"Краса, простота, зручність. Треба будувати"

– Ці слова про проект споруди Капітолія, представлений шотландцем за походженням, лікарем за освітою У. Торнтоном, належали президентові Дж. Вашингтону, – розповідає клерк Палати представників Джеррі Венс (на знімку), котрий і провів для нашої делегації чудову екскурсію Капітолієм. До речі, кожна людина, навіть без жодного документа – паспорта чи посвідчення, має право зайти до Капітолія. Щодня тут бувають на екскурсіях понад шість тисяч осіб.

Як злива врятувала Капітолій

18 вересня 1793 року було закладено перший наріжний камінь будівлі – центрального купола, що в основі своїй має схожість з Ісакіївським собором у Санкт-Петербурзі, та двох прямокутних добудов – для Сенату й Палати представників. Проект під час будівництва зазнавав чималих змін, проте грандіозна будова йшла напружено. І вже з 1810 року, не припиняючи її, Капітолій почали використовувати за призначенням. Однак за три роки будівництво припинилося через підготовку до війни з Великою Британією. 24 серпня 1814 року окупаційні британські війська підпалили недобудовану споруду. І, о диво, врятувала її… злива. Ще дві великі пожежі на Капітолійському пагорбі увійшли в історію країни: 1851 року, коли згоріла бібліотека Конгресу, і через 10 років, під час громадянської війни, коли в Капітолії розташовувалися військові бараки, лікарня та пекарня.

Спорудження Капітолія завершилося в 1830 році й обійшлося, як на ті часи, у величезну суму – 2,5 мільйона доларів. Проте споруда постійно зазнає модернізації. А в середині 50-х під Капітолієм проклали підземку, маленьке метро, яким можна дістатися до будь-якої будівлі Конгресу. До подій 11 вересня 2001 року метро міг скористатися кожен відвідувач, тепер цей вид сполучення призначений лише для членів Конгресу.

Сходами піднімаємося на другий поверх. На стінах уздовж них – старовинні портрети видатних діячів Америки. Кулуари перед залом засідань Палати представників скоріше нагадують фрескову музейну експозицію: такі захопливі витвори мистецтва прикрашають їх! Пан Джеррі Венс розповідає про дизайнера Капітолія Томаса Уолтера та його незмінного помічника Монтгомері Мейгса, котрі протягом трьох десятиліть керували побудовою та опорядженням інтер'єрів. Дух і моду того часу передають скульптури, фрески, меблі й навіть кахлі на підлозі. За авторством їх називають "кахлі Уолтера". Вони вийшли не дуже презентабельні, каже пан Венс, тому ними опорядили так зване лобі спікера.

Лобі – рушійна сила

До речі, в Америці слово "лобі" має багато значень – від, приміром, кулуарів, фойє, зали очікувань до дій зацікавлених осіб у прийнятті певного рішення. Там, де встелено "кахлі Уолтера", – лобі для журналістів, політиків, бізнесменів та юристів-лобістів. Тут цінують зв'язки. Статус і дії лобістів узаконено. Оплата їхньої праці може в кілька разів перевищувати рівень грошового забезпечення держслужбовців високого рангу. Лобісти, як представники великих компаній, можуть вступити у процес просування їхніх інтересів на будь-якому етапі – чи то підготовки, чи то розгляду або ухвалення законопроекту.

– Ось сюди , – пан Венс показує на полицю великого столу праворуч від місця спікера, – члени палати подають свої законопроекти. Їх того ж дня реєструють і передають у 22 комісії на розгляд. Може минути дуже багато часу, поки проект стане законом. Утім, він може й ніколи ним не стати. Інколи законопроекти подають, щоб лише привернути увагу до тієї чи іншої проблеми. Під час розмови ми з'ясували, наприклад, що урядовці не подають до Конгресу свої законопроекти, їм не належить право законодавчої ініціативи. Законопроекти з будь-якої проблематики для членів палати пишуть юристи.

Я запитала в пана Венса, як проходить у Конгресі болючий, як для українського суспільства, бюджетний процес. У США порядок ухвалення бюджету такий: адміністрація президента подає набір законопроектів з використання коштів на фінансовий рік, котрий починається в жовтні, і протягом дев'яти місяців наступного року Конгрес має їх ухвалити. У першій декаді грудня, коли ми мали розмову з паном Венсом, ще не було ухвалено всі закони з фінансування 2005 року.

Не збагнула "фішки"

Конгрес має виключні права на асигнування тих чи інших програм, а також державних структур. Саме законодавці можуть позбавити фінансування навіть уряд, якщо їм не до вподоби те, як працює виконавча влада. Воля парламенту – притягти до відповідальності через проведення слухань тих чи інших державних службовців.

Під ретельним контролем стосовно використання фінансів перебувають і самі конгресмени. Кошторис витрат кожного становить один мільйон доларів.

На зустріч із нашою делегацією головний адміністративний директор (керуючий справами) Палати представників пан Джей Іген приніс два товстелезні томи квартального звіту з використання коштів. "Щойно видали ці документи", – повідомив він. І, зізнаюся, навіть не спало на думку попросити ці "талмуди" для ознайомлення. (А пан Іген якраз і приніс їх, щоб ми мали змогу на власні очі ознайомитися з цими документами). У нас-бо не прийнято заглядати до чужої кишені. От і залишилися два товстелезні томи квартального звіту з фінансування і витрат Конгресу не затребувані нами. Дуже шкодую, що не одразу збагнула "фішки" Конгресу – цілковитої прозорості використання коштів. Журналісти, ґрунтуючись на цих документах, зазвичай закидають конгресменам: влада, мовляв, надто дорого коштує платникам податків. На що влада реагує приблизно так: це – даність, ніщо не може цього змінити.

Однак марнотратство все-таки неприпустиме: якщо раптом хтось із конгресменів вдався до витрат, не передбачених бюджетом, його змусять їх відшкодувати.

Кожен член Конгресу США наймає 35–40 помічників, яких тут називають стаферами. Це висококваліфіковані службовці, котрі володіють великим масивом інформації і практично вирішують будь-які проблеми і в законодавчому процесі, і в роботі з виборцями. Стафери – впливові чиновники, що вводять у курс кожної конкретної справи сенатора чи члена Палати представників, опрацьовують, узгоджують законопроекти. Партійна дисципліна й чітка робота апарату – це практично і є підґрунтям для успішної діяльності конгресменів-політиків.

Ми мали зустріч з клерком Палати представників пані Карен Хаас (на знімку) напередодні її затвердження керівником апарату. В історії Конгресу вона друга жінка, яка обійняла цю важливу посаду. Тож, зрозуміло, хвилювалася перед таким відповідальним моментом у своїй службовій кар'єрі. Однак розмова все-таки стосувалася найближчих перспектив співробітництва апарату українського парламенту з американськими колегами, обміну досвідом з організації законодавчого процесу на рівні апаратів парламентів, технічного та інформаційного сприяння такій співпраці.