№9, травень 2014

ВМС України - бути чи не бути?ВМС України - бути чи не бути?

Події, пов’язані з анексією Росією Криму та завдаванням величезних збитків обороноздатності України, нікого не залишили байдужими в нашій країні. Ще б пак, без жодного пострілу збройні сили, котрі мали на півострові потужне й сучасне угрупування всіх трьох родів військ, не лише втратили національну територію, а й позбулися самого цього угрупування з усім його озброєнням, технікою та величезними матеріальними цінностями. Проросійські ЗМІ подають це ніби якесь диво, операцію без жодного пострілу (хоча питання спірне) і мало не нове слово в сучасному військовому мистецтві.

Тим часом бліцкриг по­путінськи увібрав в себе головне від нацистського бліцкригу – оскаженілу та нав’язливу пропаганду, багаторівневу й через це всеосяжну, немов заразливий вірус. Пропагандистська війна проти України розпочалася задовго до кримських подій, напевно, ще з моменту здобуття нею незалежності. І одним із каменів спотикання був важкий процес розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР, що відбувся лише 1997 року, передусім завдяки твердій позиції Києва. Відтоді ВМСУ й не злюбили в Білокам’яній, особливо, коли довелося ділити з ними ще й севастопольські бухти.

Про втрати українських збройних сил в особовому складі внаслідок прямого переходу на бік окупантів або звільнення чомусь говорити не прийнято, а тим часом варто, адже це безпосередній результат отієї самої багаторічної проросійської пропаганди, яку в Криму вміло спрямовували «з урахуванням побажань», недалекоглядної кадрової політики та запізнілої реакції на події з боку самого українського військового відомства. Те само справедливо зазначити й стосовно МВС й інших структур, за виключенням, можливо, прикордонників. Так, наші військовики не відкривали вогню, так, не допустили пролиття крові – все це правда. Але не забуватимемо, що збройні сили країни призначені для збройного захисту національної території, а не присутності як спостерігача під час її окупації, що саме й сталося в Криму. Про це важливо пам’ятати, особливо сьогодні, в умовах фактичної агресії Кремля на південному сході нашої держави. Повільність і нерішучість військових у ситуаціях, коли вони зобов’язані виконувати свій конституційний обов’язок, можуть коштувати нам усім дуже дорого.

Одним із сумних підсумків кримської катастрофи стало й захоплення наприкінці березня 2014 року російською стороною всіх кораблів і суден ВМС України, котрі базувалися в Криму. За різними оцінками, це від 51 до 79 кораблів і допоміжних суден різного призначення. Деякі російські ЗМІ поспішили заявити навіть про те, що флагман ВМСУ – фрегат «Гетьман Сагайдачний», який саме повертався додому після участі в міжнародній антипіратській операції в районі Аденської затоки, нібито підняв російський прапор. У відповідь у західних ЗМІ з’явилося фото зі спростуванням брехні російської пропаганди – на знімку з вертольота було чітко видно команду «Сагайдачного», котра вишикувалася на вертолітному майданчику корабля у вигляді буквеного поєднання UA під великим військово­морським прапором України, – таку гідну відповідь дали самі моряки.

На момент початку російської агресії в Криму український фрегат благополучно пройшов турецькі протоки й увійшов у Чорне море. Спеціально на його перехоплення в північно­західну частину Чорного моря навіть виходив флагман ЧФ РФ – гвардійський ракетний крейсер «Москва». Але в цьому випадку українська розвідка й командування ВМСУ спрацювали оперативно, попередивши командира та старшого на борту про небезпеку появи в Севастополі та необхідність прямувати до Одеси. Завдяки цьому «Гетьман Сагайдачний» змінив курс і, благополучно уникнувши зустрічі зі знач­но сильнішим супротивником, прибув до Одеси.

Але повернімося до наслідків кримських подій. Нині, коли в умовах прямої воєнної загрози терміново потрібно відновлювати військовий потенціал країни, доводиться робити це, як то кажуть, усією громадою. А це дуже складний і недешевий процес. Особливо складно створювати нові національні ВМС, величезна роль, значення та місце котрих у обороні країни не підлягають сумніву. Упродовж усіх років незалежності ВМСУ майже не поповнювалися новими кораблями і вимушено використовували застарілі кораблі та судна, успадковані від колишнього СРСР. Фінансування відбувалося за залишковим принципом, бракувало буквально всього – палива, боєприпасів, запасних частин і т. п. Проте, незважаючи на всі труднощі, ВМСУ відбулися як окремий рід збройних сил і успішно довели це участю своїх кораблів і підрозділів морської піхоти у міжнародних навчаннях. І ось нині, після буквального розгрому в Криму всіх структур ВМСУ та захоплення окупантами кораблів і суден, які знаходилися там, усе це нам доведеться відтворювати фактично наново.

Певна надія з’явилася, коли стало відомо про згоду РФ повернути Україні всю військову техніку, включно з кораблями й літаками, захопленими в Криму. Справді,
1 квітня Головком ВМФ РФ адмірал
В. Чирков повідомив про рішення міністра оборони Росії передати Україні всі 79 кораблів і суден ВМСУ, які залишилися на півострові. Для забезпечення можливості виходу блокованих на озері Донузлав кораблів ВМСУ російський ЧФ 15 квітня терміново підняв три з чотирьох затоплених ним же на фарватері кораблів, звільнивши тим самим вихід у море. Підйом четвертого затопленого корабля, списаного ВПК «Очаков», планується здійснити в червні, після чого з Донузлаву виведуть усі кораблі та судна ВМСУ, котрі залишилися там. Але невеликі кораблі та судна почали виводити вже в квітні.

11 квітня першим з полону визволили й перевели до Одеси невеликий танкер «Фастiв» і ракетний катер «Прилуки».

Потім, до 19 квітня включно, з Донузлаву та Севастополя до Одеси й Очакова прибули корвет «Він­ниця», судно розмагнічування «Балта», середній десантний корабель «Кiровоград», кілекторне судно «Шостка», танкер «Судак», транспорт «Горлівка», протипожежний катер «Євпаторія», буксирний катер «Новоозерне», морський буксир «Ковель» і плавсклад «Золотоноша».

Це переважно застарілі кораблі та судна, котрі давно відслужили своє. Усі вони були у задовільному стані, хоча з них і зникли деякі прилади та механізми, зняті невідомо ким і коли, але вже після захоплення. З цього годі й дивуватися, коли згадаємо, в якому стані нам повертали з Криму автотехніку та бойові літаки, умисне виведені з ладу. Отож кораблі не стали винятком. Проте саме їх повернення можна вважати великим успіхом наших військових, котрі продовжують складний і важкий переговорний процес з окупаційною владою. Очікувалося, що ось­ось розпочнеться передача реш­ти, за нею на півострів відправили українські перегінні команди, але…

…Уже 19 квітня процес, ледве розпочавшись, несподівано припинився, хоча офіційно з проведенням українськими силовими структурами антитерористичної операції в східних регіонах країни це не пов’язувалося. Заборона торкалася лише повернення на материк армійської техніки й озброєння. Однак ЧФ в односторонньому порядку припинив і повернення кораблів.

Усе це дивним чином збіглося з іншою подією. Саме 19 квітня в Севастополі розпочалася кампанія зі знищення української символіки всіх видів, включаючи національні прапори України та ВМСУ. Цим займалися за погодженням з командуванням ЧФ місцеві проросійські активісти, начебто за ініціативою місцевого мотоклубу «Нічні вовки» (недарма два­три роки тому Володимир Володимирович під час відвідання українського Севастополя довго спілкувався з милими його серцю байкерами). За свідченнями очевидців, подеколи українську символіку буквально випалювали вогнем – ідеться про зоб­раження прапорів ВМСУ та національного прапора України, нанесених фарбою на підпірній бетонній стіні IV бастіону (Північна сторона) з видом на Севастопольську бухту. Понад тиждень символіку випалювали, затирали, змивали тощо. Зате на стінах Константинівського равеліну (біля самісінького виходу з Північної бухти) ще взимку, задовго до початку окупації Криму і «референдуму», з’явився величезний напис: «Слава ВМФ России!». Але це не все. Українофобська кампанія в Севастополі триває й набирає обертів. Так, 25 квітня окупаційна влада демонтувала в місті пам’ятний знак «10 років ВМС України» і пам’ятник гетьману Сагайдачному, які обіцяла потім відправити до Києва. Такі зміни в обличчі «міста російської морської слави» не можуть не насторожувати.

Проте повернімося до кораблів ВМСУ. Формально російське військове відомство пояснило тривалу паузу в процесі їх повернення наявністю кредиторської заборгованості ВМСУ перед кримськими судноремонтними підприємствами. І це виглядає цілком правдоподібно. Але чому заговорили про це тільки нині, коли частину кораблів і суден ВМСУ вже повернули? Це більше нагадує виправдання фактичної відмови Москви повертати решту кораблів, або, як мінімум, частину з них, Україні. Нагадаємо, що рівно за місяць до призупинення передачі, 19 березня, голова комітету Держдуми РФ з оборони адмірал В. Комоєдов, у минулому командувач Чорноморського флоту Росії, без зайвої скромності запропонував включити до складу цього флоту до 20 найбільш сучасних і технічно справних кораблів ВМСУ, на той час вже захоплених російським «спецназом» у Криму. Ідеться про незаконне захоплення українських кораблів, котрі стояли в гаванях на своїй території, силами іншої держави, з якою Україну на той момент пов’язувала низка міжнародних договорів, у т. ч. щодо базування в Криму того ж таки ЧФ РФ. Про моральний бік усього цього годі й казати, якщо військово­політичне керівництво згаданої держави дозволило собі таке стосовно України.

Фактично захоплені окупантами кораблі та судна ВМСУ Москва від самого початку розглядає як свою «законну» військову здобич. Залишається тільки знайти варіант легалізації цього захоплення, аби виправдати власні злочини й порушення міжнародного права. Так у минулі часи чинили лише пірати, котрі ділили між собою незаконно захоплене ними майно та кораблі. І дії ЧФ РФ у ході блокади й захоплення кораблів ВМСУ в березні 2014 року цілком подібні.

На жаль, побоювання щодо привласнення Чорноморським флотом, як мінімум, окремих українських кораблів небезпідставні, і окупанти, відповідно до піратської логіки, вже, так би мовити, поклали око на захоплені в Криму кораблі. Це називається привласненням краденого. Спочатку апетити загарбників охоплювали близько трьох десятків суден, включаючи корабель управління «Славутич», ракетний корвет «Приднепровье», протичовнові корвети «Луцьк» і «Тернопіль», морські тральщики «Черкаси» і «Чернігiв», судно фізичних полів «Северодонецк», морський буксир­рятувальник «Кременець» та інші. Де­які з намічених до привласнення українських кораблів вже наступного дня після захоплення позбулися української символіки, на них зафарбували колишні бортові номери та назви, незаконно підняли російські прапори та перевели до Південної бухти Севастополя для технічного огляду. З часом, мабуть, апетити окупантів дещо зменшилися, проте казати про цілковиту відмову від привласнення краденого наразі зарано. Більше того, від початку процесу повернення кораблів Україні саме перелічені вище одиниці, як найсучасніші, загарбники поки що передавати не поспішають, залишивши у своєму розпорядженні, хоча нічого не заважало відправити їх до Одеси серед перших.

Нарешті, після десятиденної перерви, 29 квітня Військово­морським силам України повернули п’ять катерів, включаючи два навчальні, «Нова Каховка» і «Чигирин», пасажирський «Іллiчiвськ», гідрографічний МГК­1877 і роз’їзний катер командувача U­001. 30 квітня зі Стрілецької бухти вивели для передачі ВМСУ ще чотири катери, в т. ч. навчальний «Сміла», протипожежний «Борщів», рейдові водолазні «Ромни» та «Токмак».

З одного боку, процес повернення кораблів неначе й поновився, але реально Україні передають наразі переважно допоміжні й невеликі судна, котрі не мають бойового значення. А ось найцінніші з­поміж захоплених кораблів ВМСУ на чолі зі «Славутичем» окупанти явно віддавати не поспішають. І це тільки підтверджує версію про те, що найкращі з «трофеїв» вони мають намір залишити собі.

Теоретично включення до складу Чорноморського флоту РФ декількох колишніх українських кораб­лів і суден може ненадовго підтримати його корабельний склад, що нестримно зменшується. Але ж ненадовго. Адже й захоплені українські кораблі є переважно аж ніяк не новими бойовими одиницями, бо отримані внаслідок поділу 1997 року Чорноморського флоту колишнього СРСР на ЧФ Російської Федерації та ВМС України. Виняток становлять буквально декілька з них – корабель управління «Славутич», а також корвети «Луцьк» і «Тернопіль», введені в дію в роки незалежності. Це найновіші кораблі ВМСУ, які саме й можуть бути привабливі для окупантів.

Їх незаконне захоплення й утримання понад місяць, услід за привласненням величезних запасів майна, палива тощо, що зберігалися на складах ВМСУ в Севастополі та Донузлаві, дає простір для припущення: окупанти переходять до фактичного привласнення окремих із уже захоплених ними українських кораблів і суден.

Так, Чорноморський флот РФ до недавнього часу використовував на озері Донузлав деякі українські кораблі та судна, в т. ч. морський буксир «Ковель» (із його допомогою в березні росіяни навіть захопили тральщик «Черкаси», останній з кораблів ВМСУ, який залишився на озері) і рейдовий тральщик «Генiчеськ». Останній – той самий маленький герой Донузлаву, що намагався самостійно прорватися у відкрите море й піти в Одесу. Обидва судна укомплектували російськими командами та повісили російські прапори. На черзі морські тральщики ВМСУ «Чернігiв» і «Черкаси», перший із них уже вивели з Донузлаву, але замість Одеси відправили під російським прапором до Севастополя. За даними з кримських джерел, ці два кораблі російський ЧФ має намір залишити собі й навіть не приховує, що збирається використовувати їх для патрулювання біля берегів Абхазії.

Окремо слід сказати про долю єдиного українського підводного човна «Запорiжжя». Його захопили серед останніх, але першим перевели до Південної бухти, знявши всю українську символіку й назву, а наступного дня урочисто підняли російський військовий прапор. Повідомлялося про плани включення цього човна до складу ЧФ. Але до кінця квітня Чорноморський флот нібито відмовився від нього «у зв’язку з поганим технічним станом» – цікаве формулювання, якщо врахувати, що перед цим човен багато років ремонтували на відомчому судноремонтному заводі того ж таки ЧФ РФ. Не виключено, що частину механізмів пошкодила під час штурму або навмисно вивела з ладу та частина команди, котра до кінця залишалася вірній присязі. Кримські проросійські ЗМІ стверджують: тепер несправний човен нібито відмовилася забирати вже Україна – начебто через відсутність палива для його буксирування до Одеси. У будь­якому разі, використання субмарини в такому стані за прямим призначенням ВМСУ вважають проб­лематичним.

Корабель управління ВМСУ «Славутич», котрий протримався в Північній бухті найдовше за всіх, після захоплення російським «спецназом» позбавлений української символіки, назви, бортового номера й під російським прапором стоїть біля 12­го причалу в очікуванні ремонту. Очевидно, цей гордий корабель, один із перших, що започаткували ВМСУ, а потім до кінця залишався вірним присязі, приречений окупантами на особливе приниження: він позбавлений навіть власного імені та служитиме в складі чужого флоту. Корвети «Луцьк», «Тернопiль» і «Хмельницький» в аналогічному стані перебувають сьогодні в Південній бухті під російськими прапорами.

Підсумовучи сказане, логічно запитати: а навіщо взагалі треба було захоплювати українські кораблі і за яким правом? Відповідь очевидна: немає й не може бути в загарбників на це жодного права, ані юридичного, ані військового, ніякого взагалі. Країна, котра не виконує власних законів, завжди порушуватиме чужі, зокрема й міжнародне право. До речі, палуба корабля або судна є частиною суверенної території України. Тому, захопивши в Криму 79 кораблів і суден ВМСУ, окупанти стільки ж разів формально вторглися на українську територію.

Більшість експертів, утім, не можуть пояснити це захоплення з точки зору нормальної логіки політика початку XXI століття. Це більше нагадує якийсь ірраціональний акт помсти Україні з боку особисто Володимира Володимировича, у дусі примітивного бажання принизити, якщо трапилася така нагода. Це також логічне продовження його давньої неприязні до нашої країни, котру він зневажливо назвав одного разу, причому задовго до Майдану, не державою, а просто територією. А якщо так, то, мовляв, навіщо повертати цій території бойові кораблі?

Не забуватимемо, що захоп­лення кораблів ВМСУ у низці випадків супроводжувалося насильством і жорстоким поводженням із командами кораблів, а також пошкодженням матеріальної частини останніх. Ремонт і відновлення боєздатності кораблів, які, нехай і тимчасово, побували в руках окупантів, майже напевно потребуватиме великих витрат у десятки мільйонів гривень, що за нинішніх умов відсутності коштів може означати лише вимушене списання або консервацію кораблів на невизначений час. У обох випадках це означатиме смертельний вирок, тільки за умови консервації його виконання трохи затягнеться. Разом із відновленням боєздатності старих кораблів і будівництвом нових (у Миколаєві вже будують головний корвет нового типу «Володимир Великий») ВМСУ належить реорганізувати, а частково й відтворити берегову інфраструктуру, втрачену в Криму, а також наново укомплектувати кораб­лі та судна особовим складом, що також потребує часу і грошей. Усе сказане плюс неповернення окупантами найцінніших з­поміж захоплених кораблів означає, що сьогодні саме існування національних військово­морських сил, України, як чорноморської держави, поставлене під загрозу.

Автор: Влад КОСТРОВ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня