передплата Українською | In English

№24, грудень 2006

Просто квіти, або Диво з білосніжним пелюстямПросто квіти, або Диво з білосніжним пелюстям

Поділитися:

За вікнами – грудень, а в столичній виставковій залі «Мистець» – квіти, квіти… Вони навіть на шибках. Дивовижні пелюстки, які невидимим пензликом вивів неперевершений майстер – добродушний український мороз, гармонійно поєднуються з тими, що витворила його прихильниця Юлія Седюк.

А втім, вона вчилася не лише в майстернях січня чи лютня, а й у студіях квітня-травня, набувала вправності на літніх галявинах, запозичувала досвід у робітнях осені. Розпочинала ж малювати в Кривому Розі (там і закінчила художньо-графічний факультет педагогічного університету). Вважає великим щастям, що народилася саме на околиці промислового міста, аж біля степу, який ще в дитинстві заворожив її неоглядним розмаїттям. Тому зберегла роздолля в пам'яті й мовби забрала його з собою до Києва. Разом із усіма улюбленими квітами (інших для молодої художниці просто не існує).

Після напружених шукань, уже в столиці, Юлія Седюк остаточно віддала перевагу батику – давній техніці ручного розмальовування тканини з допомогою воску та спеціальних незмивних фарб. Цей вид творчості, батьківщиною якого вважається острів Ява, причарував художницю насамперед непередбачуваністю втілення задуму, несподіваністю візерунка, неочікуваними конфігураціями обрисів та грою кольорів і світла. Як то кажуть, тут плануєш одне, а виходить інше. Можливо, саме те, що велить підсвідомість, до чого спонукають глибини душі й уяви.

Краплина фарби в берегах воску розпливається на очах. Уже не залежна від авторки, вона витворює власні світи, мовби сама фантазує, змагається з рукою того, хто дав їй життя, пустив у вільне плавання хитросплетіннями основи. І художниця, дивлячись на це дійство, вражається, захоплюється, нерідко аж скрикує (найчастіше радісно, щасливо) від споглядання вільного самотворення, непідвладного ворожбитства барв.

З усіх прийнятних для цієї техніки й найпривабливіших тканин Юлія вибрала шовк. Вважає його найлагіднішим, найріднішим, найближчим для її вдачі. Квіти мовби самі прийшли до неї – з криворізького степу, дитячої пам'яті – й відразу заприязнилися з шовком. Нині вони, шовк і квіти, нерозлучні. Зливаються воєдино, без слів знаходять порозуміння, неначе поєднують зусилля, щоб удвох допомогти художниці сягнути вершин досконалості, виплекати подиву гідну гармонію. Вона – сутність картин Юлії Седюк, що прикрашають чимало колекцій і в різних куточках України, і за кордоном. Особливо швидко зростає попит на різноманітне вбрання з орнаментами чи квітами майстрині, авторство якої уже не просто впізнаване, а й неповторне, знакове для сучасного декоративного мистецтва.
Найбільше Юлія любить малювати просто квіти – без точних найменувань, суто ботанічних деталей. Художниця передає на шовку не власне лілію або троянду, а їхні життя, долю чи мрію… Тому на картинах відсутні простір, обрії, небо. Від краю до краю робіт – лише квіти. І самі витвори не мають конкретних назв. На одному із них – пишна клумба. А підпис несподіваний, як і все, що в царстві батика, – «Роса». А ось розсип ромашок… Придивишся: ні, не вони, а диво дивне з білосніжним пелюстям.

Авторка розмовляє з квітами завжди. Надто ж часто говорила з ними тоді, коли готувала виставку. Радилася, де розташувати картини, як найприродніше поєднати їх із живописом Ганни Дахно та роботами модельєра-художника Ольги Андрєєвої, витвори яких теж представлені на престижному вернісажі. А квіти ніколи не мовчали й не мовчать, як і трипільська кераміка (гончарні вироби Юлія також полюбляє малювати): мовби шепочуть, щось підказують художниці своєю прадавньою, ще передісторичною мовою (її може зрозуміти кожен, хто захоче). А відвідувачі виставки ще й неодмінно переконаються: виплекані на шовку квіти зоріють у душі всіх шанувальників батика, співпереживають із Юлією Седюк, хвилюються, як і їхня авторка, ба навіть турбуються про успіх виставки. Отож хочеться заспокоїти троянди, ромашки та бузок – всі-всі квіти: вернісаж запам'ятається надовго. Як і намальовані грудневим морозом візерунки на шибках виставкової зали «Мистець».

Автор: Микола ЯСЕНЬ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: позов проти Коломойського та зростання цін Сьогодні, 05 квітня

Прем'єр-міністр Іспанії заявив, що Європі необхідний новий план Маршалла Сьогодні, 05 квітня

Кличко розповів, що Київ втрачає понад півтора мільярда через карантин Сьогодні, 05 квітня

Шмигаль взяв собі радником з енергетики топ-менеджера Ахметова – ЗМІ Вчора, 04 квітня

Зеленський: Потреби у додаткових обмеженнях експорту немає Вчора, 04 квітня

У Києві через карантин вимушено взяли відпустки півмільйона осіб Вчора, 04 квітня

Стала відома сума допомоги США та ЄС для українських прикордонників Вчора, 04 квітня

Комітет ухвалив пропозиції Мінкульту щодо збереження видатків на культуру у 2020 році Вчора, 04 квітня

ООН планує виділити Україні 165 мільйонів доларів для боротьби з пандемією коронавірусу Вчора, 04 квітня

МВФ привітав прийняття "антиколомойського" законопроєкту Вчора, 04 квітня