передплата Українською | In English

№5, березень 2014

«Я вже й забув, коли писав лірику»

Поділитися:

2 березня 1874 року під керівництвом Павла Чубинського було здійснено перший перепис мешканців Києва
Цього дня ініціатор створення Київського південно-західного відділу імператорського Російського географічного товариства Павло Чубинський особисто координував діяльність реєстраторів, які розпочали збирати раніше роздані спеціальні анкети. Робилося це з семи годин вечора у віддалених районах (околицею тоді називали Деміївку, Протасів Яр, Солом’янку, Саперну Слобідку та Шулявку), а з восьми – в центральних. Допомагали студенти Київського університету св. Володимира та духовної академії. Кожного реєстратора супроводжували спостерігач і двоє поліцейських.

Відділ географічного товариства як організатор перепису наголосив, що він суто науковий, а не адміністративний, оскільки дані «не можуть використовуватися для будь­яких поліцейських довідок про особи». Підсумки, без перебільшення, приголомшили і науковців, і владу. За уточненими даними, в Києві мешкала 127 251 особа, зокрема чоловіків – 71 847, жінок – 55 404. У листі від 28 березня на ім’я віце­президента П. Семенова Павло Чубинський зазначив, що чисельність київського населення виявилася… майже на 50 відсотків більшою, ніж вважалося офіційно. Також були узагальнені дані про розподіл киян за віком, сімейним станом, національністю, мовою, релігією, ступенем грамотності, соціальним статусом тощо.

Кошторис масштабного заходу становив 4 500 крб., тобто фактично було витрачено 3,5 коп. на анкетування кожної особи. Тогочасні газети назвали вражаючою ощадливість організаторів й наголосили, що чиновники не привласнили жодної копійки. Генерал­губернатор О. Дондуков­Корсаков, який на проведення перепису виділив із особистих коштів 1500 крб. (саме такої суми не спромоглася знайти міська дума), висловив співробітникам відділу географічного товариства «найтеплішу подяку». Багатьох колег Павла Чубинського відзначили орденами, а його, як і раніше, точніше, як завжди, викреслили з нагородних списків.

Не забули, що походив з української шляхти (народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя) і, закінчивши Петербурзький університет, був автором журналу «Основа», в редакції якого познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим та Пантелеймоном Кулішем. Пригадали й те, що 20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпоряд­ження вислати Павла Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» до Архангельської губернії під нагляд поліції. Звичайно, поставили на карб і створення тексту пісні «Ще не вмерла Україна».

Павло Чубинський, звичний до переслідувань, працював, ніби нічого не сталося. Ніхто з колег не відвернувся, навпаки, надійні приятелі стали ще ближчими, ріднішими. Це було не випадковим: у київському відділі географічного товариства працювали не просто передові тогочасні вчені, а справжні українці. Підтримали колегу, зокрема, такі знані співробітники, як Володимир Антонович, Федір Вовк, Михайло Драгоманов, Павло Житецький. Міцну руку подав Тадей Рильський. Саме він попросив Павла Чубинського прочитати вголос знаменитий вірш «Ще не вмерла Україна» й нагадав усім, що його автор – талановитий поет. «Я вже й забув, коли писав лірику», – тихо сказав Павло Платонович.

Справді, побачила світ лише одна поетична збірка видатного народознавця, етнографа й мандрівника. Називалася вона по­дитячому беззахисно, наївно: «Сопілка Павлуся». Мабуть, це відчував і сам учений, бо прізвища свого не зазначив. Видання другої книжки віршів рік у рік відкладав «на потім». Тим часом том за томом з’являлися «Праці етнографічно­статистичної експедиції в Західно­Руський край». Коли до друку було підготовлено завершальний сьомий том, Павло Чубинський пішов у відставку й повернувся на родинний хутір. Готувався до свого 45­ліття. Не судилося зустріти: за один день до нього автор вірша «Ще не вмерла…» востаннє заплющив очі. Через роки й роки він став символом нації, Державним гімном України.

Автор: Микола ЯСЕНЬ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата