«В лесу родилась елочка...»

Найвідомішій новорічній пісеньці уже понад 100 років, але своєї молодості вона не втрачає

Ну, хто не чув, не співав колись цю відому дитячу пісеньку, на якій виросло не одне покоління наших людей? Однак мало хто знає автора музики і слів. Вважається, що вона ледь не народна, бо чому тоді автори її більше жодним твором не «засвітилися»? Побутувала навіть думка, що їх було… репресовано, тому, мовляв, ніколи цих людей і не згадували раніше. Одним словом, знаменита «Ялинка» встигла «обрости» такими чутками, що відділити правду від вигадок часом і справді важко. А щодо авторів, то вони нічого спільного написати більше й не могли, оскільки… ніколи навіть не бачилися.

…Вірш «Ялинка» вперше побачив світ 1903 року – в різдвяному номері популярного колись у Росії журналу «Малютка». Під твором стояв псевдонім «А. Е.», тож про його авторство можна було лише здогадуватися. Можливо, про цей віршик ми так більше й не згадали б, якби не потрапив він на очі Леоніду Бекману, який не був навіть музикантом – він був біологом. Зате його дружина Олена Бекман­Щербина була чудовою піаністкою (пізніше стала професором Московської консерваторії). Вона першою й почула знаменитий нині мотивчик, який її чоловік наспівував маленькій доньці Вірочці. Олена Олександрівна «оформила» його у пісеньку, поклала на ноти, а пізніше Бекмани написали для своєї доньки ще кілька творів. Вони стали надзвичайно популярними і в сім’ях, з якими подружжя приятелювало, тож Леонід Карлович спершу їх переписував, а потім Бекмани видали цілий збірник «Верочкины песенки», де справжнісіньким шлягером ви­явилася «Ялинка».

Але хто тоді автор слів? Довгі роки це запитання так і залишалося загадкою. Тим паче що після революції радянська влада заборонила святкувати Різдво, і навіть саму традицію відзначати Новий рік і прикрашати оселі ялинками було «реабілітовано» лише в 30­ті роки. Отже можна таки вважати, що пісенька теж зазнала «репресій». Ну, а що ж до автора? Лише 1941 року укладачі збірки «Ялинка» відшукали загадкового «А. Е.» – Раїсу Адамівну Кудашову, якій тоді вже виповнилося 63 роки. До речі, в радянському варіанті «Ялинки» текст зазнав деяких змін: наприклад, якогось підозрілого «мужичка» замінили на «старичка». А ще кажуть, що свою «Ялинку» як пісеньку Кудашова почула через багато років і цілком випадково: її наспівувала у потязі якась дівчинка!

…Рая Гідройц народилася 1878 року в сім’ї потомственного дворянина, чиновника Московського поштамту, рід якого походив від обрусілих німців. Родина була небагатою, тож після закінчення гімназії дівчина влаштувалася гувернанткою до князя Кудашова, сина якого й виховувала після смерті княгині. Через кілька років після цього Кудашов запропонував руку і серце Раїсі… Так вона стала княгинею. Отож за радянських часів Кудашовій було чого боятися, її зв’язки з літературою обмежувалися роботою в біб­ліотеці. Загалом Раїса Адамівна написала чимало дитячих творів і навіть роман для дорослих. Лише після 1948 року в СРСР вийшло кілька її дитячих збірок. Але справжня популярність і визнання прийшли (точніше, повернулися) до неї значно пізніше – наприкінці 50­­х, коли в журналі «Огонек», а затим і «Вечерней Москве» з’явилися публікації про авторку «Ялинки».

Приводом для цього нібито став візит Кудашової до Спілки письменників СРСР, де вона мала намір поклопотати з приводу пенсії. Їй удалося «добратися» до «найголовнішого письменника» Союзу Олександра Фадєєва, який спершу доволі іронічно поставився до візиту «якоїсь бабусі», яка «щось у молодості писала».

– Ну, а ви пісеньку про мою ялинку чули? – запитала дивна відвідувачка.

– Про яку ялинку?

– А ось про цю: «В лесу родилась елочка…»…

– «В лесу она росла»…? – вигукнув здивований господар кабінету.

– «Зимой и летом стройная, зеленая была»…!

Кажуть, Фадєєв так розчулився, що навіть упав на коліна перед живим класиком!

А ще розповідають, що Раїса Адамівна якось випадково зустрілася навіть із тією самою Вірочкою, для якої колись і написав пісеньку Леонід Бекман. Хоча тоді вже вона була не «Вірочкою», а Вірою Леонідівною Сухаревською – редактором Всесоюзного радіо, яка теж немало зробила для популяризації знаменитого твору Кудашової­Бекмана.

Раїси Адамівни не стало 4 листопада 1964 року.

А ось «Ялинка» живе й досі. До речі, в первісному вигляді цей вірш був ось таким:

Гнутся ветви мохнатые
Вниз к головкам детей;
Блещут бусы богатые
Переливом огней;
Шар за шариком прячется,
А звезда за звездой,
Нити светлые катятся,
Словно дождь золотой…
Поиграть, позабавиться
Собрались дети тут
И тебе, ель-красавица,
Свою песню поют.
Всё звенит, разрастается
Голосков детских хор,
И, сверкая, качается
Ёлки пышный убор.

***

В лесу родилась елочка,
В лесу она росла,
Зимой и летом стройная,
Зеленая была.
Метель ей пела песенку:
«Спи, ёлочка, баю-бай!»
Мороз снежком укутывал:
«Смотри, не замерзай!»
Трусишка зайка серенький
Под ёлочкой скакал.
Порою волк, сердитый волк,
Рысцою пробегал.

***

Веселей и дружней
пойте, деточки!
Склонит ёлка скорей
свои веточки.
В них орехи блестят
золоченые…
Кто тебе здесь не рад,
ель зеленая?
***
Чу! Снег по лесу частому
Под полозом скрипит.
Лошадка мохноногая
Торопится, бежит.
Везет лошадка дровенки,
На дровнях мужичок.
Срубил он нашу ёлочку
Под самый корешок.
И вот ты здесь, нарядная,
На праздник к нам пришла.
И много-много радости
Детишкам принесла.

***

Веселей и дружней
пойте, деточки!
Склонит ёлка скорей
свои веточки.
Выбирайте себе,
Что понравится…
Ах, спасибо тебе,
Ель-красавица!..

За мотивами «Ялинки» написав свого відомого вірша й Іван Нехода:

 У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
росла собі ялинонька,
І зайчик з нею ріс.
Ой снігу, снігу білого
Насипала зима!
Прибіг сховатись заїнька –
Ялиноньки нема.
Ішов тим лісом дід Мороз,
Червоний в нього ніс.
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.
Маленький сірий заїнько,
Іди, іди до нас!
Дивись – твоя ялинонька
Горить на весь палац!

На знімку: Раїса Кудашова (єдине фото, опуб­ліковане за її життя).
Новорічні листівки з колекції полтавчанки Ірини НЕСТЕРЕНКО.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ