№13, липень 2014

Ключові лабораторії - ключ до конкурентоспроможності. Чому не вдається ним скористатися?

Моніторинг свідчить, що за конкурентоспроможністю наукової сфери Україна опустилася з 27-го місця, яке вона посідала в 1997 році, на 45-те в 2013 році. Попри будь-які пояснення очевидним є факт: система організації науки працює неефективно. Ця негативна динаміка так само свідчить і про те, що наукова сфера загалом не стала пріоритетним напрямом розвитку країни.

На кому лежить відповідальність за такий стан речей? Оскільки Націо­нальна академія наук України визнана найвищою державною установою, яка відповідає за якість та розвиток науки, то й за падіння конкурентоспроможності мусить відповідати. Щоправда, головна наукова установа з легкістю переводить стрілки, посилаючись на таку причину, як хронічне недофінансування науки. Справді, недофінансування має місце, але чи це найслабкіша ланка? Можливо, ще більша біда – у «законсервованості» застарілих практик управління науковою сферою, що їх не чіпали багато років і навіть не проаналізували належно в новій Концепції розвитку НАН України на 2014—2023 роки?

Розгляньмо кілька епізодів із сучасного наукового життя. Сьогодні в Україні лише 100–150 учених мають помітний міжнародний науковий рейтинг, який відображає не чиєсь суб’єктивне судження, а результат загальносвітової наукометричної оцінки, базованої на цитуванні оригінальних наукових публікацій. У 2010 році один із авторів цих рядків звернувся до урядовців із пропозицією створити «Державні ключові лабораторії», які надали б рейтинговим українським ученим бодай мінімальні кошти для проведення наукових досліджень на сучасному рівні.

До речі, таким шляхом пішли в Китаї, де нині ключові лабораторії об’єднують рейтингових учених, багато з яких встигли попрацювати у провідних лабораторіях світу, а їхньому поверненню на батьківщину сприяли саме ці вітчизняні лабораторії. Так і була збережена китайська наука. Більше того, ключові лабораторії, співпрацюючи з традиційними науковими установами, поступово і їх підтягують до міжнародного рівня. Тобто це ланка, яка здатна витягнути всю систему національної науки.

Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України (Держінформнауки) підхопило згадану ініціативу, і в 2012 році з’явилася перша «Державна ключова лабораторія молекулярної та клітинної біології», яка об’єднала 95% (!) українських біологів з високим рейтингом. Ставши об’єктом загальнонаціонального значення, вона при цьому потребувала витрат на рівні бюджету лише однієї з десятків тисяч американських лабораторій аналогічного профілю. Так­так, жодної помилки в порядку цифр немає. Але, проіснувавши приблизно 15 місяців і отримавши доробок наукових результатів світового рівня, лабораторія… «почила в Бозі». Важко повірити, але зруйнував її той, хто і створював. Перевищивши свої повноваження, «чиновники­вчені» Держінформнауки ліквідували лабораторію біологічну, щоб натомість започаткувати фізичну. А, власне, слід було створювати другу, не чіпаючи першої, адже біологія, а не фізика вважається наукою ХХІ століття. Та й загалом, щоб зберегти залишки справді визнаної на міжнародному рівні української науки, достатньо невеликої системи ключових лабораторій, яка об’єднала б усіх українських учених, що довели здатність працювати на світовому рівні.

Ідея ключових лабораторій із відпрацюванням окремих деталей цілком природно вписується в нашу наукову сферу, й навряд чи можливо знайти їй гідну альтернативу. Це єдина можливість для збіднілого (сподіваємося, тимчасово) суспільства зберегти дещицю справжньої науки світового виміру для відтворення й подальшого розвитку. Примітно, що в лабораторії працювали переважно молоді дослідники й саме це забезпечило їй успіх. А тепер молоді науковці знову залишають країну, тим самим і далі погіршуючи її показники конкурентоспроможності.

Постають запитання: чи можливо змінити цю негативну динаміку, чи Україна приречена на подальшу деградацію у сфері науки та інновацій? Свого часу (у 2005 році) активізувалося обговорення можливостей реформування управління науковою сферою. Президент Віктор Ющенко створив тоді робочу групу з реформування науки і доручив розробити відповідні документи. прийняття яких мало поліпшити ситуацію. Такий пакет документів розробили. В них передбачалося створення Національної наукової ради при першій особі держави, Національного наукового фонду для фінансування грантових конкурсів, проведення ретельного аудиту ефективності роботи підрозділів та посилення спів­праці академічних установ з університетами. Цю реформу спіткала така сама доля, що й ключові лабораторії: її не вдалося реалізувати через консерватизм вітчизняної наукової бюрократії.

Здавалося б, сьогодні всі готові до змін, але… Під час підготовки поправок до законопроекту про наукову та науково­технічну діяльність автори спробували включити до нього актуальні пропозиції та домогтися в такий спосіб реальних прогресивних змін у системі управління науковою сферою. Однак ті самі сили, що завадили реформі в 2005 році, продов­жують блокувати новації.

Становище науки невіддільне від стану, у якому перебуває суспільство. Тому наша наука, зрозуміло, загалом не може нині почуватися добре. Однак можна й потрібно визначити, чого бракує для її повноцінного розвитку. Насамперед має змінитися роль держави: перейти від пострадянської «заборонної» до «дозвільної». Замість «можна робити тільки те, що дозволено» до «можна робити все, що не заборонено». Такий підхід, окрім іншого, створює передумови подолання корупції. Так, власне, живуть усі успішні народи. У демократичних суспільствах внутрішня і соціальна свободи гармонійно поєднані, що забезпечує свободу підприємництву в найширшому сенсі. Наука при цьому стає затребуваною: підприємливі люди цінують нові ідеї та знаходять їм застосування!

Українське суспільство почало пробуджуватися. І те, як відбуватиметься реформування наукової сфери, визначення її пріоритетним напрямом розвитку країни, засвідчить, наскільки готова до справжніх змін, зокрема, наукова спільнота. Час потребує ефективних практичних кроків у реформуванні науки, а не імітації бурхливої діяльності, як це відбувалося раніше.

Автори: Олег КРИШТАЛЬ, Наталія ШУЛЬГА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня