Лілія ГРИНЕВИЧ: «Наша країна буде конкурентоспроможною, якщо наука продукуватиме інновації, які зможуть посилити наші економічні позиції»

Уперше за роки незалежності України в парламенті спостерігається сплеск уваги до проблем вітчизняної науки. За короткий час Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти, широко залучивши наукову спільноту, громадськість, представників державних і комерційних структур, провів комітетські слухання, обговорення проекту нового закону про науку і науково-технічну діяльність, «круглий стіл», присвячений розгляду Концепції розвитку Національної академії наук України на 2014–2023 роки, а 2 липня відбудуться парламентські слухання на тему «Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково-технічної сфери держави». По суті, Комітет став своєрідним майданчиком обговорення та узгодження різних позицій щодо реформування наукової сфери, вироблення рішень, важливих для долі вітчизняної науки. Про це ми ведемо розмову з Головою Комітету з питань науки і освіти, народним депутатом України Лілією ГРИНЕВИЧ.

– Ліліє Михайлівно, про необхідність реформування української науки говорили багато років, але досі не зроблено ефективних кроків у цьому напрямі. Чи загалом можливо здійснити їх у нинішній період, певно, найскладніший за роки незалежності не тільки для науки, а й усієї країни?

– Ситуація дуже складна: з одного боку, ми маємо фінансово­економічну кризу й розкрадений бюджет (у зв’язку з цим відбувся його секвестр, що не могло не позначитися на сфері науки і освіти), а з другого – агресію сусідньої держави та сепаратизм у Донецькій і Луганській областях (що змушує значну частину коштів спрямовувати на потреби армії). Але водночас у цих умовах для проведення реформи у науковій сфері є й сприятливий чинник. Це – політична готовність до змін, що відкриває для нас певне «вікно можливостей». Можу проілюструвати це на прикладі Закону про вищу освіту.

До подій на Майдані парламент не був готовий підтримати цей законопроект, розроблений групою фахівців на чолі з академіком Михайлом Згуровським. Сьогодні ж є політична воля до таких змін, як децентралізація, надання більшої автономії вищим навчальним закладам і більших можливостей для розвитку на їхній базі науки. Закон уже проголосовано в першому читанні та є надія ухвалити його до завершення цієї сесії. Далі на черзі – Закон про наукову і науково­технічну діяльність. У ньому теж передбачатимуться принципові зміни щодо управління наукою, оцінювання результативності наукової діяльності, її фінансування, стимулювання інновацій.

– У нас є університетська, академічна, відомча й промислова наука, кожна з яких живе своїм окремим життям, не координуючись з іншими. Загалом уся наша наука управляється різними міністерствами та відомствами дуже фрагментарно. Достатньо сказати, що нині функціонують 36 розпорядників бюджетних коштів, виділених на науку, які між собою жодним чином не координують своєї діяльності. Немає навіть єдиної бази даних, щоб можна було перевірити, чи не дублюється фінансування однакових або дуже подіб­них наукових досліджень.

Щоб виправити ситуацію, потрібен єдиний орган, який координував би всі сектори науки в Україні. Нині ще обговорюється, якими він має бути наділений повноваженнями, як називатися тощо. Наприклад, це може бути координаційно­дорадчий орган – Національна рада України з питань науки і технологій або ж підпорядкований Кабінету Міністрів центральний уповноважений орган. Головне, щоб координація здійснювалася з єдиного центру й з метою, як записано в законопроекті, «забезпечення участі представників наукової громадськості та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково­технічної діяльності». Це важливо як на рівні держави, так і на рівні окремих наукових установ. Держава визначає свої стратегічні пріоритети, й завдяки такому центру вони будуть підтримані та відображені в конкретних наукових програмах. Водночас зазначений орган забезпечить підтримку важливих секторів науки. Сьогодні, наприклад, важливо посилити університетську науку, бо вона майже повністю вихолощена. Лише 6% коштів, виділених на науку, спрямовуються на університетські наукові дослідження, а це негативно позначається й на якості освіти, адже справжня вища освіта має ґрунтуватися на новітніх наукових результатах. Тож потрібно запровадити механізми, які дозволять залучити більше ресурсів і більше учених в університетську науку, сприятимуть реалізації спільних наукових проектів академічних інститутів і університетів, впровадженню центрів колективного використання наукового обладнання.

– Біда в тому, що чинне законодавство ніколи не виконувалося щодо обсягів фінансування науки, яка через це всі роки незалежності перебуває, можна сказати, в режимі боротьби за виживання, а то й у процесі згортання. Відсоток ВВП, призначений для науки, постійно зменшується й уже урізаний до 0,29%. А тільки для відтворення науки, не кажучи вже про її розгортання і розвиток, потрібно щонайменше 0,9% ВВП. Тому в нас згортаються цілі напрями досліджень. Та й навіть згадані мізерні кошти використовуються неефективно. Більша їх частина витрачається на інфраструктуру, до того ж незалежно від наукових результатів, бо часто це формальні звіти, які не містять жодної наукової новизни, а лише «виправдовують» кількість посад у штатному розписі. Тому завдання нового законодавства – оптимізуючи управління наукою, змінити й систему її фінансування. Тобто воно залежатиме від результативності наукових досліджень, оціненої за новими критеріями.

Який це матиме вигляд? Зберігаємо норму фінансування науки в розмірі 1,7% ВВП. Хоча й небагато, бо більшість розвинених країн спрямовує на науку понад 2% ВВП, але, зрозуміло, нам удасться вийти на такий показних тільки тоді, коли стабілізується ситуація в державі. Принципова відмінність полягає в тому, що відбудеться перехід до розподілу коштів на науку за принципом: 20% – базове фінансування й 80% – частина, розподілена за системою наукових грантів на конкурсній основі. Це передовсім стосується прикладних досліджень, бо фундаментальні дослідження держава має фінансувати безумовно. А от фінансування прикладних досліджень має відбуватися за змагальним принципом. До речі, це можуть бути науковці як із академічної установи, так і з вищого навчального закладу, а також команди, в яких можуть бути об’єднані представники академічної й університетської науки. Забезпечуватиме таке фінансування фонд наукових досліджень, що матиме відповідні частки для фундаментальних і для прикладних досліджень. У ньому мають бути представлені найавторитетніші експертні кола із залученням іноземних фахівців, які провадитимуть експертні оцінки й визначатимуть вартість фінансування дослідження.

– У світі вже давно вироблено такі критерії. Певно, одного універсального немає, але можна скористатися, наприклад, сумарним імпакт­фактором, індексом цитування, індексом Гірша. Ми можемо не тільки брати загальновизнані в світі наукометричні показники, а й враховувати кількість патентів і те, скільки їх упроваджено, або яка ефективність вкладених коштів у співвідношенні з індексом цитування. Систему давно можна було розробити, але, на жаль, ці підходи повільно пробивають дорогу в нашу практику, й зокрема Національна академія наук України надто обережно ставиться до них і часто лише аргументує, чому ці підходи не можна в нас застосовувати. Ми мусимо подивитися правді в очі й по кожній науковій інституції врахувати об’єктивні показники. Важливо, щоб на цій основі й цілком прозоро розподілялися кошти на наукові дослідження.

– Спочатку з’ясуймо, що призвело до його падіння. Наука не була серед державних пріоритетів, фінансувалася, як і освіта, за залишковим принципом. Молоді науковці не мали перспектив кар’єрного зростання й нерідко від’їжджали за кордон, де отримували кращі умови роботи, краще матеріальне забезпечення і, що особливо важливо, можливість для кар’єрного просування. А в нас спостерігається загальне старіння наукових кадрів, особливо в академічній системі, де на пальцях можна порахувати тих учених, кому менше за 60… В новому законодавстві про науку ми хочемо передбачити створення сприятливих можливостей для наших науковців, чітко прописати умови їх проходження кар’єрними сходинками. В законопроекті про вищу освіту це вже зроблено: ротацію кадрів забезпечить те, що на рівні ректора вищого навчального закладу, декана факультету й завідувача кафедри встановлено граничний термін перебування на посаді – дві каденції по п’ять років. Відтепер одна людина не зможе десятками років обіймати керівну посаду. Такий підхід, якщо це буде підтримано самими вченими, пошириться й на академічну науку.

– Наука не є річчю сама в собі, а має обслуговувати стратегічні цілі держави. Для того, щоб максимально узгодити різні позиції, врахувати щонайбільше корисних пропозицій, ми й проведемо парламентські слухання. Я не поділяю крайніх поглядів як тих, хто вважає, наприклад, що в Академії наук не треба щось істотно змінювати, так і тих, хто пропонує радикально змінити все, аж до передачі академічних інститутів у склад університетів. Весною, як відомо, вибори президента НАН України та складу її Президії було відтерміновано на рік під приводом того, що в країні складна ситуація. Але саме нинішня ситуація й дає можливість провести реформи, тому не хотілося б на цей час відтерміновувати їх. Найкраще, щоб зміни відбулися під патронатом Бориса Євгеновича Патона. Тоді по­іншому сприйматимуться науковою спільнотою запропоновані новації й збережеться та духовна основа, що закладалася в академії впродовж багатьох десятиліть.

Оскільки проблеми науки мають міжвідомчий характер, важливо також, щоб на слуханнях були представлені різні зацікавлені сторони та громадськість. Потрібно усвідомлювати, що йдеться про виклики, які стосуються не лише науки, а й усієї держави. Звісно, в нас раніше була певна невизначеність із загальною стратегією. Тепер ми однозначно рухаємося в напрямі Європейського Союзу. Підписано політичну частину угоди про асоціацію. Новий Президент планує якнайшвидше підписання економічої частини угоди. Відтак ми потрапляємо в дуже конкурентне середовище. І наша країна буде конкурентоспроможною, якщо наука продукуватиме інновації, які зможуть посилити наші економічні позиції.　

Розмову вів Олександр МАЛІЄНКО.