Лео Мол – скульптор від Бога

Навесні 2008 року Івано-Франківськ облетіла радісна звістка: знаний у світі канадійський зодчий українського походження Лео Мол подарував місту власноруч виготовлену величну скульптуру Тараса Шевченка у бронзі. Новину жваво обговорювали, як то кажуть, і малі, і старі. Проте місцева влада не поспішала скористатися такою щедрістю. Розпочалися традиційні чиновницькі зволікання, дискусії щодо вибору місця встановлення монумента, довго ламалися списи навколо художньої цінності дарунка, оскільки Пророк відтворений молодим, а не в традиційно зрілому віці. Зрештою, 22 травня 2011 року пам’ятник Кобзареві все-таки відкрили в місцевому парку культури і відпочинку… імені Т. Г. Шевченка. На жаль, сам скульптор не дочекався цієї радісної події, адже 4 липня 2009 року на 95-му році життя відійшов за обрій. До речі, як з’ясувалося, це був останній із понад двох десятків його рукотворних монументів українському Прометею…

Віддаючи шану всесвітньо відомому нашому землякові, вважаю своїм професійним обов’язком розповісти про нього докладніше.

Лео Мол, уроджений Леонід Молодожанин, з’явився на білий світ 15 січня 1915 року в сім’ї потомственних гончарів, які мешкали на той час у містечку Полонне тодішньої Волинської губернії (нині райцентр на Хмельниччині). Бо вже за рік після народження сина, рятуючись від злиднів, батьки переселилися аж до Сибіру. Тому є підстави для припущення, що Молодожанин – російська версія українського прізвища Молодоженя, дуже поширеного на Поділлі, зокрема на Полонщині (стверджую, як виходець з тих країв).

Як свідчать спогади рідних, Льоня підростав допитливим хлопчиком, мав хист до малювання. А ще батько почав привчати його до гончарного круга, до творчої роботи з глиною. Як то кажуть, сама доля сприяла розвитку його таланту. Тож після закінчення школи юнак обрав професію скульптора і вступив до Ленінградської академії мистецтв. Він навчався в майстерні відомого скульп­тора Матвія Манізера. Саме з іменем останнього пов’язане виготовлення та встановлення пам’ятників Шевченку в Україні, зокрема в Харкові, Києві та Каневі. Серед студентів, які активно допомагали професору творити гранітну Шевченкіану, був і третьокурсник Леонід Молодожанин. Правда, вже тоді він сміливо вступав у суперечки з учителем, стверджуючи, що Кобзаря слід увіковічувати молодим, таким, яким Тарас зображав себе на автопортретах. Адже саме з молодістю ототожнюється бунтівний дух поетової творчості, за котру той потрапив у царську немилість. Однак догма тодішніх радянських ідеологів трактувати образ Шевченка саме в зрілому віці брала гору. Її прихильником, зокрема, був і професор Манізер.

Леонід Молодожанин тим часом трудився над погруддями композиторів П. Чайковського й О. Бородіна для Ленінградської консерваторії. До речі, ці роботи молодого зодчого, встановлені перед приміщенням консерваторії ще 1938 року, й досі привертають увагу музичних гурманів міста на Неві.

1941 року Молодожанин успішно закінчив Ленінградську академію мистецтв, але його подальші творчі плани зруйнувала Друга світова вій­на. Опинившись на окупованій території, молодий фахівець як остарбайтер потрапив до Австрії, а згодом до Німеччини. Там Леонід почав працювати за фахом, навіть отримав ліцензію. Це дало змогу заробляти на життя та навчання в Берлінській академії мистецтв. Щоправда, для цього довелося досконало оволодіти німецькою. Знання мови принесло зміни й в особистому житті: 28­річний Молодожанин освідчився в коханні своїй дів­чині Маргарет, з якою після шлюбу переїхав на її батьківщину, в Голландію. Там йому вдалося організувати власну невеличку керамічно­гончарну майстерню, де стали у пригоді, як пізніше він зізнавався, батькові уроки з виготовляння глиняних і кавових сервізів, що мали попит. Водночас потяг до нових знань привів його до академії мистецтв у Гаазі. Леонід відвідував лекції з історії скульптури та мистецтва. 1947 року Л. Молодожанин під псевдонімом Лео Мол (узяв по три букви з імені та прізвища) відкрив свою першу персональну виставку скульптури.

Однак уже через рік життєві обставини змусили його разом із дружиною емігрувати до Канади. Подружжя оселилося у Вінніпезі – «столиці української діаспори», місті, яке стало рідною домівкою на решту 60 років життя. Саме там повністю розкрився творчий потенціал Лео Мола, там він здобув світове визнання, став академіком канадської Королівської академії мистецтв, почесним доктором трьох університетів. А 1989 року був удостоєний найвищої державної нагороди – ордена Канади.

Справді, внесок Лео Мола у світову монументальну скарбницю – неоціненний. Він мав честь ліпити скульп­турні портрети Уїнстона Черчілля, Дуайта Ейзенхауера, Володимира Великого, британської королеви Єлизавети ІІ, Папи Павла VI, Папи Іоанна Павла ІІ за їхнього життя та Папи Іоанна Павла XXIII посмертно, а також інших видатних особистостей. З цього приводу є цікавий спогад Лео Мола, опублікований 1992 року на сторінках американського журналу «Терем»: «Працював я у Ватикані над скульптурним портретом Папи Іоанна Павла ІІ. Якось Папа запитує мене: мовляв, звідки ви родом? Як завжди, кажу: з Полонного, що в Україні. Велів Папа своєму секретареві принести найдосконаліший атлас світу, щоб знайти те місто на карті. А в мене на душі так приємно: сам Папа Римський (!) шукає маленьке Полонне, а отже, знатиме про існування такого міста».

Лео Мол мав у душі віру у Всевишнього. Тож завжди з особливою енергією займався ікономалюванням, на його рахунку понад 80 вітражів та майже 100 скульптурних портретів для храмів різних конфесій. Чимало з них нині зберігаються в музеях Канади, Італії, Німеччини, США, України. Понад 300 творів зодчого у бронзі, кераміці, а також малюнки, ескізи стали експонатами унікального «Саду скульптур Лео Мола», відкритого 1992 року у Вінніпегу. Всі скульптури розташовані поміж деревами, серед звивистих стежин і тихоплинних ставків. При вході в парк жителів міста та численних гостей вітає гранітний гуцул­трембітар, а далі їхню увагу привертають бронзові фігури гайдамаків, сівача, Мойсея, Тараса Шевченка та багатьох інших персонажів. Лео Мол частенько сюди навідувався й, сівши десь у затінку, любив спостерігати, як люди сприймають його творіння. Тут приймав важливі для себе рішення – як життєві, так і творчі, тут згадував прожиті роки. Не раз спадала на думку літературна й малярська творчість Кобзаря, якого він просто обожнював.

Саме з українським Прометеєм пов'язаний успішний міжнародний дебют зодчого Лео Мола. Адже, взявши участь у всесвітньому конкурсі зі створення бронзового пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, він із тріумфом став його переможцем. 1964 року скульптуру, що увіковічувала молодого Тараса Шевченка як романтичного апостола свободи, в присутності майже 120 тисяч українців зі всього світу урочисто відкрив президент США Дуайт Ейзенхауер.

Наступний пам’ятник Кобзареві (постать молодого Тараса та барельєф «Гайдамаки») авторства Лео Мола постав на п’єдесталі в столиці Аргентини Буенос­Айресі. 1971 року на відкриття постаменту зібралася численна українська спільнота, яка готова була носити скульптора на руках. Монументи Шевченку авторства Лео Мола є також в аргентинських містах Обера й Апостолес.

Невдовзі з проханням до знаного вже зодчого з Вінніпега створити бронзового Кобзаря звернулася українська діаспора бразильського міста Прудентополіса. Відмовити землякам Лео Мол не міг, тож із часом і тут постав у всій красі молодий Прометей. До речі, в цьому місті є вулиця Шевченка. Носить його ім’я й одна з площ.

Нині милуються витвором Лео Мола – бронзовим Тарасом Шевченком — мешканці ще одного бразильського міста Порту­Алегрі, а також міста Енкарнасьйон, що в Парагваї.

Слід зазначити: примножувати світову славу авторської монументальної Шевченкіани Лео Молу активно допомагав уродженець Івано­Франківська доктор економічних наук, голова Шевченкової фундації в Аргентині Василь Іваницький. Саме за його порадою знаний зодчий 1992 року подарував скульптуру молодого Тараса Шевченка громаді Санкт­Петербурга, міста своєї студентської юності. Примітно, що пам’ятник встановили на площі неподалік Академії мистецтв, де свого часу навчались і Тарас Шевченко, і Леонід Молодожанин.

За сприяння Василя Іваницького бронзовий Пророк роботи Лео Мола постав і в столиці Канади Оттаві. Поруч із монументом зведено скульптури героїв поем Шевченка: кобзаря з бандурою, Катерини з немовлям, гайдамаків.

Порівняно недавно, перебуваючи у творчому відрядженні в Римі, делегація акул пера і мікрофона Київської організації журналістів НСЖУ, в складі якої був і автор матеріалу, мала честь покласти квіти до підніжжя пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Лео Мола.

Щодо Шевченкіани Лео Мола в Україні, то бронзова постать Тараса, окрім згаданої в обласному центрі Прикарпаття, стоїть сьогодні й у Ялті. Цікаво, що за транспортування скульптури в 2005 році аж із Буенос­Айреса до Криму сплатило подружжя меценатів Іваницьких – Василь та Наталка. Проте й цього разу, як і в Івано­Франківську, з монументом трапився курйоз. Кримська організація Національної спілки художників України вирішила втриматися від установлення пам’ятника через… «відсутність портретної схожості з Шевченком». З’ясувалося, що керівники спілки ніколи не бачили відтвореним у бронзі молодого Тараса. Після довготривалих дебатів та умовлянь чиновники від культури таки дали згоду й витвору всесвітньо відомого скульптора­земляка ввімкнули зелене світло: 2007 року пам’ятник в урочистій обстановці було відкрито.

Відрадно, що ім’я Леоніда Молодожанина після здобуття нашою державою незалежності офіційно повернулося в Україну. Зокрема, 1992 року під час Першого Світового конгресу українців у Києві Лео Мол був удостоєний Почесної відзнаки Президента України Леоніда Кравчука.

Водночас, окрім цієї радісної звістки, увінчалися успіхом і пошуки скульптором рідні: вдалося розшукати сестру Ніну. Від неї дізнав­ся, якою трагічною виявилася доля найрідніших людей: батько Григорій Молодожанин загинув у тюрмі від рук енкаведистів, померла на чужині, далеко від України, й мати Ольга, у сталінських таборах загубилися сліди брата Віктора.

Усе життя Леонід Молодожанин беріг пам’ять про родину, про Україну. Свій душевний біль намагався пом’якшити самовідданою творчою працею. Будучи людиною простою, невибагливою, але скульптором від Бога, він залишив як пам'ять про себе безсмертні витвори мистецтва, що віками служитимуть людству.

Автор: Віктор КОРНІЮК