Сидів на двох стільцях… на користь людству

Щороку 21 жовтня, у день народження Альфреда Бернарда Нобеля, оголошують імена лауреатів престижної Нобелівської премії. Церемонія вручення відбувається 10 грудня – у день його смерті. Нагороди в галузі фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури й економіки вручає в Концертному залі Стокгольма король Швеції, а в першому університеті Норвегії, заснованому 1811 року в Осло, король цієї країни нагороджує лауреатів премії миру.

Такий розподіл склався історично: у 1814 році Норвегія відокремилася від Данії та об'єдналася зі Швецією, тому за часів Альфреда Нобеля Швеція й Норвегія були однією державою, розподілення відбулося тільки 1905 р., але місця вручення нагород вже не змінювали.

Ким же був засновник всесвітньо відомої премії? Біографія Альфреда Нобеля неординарна – більшу частину свого життя він здійснював досліди з вибухівками. Спочатку допомагав батькові у виробництві підводних мін на замовлення російського уряду, потім, після стажування в Європі, зацікавився нітрогліцерином – вибуховою речовиною надзвичайно потужної дії. Він не припинив експерименти навіть після того, як на одному з його заводів від детонації вибухівки загинув молодший брат, а батько залишився прикутим до ліжка. Вчений постійно використовує нові технології, зокрема, налагоджує виробництво бездимного пороху.

Незважаючи на специфіку своєї продукції, призначену передусім для знищення людей, Нобель був відомим пацифістом, зокрема, брав участь у підготовці Конгресу захисту миру. На докори в тому, що він намагається «сидіти на двох стільцях», тобто одночасно турбуватися про мир і виробляти вибухівку, вчений відповідав так: «Мої відкриття швидше за будь-які конгреси зупинять усі війни. Коли ворогуючі сторони зрозуміють, що вони миттєво можуть знищити один одного, люди відмовляться від цих жахіть і від ведення війн».

Спочатку на батьківщині Нобеля з недовірою поставилися до останнього бажання відомого вченого – після його смерті направити всі заощадження на створення фонду для нагородження тих, «хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству», як сказано у заповіті. Довірені особи реалізували положення заповіту: продали все майно, попередньо домовившись із спадкоємцями, що ті не претендуватимуть на частку доходів ученого. Отримані кошти вклали у цінні папери та акції, які давали щорічні відсотки. 1900 року було створено Нобелівський фонд, який розпоряджався фінансами.

Нобель заповів розподіляти кошти так: «Перша частина тому, хто зробив найважливіше відкриття чи винахід у галузі фізики, друга – тому, хто здійснив велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії, третя – тому, хто домігся видатних успіхів у галузі фізіології чи медицини, четверта – тому, хто створив найкращий літературний твір, що відображає людські ідеали, п'ята – тому, хто внесе вагомий внесок у об'єднання народів, знищення рабства, зниження чисельності існуючих армій і сприяння мирній домовленості». Перші Нобелівські премії було присуджено 1901 року, лауреати одержували чек на суму близько 44 тисяч американських доларів, нині розмір грошової винагороди сягає 1,37 мільйона доларів.

Чи були серед українців Нобелівські лауреати? Олександр Шевченко у своїй монографії «Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна» розповідає про українців за походженням, нагороджених премією, які змінили своє громадянство. Серед них підданий Російської імперії Ілля Мечников (нагорода за дослідження з імунології, 1908 рік), Зельман Абрахам Ваксман, громадянин США, відомий учений-мікробіолог, нагороджений 1952 року за відкриття першого антибіотика для лікування туберкульозу. Письменникові Шмуелю Йосефу Агнону, народженому в Україні, у 1966 році присуджено Нобелівську премію у галузі літератури «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу» як громадянину Ізраїлю.

Ще один наш співвітчизник Саймон Кузнець став лауреатом премії з економіки у 1971 році за «емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання». Роальд Гофман, натуралізований американець, отримав премію 1981 року разом із Кенеті Фукуї «за розробку теорії перебігу хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного».

Георгія Шарпака, громадянина Франції, відзначено премією 1992 року з фізики «за винахід пристрою, що відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі».

Громадян України також було висунуто на здобуття премії, але не удостоєно її через певні причини. Серед них Ісмаїл бей Гаспринський, кандидатуру якого 1910 року запропонувала група французьких учених за ґрунтовні дослідження кримсько-татарської культури, літературно-просвітницьку діяльність у Криму. Івана Яковича Франка рекомендував 1915 року доктор філософії з Відня Йосеф Застирець, як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», та «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи». Йому не вдалося отримати нагороду, тому що лист-подання надійшов запізно, і питання про лауреатів премії з літератури вже було вирішене. Уласа Самчука висунула 1980 року редакція російськомовного журналу «Современник», що видавався в Канаді, як «найвидатнішого українського прозаїка в діаспорі», передусім за трилогію «Волинь». Омелян Пріцак, відомий український учений-славіст, пропонував кандидатури Павла Тичини 1966 року і Миколи Бажана 1970 року. Останній у листі до Шведської академії літератури відмовився від участі в конкурсі.

Василь Стус також міг претендувати на премію з літератури, його пропонував нобелівський лауреат Генріх Бьоль. На жаль, саме тоді письменник перебував у таборі для політв'язнів, де його було до смерті закатовано 4 вересня 1985 року, тож кандидатуру Василя Стуса не розглядали.

Після здобуття незалежності Україною 1991 року українська діаспора вважала гідним одержати нагороду Олеся Гончара після виходу друком англомовного варіанта «Собору», але йому теж не судилося стати лауреатом Нобелівської премії.

Цього року лауреатом у галузі літератури став турецький письменник Орхан Памук. «У пошуках меланхолійної душі його рідного міста виявив нові символи стикання й переплетення культур» – зазначено в рішенні Нобелівського комітету. У 2005 році проти Памука було порушено кримінальну справу за його висловлювання про геноцид вірмен 1915–1918 років і курдське питання. В одному з інтерв'ю він сказав: «Мільйон вірмен і 30 тисяч курдів були вбиті на цій землі, і ніхто, крім мене, не наважується про це говорити».

Нагороду з економіки отримав американський учений, професор політичної економії Колумбійського університету Едмунд Фелпс «за дослідження взаємозв'язків між короткостроковими і довгостроковими ефектами в макроекономічній політиці».

Лауреатами премії миру стали банк «Грамін» із Бангладеш і його засновник «банкір бідних» Могамед Юнус. Норвезький Нобелівський комітет вирішив присудити Нобелівську премію миру за 2006 рік Могамеду Юнусу і банку «Грамін» за зусилля у просуванні економічного та соціального розвитку знизу. «Тривалого миру не може бути досягнуто, якщо великі групи населення не можуть вибратися з бідності. Мікрокредит – один із засобів досягнення цієї мети. Розвиток знизу також слугує розвитку демократії та прав людини» – йдеться у прес-релізі комітету.

Нобелівську премію з хімії отримав американець Роджер Корнберг за дослідження механізму відтворення генетичної інформації у клітинах організму. Лауреатами премії з фізики стали американці – Джон Мазер із Центру космічних польотів імені Годдарда і Джордж Смут, співробітник Каліфорнійського університету. Вони вивчали реліктове випромінювання – мікрохвильовий фон, що виник після так званого Великого вибуху, який був початком створення Всесвіту.

Лауреатами премії з фізіології та медицини стали американці Ендрю Файр із Массачусетського технологічного інституту і Крейг Мелло з Гарвардського університету. Нагороду присуджено за відкриття «інтерференції рибонуклеїнової кислоти» – захисного механізму для клітин організму, за допомогою якого вони «відбивають» атаки вірусних РНК.

Автор: Олексій СИЩУК