№1, січень 2014

Олег СКРИПКА: «Я таке Боже створіння, яке повинне писати музику!»Олег СКРИПКА: «Я таке Боже створіння, яке повинне писати музику!»

У рамках всеукраїнського концертного туру з презентацією ювілейного, десятого, альбому «Чудовий Світ» до Одеси завітала відома рок-група «Воплі Відоплясова». Одеським поціновувачам хорошої музики «ВВ» презентували не лише нові досягнення, а й свої хіти в експериментальних аранжуваннях. Напередодні концерту наш кореспондент мав змогу поспілкуватися із беззмінним лідером «ВВ», ексцентричним Олегом Скрипкою.

– Олеже, декілька слів про ваш ювілейний альбом?

– Сім плідних років ретельної роботи та пошуку нових музичних прийомів не минули даремно. Наш колектив продовжує логічний ланцюжок своїх попередніх робіт та відкриває світу ще більш широку та збагачену інтерпретацію музичного рок­простору.

Нашу нову роботу я назвав би «симфо­панком». Це такий собі «оксамитовий», майже лаунж­панк із симфонічним, іноді народним звучанням, салонна музика із притаманними «Воплям Відоплясова» незбагненними рішеннями в аранжуваннях і текстах.

Думаю, «Чудовий Світ» засвідчує: закінчилося «ВВ» – XX сторіччя і почалося «ВВ» – XXI.

– А що спонукало стати музикантом?

– У якийсь момент я зрозумів, що народжений бути музикантом. Це моє призначення. Може, це дуже пишномовно. Але я таке Боже створіння, яке повинне писати музику. І в цьому – моє найбільше задоволення. Оце і є мій головний мотив, що раніше, що тепер. Форми можуть бути різними. Раніше у формі якогось панкубізму, нині – «пишний бароко». В будь­якому разі це якась світла хвиля, яка тебе переповнює і цикл закінчується. Насолоду отримуєш, коли тримаєш в руках альбом і згодом слухаєш реакцію на своє творіння.

– Як ви ставитеся до думки про те, що рок, особливо на пострадянському просторі, є яскравим вираженням громадянської позиції?

– Тут є нюанс. Так, справді рок­музиканти завжди різали «правду­матку». Вони намагаються не бути лицемірами щодо суспільства та держави в цілому, бо реалії не завжди відповідають їхнім світоглядним принципам. І тому рок­музиканти, здебільшого, не бажають миритися з цим. Проте це не означає, що вони є революціонерами.

Моя філософія, моє розуміння є таким, що революцією нічого доб­рого не доб’єшся. Якщо ми уважно проаналізуємо всі революції в світі, то побачимо, що ні до чого хорошого вони не привели. Потрібна тільки еволюція! Тобто поступовий рух уперед через свідомість особистості. Тому я вважаю, що сьогодні своє розуміння правди, свою внутрішню пружину потрібно спрямовувати тільки на сприяння еволюційному розвит­ку. Моє кредо – сприймати світ та наше суспільство такими, якими вони є, не руйнувати, а поступово змінювати, зважаючи на світогляд інших.

Мій головний принцип – спів­праця! Я останнім часом від людей, які опозиційно мислять, почув багато критики, бо я не підтримував опозицію, намагаюся бути в діалозі з владою. Не таємниця, що деякі мої фестивалі були фінансовані київською владою. І я вважаю, що це правильно, так і має бути. Не потрібно демонізувати все, що є в Україні. Особливо цим грішать мас­медіа, мовляв, у нас усе погано, все негаразд. І що? Потрібно це все зруйнувати, а після на попелі танцювати? Завжди, в будь­якій країні є добре і погане. Потрібно це лише бачити й підтримувати те добре, що вже є. Ті цінності, які сприяють руху вперед.

Якщо ми подивимось на рокерів світу, таких, як англієць Пітер Гебріел, вони так і живуть. Вони ні в опозиції, вони самі по собі зі своїм світоглядом, просувають свої гуманітарні проекти.

– Олеже, а якби тільки від вас залежало, якою має бути Україна?

– Як «Країна мрій».

– Тобто всі співали б і танцювали?

– І не тільки. Без матеріальної праці «далеко не поїдеш». У нас є і чудові майстри. Хтось майструє, хтось танцює, хтось співає. Харчувалися б здоровою їжею. Жили по 100–120 років. (Сміється).

– Олеже, а етно у вашій творчості – це данина моді?

– Якщо це і данина моді, то дуже давній. Етно, фолккультура, історія нам дають мудрість століть. І коли стикаєшся з цим, відчуваєш, що резонуєш зі Всесвітом, підключаєшся до його мудрості. Перебуваєш у гармонії з дуже багатьма душами, які жили на цій планеті. Це навіть важко пояснити…

Чимало філософських та езотеричних вчень стверджують, що всі наші проблеми від того, що ми у дисгармонії, дисбалансі з Природою, тобто з нашим корінням. І в цьому сенсі доречно замислитися над мовною проблемою. Адже мова – це душа народу. А український народ без мови не народ, як стверджував Володимир Сосюра. Отже потрібно бути в резонансі зі Всесвітом і тоді все буде добре.

– Десь читав, що в дитинстві ви були дуже сором’язливим хлопчиком? Це так?

— Я і тепер сором’язливий хлопчик. (Сміється). Я помітив ось так штуку. Є люди, які дуже ефективні в компанії, вони розповідають анекдоти, тости… А є люди, які на сцені розкриваються. Є люди, які вміють проходити кастинг, але не вміють грати на сцені чи в кіно. Ось такі парадокси. Це різні речі – бути в малій компанії і бути на сцені.

Наприклад, я в компанії, – кажу чесно, – не є душею компанії. Я не люблю на себе звертати увагу, не люблю гучних промов. Усе, що потрібно сказати, я кажу на сцені. Це мій коник.

– Ви віруюча людина?

– Звичайно. Серед рокерів багато віруючих людей. Є відуни, є ведісти, православні, є кришнаїти...

Переконаний, Бог є. Кожна людина має свою інтерпретацію Бога. Є ще інституції церкви, які експлуатують інтерпретацію Бога. Коли ходиш по церквах, де розказують, що наш Бог, якого ми сповідуємо – найкращий, я завжди прислуховуюся до себе, чи резонують у мене ці погляди, ця віра? І хіба Бог не в серці? З ним треба спілкуватися. Також, бажано, спілкуватися з гарними людьми, яких знаєш і які цікаві. Що якісніше спілкування, то краще життя. Думаю, це основне. А потім – антураж: побут, харчування, музика, робота. Якщо побудувати таку схему, то з’ясовується: все йде від спілкування.

– А ідеї для творчості також приходять під час спілкування?

– І так і ні. Треба сконцентруватися на завданні, і тоді приходить рішення, залежно від таланту, ресурсу. Треба вміти поставити перед собою завдання. Наприклад, придумати назву альбому. Виділив час – і все, прийшло. Якщо не виділити час, воно само не прийде.

– Олеже, і останнє, чого ви хотіли б від життя?

– Не так уже й багато, – натхнення та щастя! А ще я хочу, аби люди правильно харчувалися, правильну музику слухали, розмовляли українською. Це для мене – єдине.

Завжди треба створювати домінанту. Ти створюєш домінанту і нічого не забороняєш. Ось і все.

Розмовляв Євген ТИЩУК.
Фото автора та з особистого архіву Олега СКРИПКИ.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня