передплата Українською | In English

№9, травень 2014

Спадщина генія

Поділитися:

Його превосходительство академік…

Тарас Шевченко відійшов у віч­ність о п’ятій годині тридцять хвилин недільного ранку 26 лютого (10 березня за новим стилем) 1861 року. Коли тіло поета найближчі друзі перенесли до церкви петербурзької Академії мистецтв, його квартиру опечатала поліція. Після похорону поручик, старший помічник поліцейського наглядача першого кварталу Васильєвської частини Петербурга Давид Кітченко з понятими Григорієм Честахівським та Зосимою Недоборовським (домовласником) склав «Опис майна академіка Тараса Шевченка». За вікном ішов і йшов лапатий сніг – закутував світ у білий прощальний саван, а годинники в оселі українського генія зупинилися. Саме їх незворушний поручик, підкрутивши пишні вуса, вписав першими в короткий перелік невеликої спадщини геніального майстра слова та пензля. Годинників було два: золотий кишеньковий на тринадцяти каменях із ланцюжком і ключем, який випустила фабрика Тобіаса за № 5372, а також настінний паризький у круглій дубовій рамі. Давид Кітченко подивився на завмерлі стрілки й, визначивши годинники як «речі уживані», занотував їхню орієнтовну ціну: 35 карбованців сріблом.

Особливу увагу вишколений служака звернув на другий пункт опису, де фіксував коштовні речі: три нитки коралів, одну увінчував золотий хрест із бірюзою, з другою єднався медальйон із портретом самого Шевченка, при третій виднілося золоте серце з бірюзою… Далі було вписано такі золоті вироби: шпилька з коралами й перлинами та сережки з коралами у футлярі, дві обручки й три запонки та шпилька з кораловою головкою в черепаховій табакерці. Неподалік лежали срібні наперсток і чайна ложечка, якою поет востаннє в житті колотив у склянці чай із вершками…

Давида Кітченка не дивували вибагливі прикраси: небіжчик був не просто художником, а поважним академіком, який за тодішнім табелем про ранги належав до високого – четвертого – класу з визначених чотирнадцяти, отож за життя до Тараса Григоровича доводилося звертатися вельми шанобливо: «Ваше превосходительство». Саме так величали дійсних статських радників, а ось, скажімо, професорів (восьмий клас табеля) титулували скромніше: «Ваше високоблагородіє».

У Національному музеї Тараса Шевченка зберігається диплом, виписаний 31 жовтня 1860 року:
«С.­Петербургская императорская Академия художеств за искусство познания в гравировальном искусстве признает и почитает художника Тараса Шевченка своим академиком, с правами и преимуществами, в установлениях академии предписанным». Сталося так, що художникові не вдалося навіть потримати в руках цей документ. Унизу на ньому зроблено напис: «Подлинный диплом для доставления наследникам получил коллежский советник Михаил Лазаревский; № 3005».

Ціна всього майна – 148 карбованців. Сріблом

Родичі Тараса Шевченка не озивалися, й ніхто з його близьких друзів про спадкоємців ще не думав і не розшукував їх. Коли представник поліції полишив помешкання, Григорій Честахівський та Зосима Недоборовський зібрали розкидані папери, які не зацікавили Давида Кітченка й, порадившись, усе, крім одягу та меб­лів, віддали на збереження Михайлові Лазаревському. Відданий Шевченків приятель (на той час старший радник петербурзького губернського правління) впродовж багатьох років матеріально допомагав поетові, а сьомого квітня 1857 року надіслав йому великодні крашанки, гроші, фарби й, найголовніше, – лист зі звісткою про амністію.

Скромні меблі – нефарбований стіл, стільці та цератовий диван – ще довго стояли в спорожнілій квартирі. Час невблаганно припорошував одяг: три сукняні пальта, два жилети, кобеняк і сюртук, два знамениті кожухи та шапку, капелюхи, зокрема й солом’яний, сім аршинів шерстяної матерії голубого кольору… Все майно, як вважав представник поліції, могло коштувати хіба що 148 карбованців сріблом.

До Михайла Лазаревського потрапили сімнадцять різної величини гравійованих дощок червоної міді, сім гравійованих картин, дві великі гравюри, 38 картин… Пізніше все стане неоціненним, а тоді старший радник просто зберігав одержане як пам'ять про геніального поета. Була ще книгозбірня. Її описав уродженець Глухова Данило Каменецький, який завідував петербурзькою друкарнею, де було видано «Кобзарь» (1860) і «Букварь южнорусский» (1861). Бібліотека виявилася невеликою. Серед 150 книжок чільне місце посідали Біблія, давні козацькі літописи, твори українських письменників, зокрема Г. Квітки­Основ’яненка, Марка Вовчка та
М. Костомарова, а також Шекспіра, Шіллера, Пушкіна, Гоголя…

Тарас Шевченко читав усе життя: в бур’янах дитинства – четьї мінеї та Григорія Сковороду, в сільських оселях – Псалтир і часослов, на солдатчині – те, що потрапляло до рук, у Петербурзі – найновіші філософські видання… Збирав і збирав книжки, та вони знову й знову розліталися на крутих життєвих перевалах, мов ластівки перед навальною грозою. Отож скромну бібліотеку акуратно спакували й передали Михайлові Лазаревському. Згодом нею опікувався земляк і приятель Шевченка, військовий інженер­архітектор Федір Черненко, який допомагав поетові скласти проект хати біля Канева в селі Пекарі.

Пантелеймон Куліш засвідчив: «Не було книжки живої й животворящої, щоб йому (Шевченкові. – М. С.) в руки попала та й лежала непрочитана». З плином років поетова бібліотека, припадаючи безмовним пилом днів і ночей, поволі, але невблаганно, якось просто­таки непомітно розчинилася, мов сіль, у вирі часу. Щезла, зникла, мов і не було її. Шукали скрізь, та не знаходили ніде. Після смерті Федора Черненка (1876) біографи генія вимушено констатували: загубилася. Насправді деякі книжки стали власністю поміщика­мецената Василя Тарновського­молодшого, а деякі – потрапили до колекціонерів, зокрема українця за походженням і переконаннями, генерала­бібліофіла Павла Потоцького, а пізніше – й невтомного збирача шевченкіани Юрія Меженка, який передав нашій державі понад 15 тисяч одиниць зберігання.

Ще вагомішим було зібрання славного нащадка козацького сотника Павла Потоцького: 17 тисяч книжок із бібліотек Григорія Квітки­Основ’яненка, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша та багатьох інших майстрів рідного слова, рукописи ХІІ століття, універсали Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, ікони, малярські перлини, а також різноманітні коштовності (двадцять пудів!). Загалом колекцію вагою 38 тонн у семи вагонах перевезли до Києва й розмістили в 14 кімнатах корпусу № 6 славетної лаври. Колекцію описували й систематизували за активною участю самого Павла Платоновича. Зрештою 1938 року 81­річного царського генерала звинуватили в контрреволюційній діяльності й заарештували. Усі документи про причетність бібліофіла до зібрання знищили, а їхнього власника жорстоко побили під брамою Лук’янівської в’язниці. Після смерті Павла Потоцького розстріляли його дружину, яка знала про склад і цінність колекції, а все, що плекалося впродовж довгих років, пограбували. Доля більшої частини колекції генерала, зокрема унікальної шевченкіани, невідома й сьогодні.

Родичі не претендували на Тарасові скарби

Складними, часто­густо заплутаними чи й недовідомими були шляхи рукописів та картин українського генія. Ні сестри, ні брати не претендували на творчі набутки свого Тараса. Не величали Великим Кобзарем, не називали славетним родичем, лише приблизно уявляли його духовні й матеріальні скарби, навіть не знали тих, хто розпоряджався доб­ром. Ніяких реальних, а не поетичних заповітів не було складено, нічого конкретного братам та сестрам не відписано. Залишилася не хата, а лишень її паперова подоба, землі та худоби Тарас не мав, а картини й папери…Ймовірні спадкоємці вважали так: хай пани у фраках ними опікуються. Хіба що освічений троюрідний брат і свояк Варфоломій Шевченко, який листувався з поетом, писав до нього цидулки від імені рідного брата Микити, більш­менш точно розумівся на тому, що міг полишити знаменитий родич. Але де той Петербург, де ті гадані статки?!

Скажімо, 12 червня 1858 року Тарас Шевченко подарував Михайлові Лазаревському рукопис свого «Щоденника», у Данила Каменецького зберігалися автографи творів «Тарасова ніч», «Перебендя», «До Основ’яненка», «Гамалія» й «Марку Вовчку», Федорові Черненку автор віддав відтиск свого офорта за картиною Мурільйо «Свята родина» зі щойно написаним на звороті віршем «Сон (На панщині пшеницю жала)», рукописна книга «Три літа» була за сімома жандармськими замками (пролежала там аж 60 років)… Неоціненну «Малу книжку» не просто зберігав згаданий Михайло Лазаревський, а й поліпшував та оновлював оформлення: подбав про шеврову оправу, позолотив обріз, а також, як на своїй беззаперечній власності, оздобив корінець 27 Шевченкових саморобних зшиточків промовистими ініціалами: «М. Л.».

Власноруч виготовлений альбом із синього поштового паперу поет використовував і для переписування давніх віршів, і для нотування нових. Саме цю так звану «Більшу книжку» Шевченко, передчуваючи близьке завершення свого земного шляху, приніс до редакції журналу «Основа». Змінювалися власники поетових листів, авторських примірників прижиттєвих видань, різноманітних біографічних матеріалів, світлин... Чимало раритетів щезло, та – диво дивне! – збереглися всі рукописи. Нині шевченченківський фонд Інституту літератури НАН України становить 933 одиниці зберігання. Його основа – білові та чорнові рукописи віршів, поем і повістей, «Щоденник», а також листування Великого Кобзаря (розшукано 259 його листів до різних осіб та установ).

Драматично складалася доля мистецької спадщини Тараса Шевченка. До нашого часу дійшли 835 творів (втрачено понад 270 робіт). Спадщину склали портрети, різноманітні композиції, краєвиди, міфологічні та історичні замальовки. Художник успішно використовував акварель, сепію, туш, свинцеві олівці, техніку офорта на окремих аркушах білого, кольорового й тонованого паперу. З усіх розшуканих картин лише незначна частина має авторські підписи. Ніхто з родичів Шевченка не шукав його малярських перлин. Спадкоємці думали про найголовніший Тарасів заповіт: перепоховання «на Вкраїні милій».

Нащадки з десяти поколінь

Домовину з далекого Петербурга зустріли – від родичів – сестра Ярина, брати Йосип і Микита, а також Варфоломій. Після довгих роздумів та вагань – Аскольдова могила, Щекавицька круча, Видубицький монастир – місцем перепоховання обрали Канів. Добулися туди пароплавом «Кременчук». О сьомій годині вечора 10 травня (22 – за новим стилем) студенти опустили домовину в могилу на Чернечій горі. Люди не відходили від простого дубового хреста всю ніч. Наступного дня Шевченкові брати й сестра вирушили до своїх осель, а головний розпорядник перепоховання Григорій Честахівський поселився неподалік від Чернечої гори, яку всі почали називати Тарасовою.

Паломництво до неї ставало дедалі масовішим. Ширилися чутки, що в домовині заховано свячені ножі, за які начебто можуть взятися селяни під час нової гайдамаччини. Григорієві Честахівському, як одному з імовірних організаторів повстання, заборонили мешкати в Україні, й поетові родичі втратили з ним зв’язок.

Генеалогічне дерево Шевченкового роду вельми розгалужене: воно охоплює майже дві тисячі осіб, а своїм корінням сягає сімнадцятого століття по батьковій лінії Тараса й вісімнадцятого – по материній. Нині вже далекі родичі Кобзаря мешкають в Австралії, Англії, Естонії, Литві, Німеччині, Франції, Ізраїлі, США, Японії… Збираються нащадки з десяти поколінь Великого Кобзаря в одне коло рідко. Та коли зустрічаються, то дуже швидко знаходять спільну мову – мову про геніального поета й художника, який став їхнім світочем та духовним проводирем.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 11 грудня: держбюджет-2020, Приватбанк, прожитковий мінімум Вчора, 11 грудня

Кабмін подав у парламент закон про неповернення Приватбанку Коломойському Вчора, 11 грудня

Молдова розглядає імпорт російського газу через Україну Вчора, 11 грудня

Підсумки «нормандської зустрічі»: чи зробив Зеленський гірше, ніж Порошенко Вчора, 11 грудня

Новини 10 грудня: транзит з РФ, ціни на газ, Фірташ Вчора, 11 грудня

Імпічмент Трампа: у США представили проект обвинувачення за двома статтями 10 грудня

Уряд Фінляндії очолила наймолодша у світі прем’єрка 10 грудня

Анатолій Лопата: Трагедія в одеському коледжі викрила слабкі місця української влади 10 грудня

В оборонний бюджет США заклали санкції проти "Північного потоку-2" і "Турецького потоку" 10 грудня

В оборонний бюджет США заклали санкції проти "Північного потоку-2" і "Турецького потоку" 10 грудня