачило лише на квиток до Полтави, де в неї нема ні рідних, ні навіть знайомих. Ми знайшли цю жінку. Олена втекла з Рубіжного сама, бо чоловіка не випустили бойовики, забрали автомобіль і гроші… Ми, як то кажуть, її нагодували­напоїли, влаштували жити на дачі в однієї з наших колег. Слава Богу, через кілька днів до неї зумів добратися чоловік, але так само потягом, машину не віддали. Нині з цими людьми працюють соціальні служби, намагаємося знайти для них роботу, бо й самі вони не хочуть висіти в когось на шиї… І таких випадків останнім часом дедалі більше!

Загалом на Полтавщину з Криму, Луганська та Донецька вже переїхали 950 родин. Область прийме на оздоровлення й 380 дітей зі Сходу країни в табори та інтернати. Однак виникає у зв’язку з цим і чимало проблем.

– Постають питання, де людям лікуватися, працювати, вчитися, жити, – каже голова ОДА Віктор Бугайчук. – Через кілька місяців у них закінчаться гроші. Не факт, що до 1 вересня, наприклад, діти зможуть повернутися додому та вчитися у своїх школах. Тоді потрібно буде думати, що їм робити в цих умовах. Усі необхідні рішення ми ухвалили, відповідних заходів вжили, провели роботу на місцях, але ж, як бачимо, люди продовжують прибувати, і, схоже, потік цей лише збільшуватиметься. Тому звернулися й до населення, щоб кожен полтавець розумів важливість цієї справи.

Голова облради Петро Ворона теж видав розпорядження «Про заходи з тимчасового розміщення громадян, які переселяються з Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, Донецької та Луганської областей». Ним, зокрема, передбачено: міським радам міст обласного значення та районним радам визначити перелік об’єктів комунальної власності для тимчасового поселення громадян України, які переселяються з Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, Донецької та Луганської областей; під час внесення змін до місцевих бюджетів передбачити виділення коштів для вирішення соціально­побутових питань переселенців; визначити відповідальних осіб з метою координації діяльності всіх задіяних служб та установ. Комунальна бюджетна установа «Обласний контактний центр» Полтавської облради має забезпечити приймання, опрацювання, узагальнення та надсилання відповідним місцевим органам виконавчої влади для вирішення по суті звернень громадян, які переселяються; щотижня інформувати обл­раду про проведену роботу, а перші підсумки цієї роботи підбити до
1 липня.

Родина Ольги (ім’я змінене) вже більш як місяць проживає в Машівському районі Полтавської області. Мешканка Слов’янська ще на початку травня звернулася по допомогу в обласний контактний центр, і родині підшукали житло в одному із селищ.

– Ми оселилися в будинку, що виставлений на продаж. Поки покупців немає, тож власники сказали: живіть тут, – розповідає жінка.

Двоє синів Ольги, 10 і 16 років, пішли до місцевої школи. Їхня мати каже, що, в перші дні повертаючись з уроків, хлопці не могли нахвалитися, як тут до них добре ставляться й ніхто не принижує.

– Загалом люди у вас тут хороші, – продовжує вона. – Ми приїхали у фактично порожній будинок, то нам сусіди приносили і городину, і речі, і дещо з меблів. Були, правда, кілька й тих, хто не розумів, навіщо ми тут, називали сепаратистами. Зараз ми трохи посадили город, аби мати власні овочі. Підростають перець, помідори, інша городина. От днями люди із села порадували синів малиною, пропонували нарвати черешень, чоловікові знайомі дали кабачків.

За кілька тижнів після переїзду Ольга з чоловіком ризикнули ще раз повернутися до Слов’янська, щоб узяти дещо з речей і документів.

– Намагалися туди потрапити й звідти виїхати вдень, – пояснює вона. – Так більше шансів залишитися живими. Коли збирали речі, то якраз був поряд обстріл. Так і вантажилися під свист куль і розриви снарядів. Слава Богу, виїхали звідти нормально.

За час перебування на новому місці і чоловік, і дружина знайшли роботу: обоє влаштувалися різноробочими на сільгосппідприємствах. У себе вдома Ольга працювала молодшою медсестрою та підробляла офіціанткою. Але тут вибирати не доводиться.

За словами Ольги, повертатися назад вони вже не планують.

– Про нас не один канал розказав, у Слов’янську це побачили, коли в нашому місті ще працювало телебачення, а це вже вовчий білет, – розповідає вона. – Знайомий, кот­рий перевозив нам речі, якось трохи хильнувши розмовляв там у місцевому барі з кимось і сказав, що він – за єдину Україну. То до нього додому приходили з погрозами. Зрештою він змушений був виїхати з міста й вивезти сина та дружину.

Про повернення Ольга не думає ще й тому, що роботи більше не має, бо заклад, де працювала, розбомблений.

– Телефонувала моя співробітниця, розповідала: всередині того, що колись було обласною психіат­ричною лікарнею, валяються нерозірвані снаряди.

Нині в «гарячій» зоні залишаються старенькі батьки і Ольги, і її чоловіка.

– Ми пропонували їм виїхати, але вони не захотіли, – сумно каже жінка. – А там дедалі ближче вибухи, на вулицях «розтяжки», все мінують. Наш будинок, де ми стільки років прожили, ще цілий. Але знайомі кажуть, що це, мабуть, ненадовго, бо наближаються бої.

– У Слов’янську зосталося не так уже й багато людей, – завершує вона розмову. – Всі, хто міг, виїхали до рідних, знайомих, вивезли дітей. Але ті, хто залишився, дуже зблизилися, по­справжньому здружилися, як це буває поміж людьми, об’єднаними спільним горем.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня