№9, травень 2014
… Цей ліс, здається, не заспокоївся донині. Якщо прислухатися, можна почути його надривне дихання.
Від мого дому до місць тих трагічних подій велосипедом дістаєшся за 20 хвилин. Дорогою лишень встигай вловлювати нагадування про не таку вже й далеку минувшину. Ліс за столичною околицею ДВРЗ, вздовж траси на Бровари, рясніє воронками та землянками. Душа перевертається, коли наштовхуєшся на залишки вельми дивної інфраструктури: вони свідчать про колишні драми, що розігрувалися в цій місцині. Тамсям можна знайти рештки бетонних споруд, доріг, фундаментів, електричних стовпів. Є навіть щось на кшталт давно випатраного корівника (хоча корівників на два поверхи не буває).
Історія перетворення хащів поблизу селища Биківня на гігантську могилу розпочалася у 1930х з резолюції Київської міської ради стосовно відведення цієї землі «для спеціальних потреб». «Потреби» були в Київського облуправління НКВС: протягом 1937 – 1941 рр. у своїх підвалах воно розстрілювало тисячі громадян, зокрема цвіт нації – знаних митців, письменників, учених, лікарів, інженерів. Місця для поховання катастрофічно бракувало. Коли розсекретили архіви, дізналися деталі. Тіла безневинно убієнних привозили з Києва вантажівками, критими брезентом. Також лісом ходив дизельтрамвай № 23, що вдень виконував роль громадського транспорту на відрізку Київ—Бровари, а ночами перевозив трупи. (До слова, й тепер районом ДВРЗ курсує трамвай із таким самим номером). Часто засуджених до страти розстрілювали просто біля ям, які потім заливали кількаметровим шаром бетону.
У версіях стосовно того, скільки репресованих покоїться під тутешніми соснамиберезами, науковці не одностайні. На переконання деяких, кількість сягає навіть 225 тисяч. А ось сайт Національного історикомеморіального заповідника «Биківнянські могили» називає ймовірний цифровий відрізок у 100–120 тисяч людей. Є серед закатованих представники різних національностей. Зокрема, авторитетні джерела розповідають про 1980 поляків, страчених тут у 1940му.
До 2012го меморіальний комплекс складався зі скромного хреста, кількох гранітних брил та безлічі табличок із фотографіями на стовбурах дерев, що, у свою чергу, були перев’язані стрічками та рушниками (ці імпровізовані пам’ятники – справа рук родичів репресованих). Два роки тому територію заповідника оновили силами українців та поляків, котрі створили спільний меморіал. Врешті з огляду на архітектурне рішення він вийшов величнолаконічним.
Найбільше в Україні поховання жертв політичних репресій (236 гектарів) за масштабом злочину прирівнюють до Бабиного Яру та найжорсткіших фашистських концтаборів.
…Раптом велосипед вирулює на стежку, біля якої – камінь із написом: «Найдорожче у вас – воля. Ми оплатили її життям».
Історія має хибну звичку повторювати власні непривабливі фрагменти. Найважливіше, що треба робити нині і завжди, – боронити відвойовану свободу, берегти її від будьяких нахабних зазіхань.
Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА
Архів журналу Віче
№4 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Дуда: Інциденти з ракетами РФ у повітряному просторі НАТО загрожують ширшою війною
У Польщі хочуть змінити правила прихистку для українців із простроченими документами
Зеленський назвав "Рамштайну" життєво важливі пріоритети для успіху України
В ЄС погрожують ухилянтам, очікування від допомоги США, "атака" дронів на Білорусь: новини дня
Туск назвав дату перестановок в уряді у зв'язку з європейськими виборами
У Польщі кажуть, що готові допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку
Глава МЗС Польщі: Росія бреше про польські плани анексувати частину України
Євродепутати просять владу Австрії вплинути на Raiffeisen щодо його бізнесу в Росії
Макрон захищає свою позицію про створення "стратегічної двозначності" для Росії
Білий дім визнав, що через затримку з допомогою Україна втратила Авдіївку