передплата Українською | In English

№11, червень 2014

Новий Європарламент – нова Європа?

Поділитися:

Цьогоріч позачергові вибори Президента України збіглися в часі з обранням нового складу Європейського парламенту, за майбутніх членів якого змогли проголосувати жителі всіх держав-членів ЄС 22–25 травня 2014 року. Звісно, відгомін фінансово-економічної кризи, котрий все ще дається взнаки в країнах Півдня, зовнішньополітична позиція Євросоюзу щодо низки нагальних питань подальшого розвитку континенту, а також збільшення прихильників виходу тих чи інших держав зі складу організації стали прямою причиною трансформації настроїв виборців та, відповідно, європарламентських сил.

На радість євроскептикам, результати виборів довели, що антиєвропейські вподобання всерйоз захопили не тільки епіцентр європейської боргової кризи — Грецію, а й три найбільші після Німеччини економіки Євросоюзу — Францію, Британію та Італію. І хоча, згідно з результатами підрахунку голосів, найбільшу кількість місць у Європейському парламенті (214 із 751) здобули представники правоцентристської Європейської народної партії, противники інтегрованої Європи подекуди не просто потрапили до ЄП, а й виграли вибори у своїх країнах.

Так, грецька радикальна партія «Сіріза» отримала перше місце на європейських виборах, паралельно зай­нявши провідні позиції під час обрання регіонального керівництва держави: представниця партії Рена Дуру здобула пост префекта столичної області Аттика.

– Завтра про «Сірізу» говоритиме вся Європа. Ми святкуємо перемогу над політикою «затягування пасків» у країні, яку європейське керівництво обрало «лабораторною твариною» під час кризи, – заявив лідер партії Алексіс Ціпрас.

«Ні – Брюсселю, так – Франції!» – передвиборне гасло лідерки правого «Національного фронту» Франції Марін Ле Пен, котра, також святкуючи перемогу на виборах, уже прагне зупинити «рух божевільної машини, на яку перетворився Європейський Союз».

– Конкретно йдеться про опір передачі суверенних прав, відмову від усіляких обмежень, нав’язуваних Європейським Союзом, та його подальшого розширення, – заявила Марін Ле Пен.

– Євроскептиків, обраних до Європейського парламенту, набирається багато. Як це вплине на європейську політику, нам ще доведеться дізнатися. Але вже зараз зрозуміло, що це позначиться на національних політичних курсах. Допоки європейська інтеграція, подобається вона нам чи ні, була наче недоторканною. Після цих виборів вона зникне, – наголосив лідер британських євроскептиків Найджел Фарадж, коли очолювана ним Партія незалежності Сполученого Королівства випередила своїх суперників, набравши 27% голосів виборців.

Справді, одразу ж після оголошення офіційних результатів голосування, 27 травня лідери депутатських груп та Голова ЄП Мартін Шульц провели так звану Конференцію президентів, основною метою якої стало підбиття підсумків виборчої кампанії та, відповідно, з’ясування її значення для майбутнього вибудовування політичного ландшафту Європи. Однак можна припустити, що ключовим пунктом порядку денного Конференції було аж ніяк не єдиноразове переформатування європейського законодавчого органу (хоча, зважаючи на його теперішній склад, такий сценарій розвитку подій матиме право на існування вже в найближчому майбутньому), а, швидше, визначення впливу його членів на процес обрання голови Європейської комісії.

Як відомо, зазвичай загальноєвропейські вибори проводяться влітку, проте цього разу дати голосування було змінено задля збільшення явки виборців та продов­ження періоду підготовки до процедури обрання голови Єврокомісії, призначеної на липень. Розвівши дати голосування в часі, нинішні очільники ЄС надали депутатам ЄП можливість уперше за всю історію розвитку Європейського Союзу офіційно презентувати особи кандидатів на заміщення найвищої посади ЄК – виконавчого органу ЄС, на який покладається визначення та реалізація ключових напрямів політики організації (що, своєю чергою, затверджуються ЄП та урядами його держав­членів). Цікаво, що в ніч на 26 травня всі лідери політичних груп Європейського парламенту зазначали, що майбутній керманич Єврокомісії має бути обраний з­поміж них самих. Звичайно ж, кандидатам іще доведеться позмагатися за підтримку всіх членів ЄП, проте навряд чи «кандидатура від Ради ЄС зможе набрати 376 необхідних голосів під час пленарного засідання Європарламенту 14–17 липня 2014 року».

Особливо вороже налаштовані саме нові «європейські радикали», котрі не тільки не сприймають сутність нинішнього політичного курсу розвитку ЄС, а й не бажають бачити на чолі ЄК представника консервативних сил. Сьогодні доволі непримиренною можна вважати їхню позицію щодо можливості обрання на посаду голови Єврокомісії колишнього прем’єр­міністра Люксембургу та екс­глави Єврогрупи Жана­Клода Юнкера. І хоча його кандидатуру активно підтримує канцлер Німеччини Ангела Меркель, а правоцентристська Європейська народна партія на чолі з паном Юнкером під час виборів до Європарламенту довела, що є потужною силою, радикали продовжують наполягати на тому, що ЄК не може очолити «людина з 1980­х років».

Зважаючи на їхній територіально­представницький склад і ключові пункти передвиборчих програм, можна припустити, що згаданий сценарій розвитку подій наразі зберігатиме свою життєздатність.

Приміром, «Національний фронт» під керівництвом Марін Ле Пен, котрий набрав у Франції 25,7% голосів, уперше в історії випередивши традиційні партії, отримав у Європарламенті 24 крісла. Відтак, для формування фракції Марін Ле Пен не вистачає лише одного депутата. У цьому разі пані Ле Пен може розраховувати на французький «Союз за народний рух», який посів друге місце на виборах до Європарламенту. У червні 2014 року ця політична сила повинна обрати нового лідера, і, цілком можливо, що ним стане екс­прем’єр­міністр Франції Франсуа Фійон. Між іншим, він активно підтримує співпрацю з Росією і різко критикує позицію США та президента республіки Франсуа Олланда щодо України. Негативно до політики чинного президента також ставиться «Лівий фронт», який отримав 6,61% голосів на виборах до Європарламенту. Його лідер Жан­Люк Меланшон також постійно засуджує підтримку, котру ЄС надає «неонацистам» в Україні.

Тож «Національний фронт» та його однодумці не лише боротимуться за зупинення напливу іммігрантів із неєвропейських країн, обмеження дозволів на аборти, заохочення розвитку багатодітних сімей і збереження французької культури. Для підтримки французьких виробників політики домагатимуться обмеження імпорту, набуття більшої незалежності від Євросоюзу, а від імені останнього – кардинальних змін його зовнішньополітичного курсу.

І хоча у складі фракції мають бути представники як мінімум семи країн, ця вимога, певно, не стане на заваді її формуванню: «Національний фронт» готові підтримати ультраправі Австрії, Нідерландів, Італії та Бельгії. Крім того, партія навіть має намір співпрацювати з іще радикальнішими силами, зокрема «Золотою зорею» в Греції, «Йоббік» («Рух за кращу Угорщину») в Угорщині та неонацистською Націонал­демократичною партією Німеччини, з якими досі жодна політична сила взагалі прагнула «не мати справи».

У принципі, законодавство Євросоюзу передбачає введення країнами так званого електорального бар’єру для проходження партій до Європарламенту, максимальне значення якого не може перевищувати 5%. Вважається, що такий «поріг» запобігає обранню до ЄП радикальних і маргінальних партій, а також скорочує ризик надмірної фрагментації законодавчого органу. Наразі в більшості держав—членів ЄС такий «бар’єр» становить 5%, в Австрії та Швеції діє «поріг» у 4%, а в Греції – 3%. Якщо поєднати цю статистику з найвищою за всю історію парламентських виборів у ЄС явкою (свої голоси за кандидатів до загальноєвропейського законодавчого органу віддали 43,1% жителів держав—членів організації), можна не сумніватися в результаті голосування. Приміром, у Греції.

Загалом, цього року показник явки виборців на дільниці європейських держав лише на 0,1% перевищив аналогічні дані 2009 року. Така низька електоральна активність, до речі, спостерігається навіть у деяких із тих країн, де голосування під час проведення виборів до Європейського парламенту є обов’язковим (Бельгія, Греція, Кіпр, Люксембург). Так, у Бельгії та Люксембурзі явка виборців цьогоріч становила 90%, проте, незважаючи на чинне електоральне законодавство, на виборчі дільниці Греції та Кіпру прийшли 58,2% та 43,97% громадян відповідно. Високий показник явки було зафіксовано на Мальті (74,81%), в Італії (60%) та Данії (56,4%).

Найменше бажання проголосувати за кандидатів до загальноєвропейського законодавчого органу виявили жителі Словаччини (явка виборців у цій країні становила всього­на­всього 13%), Чехії (19,5%) та Польщі (22,7%). Хоча, саме ці країни цього року відсвяткували 10­річчя приєднання до Європейського Союзу.

Автор: Юлія АНАТОЛЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

У ЄС нагадали, що для отримання 500 млн євро макрофіну Україна має співпрацювати з МВФ Сьогодні, 22 травня

Ляшко порівняв Зеленського з Януковичем і передрік Україні хаос Сьогодні, 22 травня

В Австрії визначились з кандидатурами міністрів-технократів і віце-канцлера Сьогодні, 22 травня

Голова АП про Гройсмана: Нехай іде, ніхто плакати не буде Сьогодні, 22 травня

Зеленський призначив Геруса представником в Кабміні Сьогодні, 22 травня

ЄС запустив в Україні нову програму для поліпшення онлайн-послуг Сьогодні, 22 травня

Кабмін виділив 32 мільйони на аудит "Укроборонпрому" Сьогодні, 22 травня

Парламент Британії схвалив заміну санкціям ЄС проти Росії після Brexit Сьогодні, 22 травня

Юсов: «Прохідний бар'єр 3% може бути ковтком свіжого повітря і можливостями для нових проектів» Сьогодні, 22 травня

Політолог проаналізував інаугураційні заяви Зеленського і зробив цікавий висновок Сьогодні, 22 травня