Остаточне знищення хімічної зброї?.. ОЗХЗ і Нобелівська премія миру

Традиційно, уже понад 110 років, у Стокгольмі та Осло 10 грудня відбуваються урочисті церемонії нагородження лауреатів Нобелівської премії. Подія привертає неабияку увагу не лише науковців, а й широкого загалу, бо йдеться про здобутки вчених і фахівців, що стали результатом багаторічного творчого пошуку й звитяжної праці та дістали беззаперечне визнання світової наукової спільноти. Цю найвідомішу й найпрестижнішу міжнародну відзнаку присуджують за унікальні наукові дослідження, революційні відкриття та винаходи в галузі фізики, хімії, економіки, медицини й фізіології, а також за вагомий внесок у культуру і справу миру. Сума Нобелівської премії-2013 у кожній номінації становить 8 мільйонів шведських крон (1,2 мільйона доларів США).

Численні прогнози фахівців, котрі доволі активно лунали напередодні присудження Нобелівської премії миру–2013, не знайшли свого відображення в офіційному рішенні Норвезького Нобелівського комітету, який, зайнявши позицію своєрідного «дистанціювання від особистостей», цьогоріч знову віддав нагороду міжнародній організації. Адже, апелюючи до визначення роззброєння як «важливої частини заповіту Альфреда Нобеля», члени Комітету прийняли рішення про вручення премії Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), котра докладає «величезних зусиль» задля знищення цього різновиду озброєнь.

Відповідно, інші номінанти, які, до речі, вважалися фаворитами «нобелівських перегонів», – 16­річна пакистанська школярка Малала Юсафзай (котра регулярно висвітлювала факти жорстокого поводження талібів із населенням долини Сват у своєму інтернет­блозі, за що вони її і покарали); екс­працівник ЦРУ Едвард Сноуден (якого США звинувачують у поширенні секретної інформації); засновник сайта Wikileaks Джуліан Ассанж; президент Росії Володимир Путін (котрий, на думку окремих російських активістів, переконав США відмовитися від військового удару по Сирії) – поступилися ОЗХЗ, обраній із­поміж 259 претендентів. Хоча традиція присудження Нобелівської премії миру організаціям має власну історію.

Так, 2001 року нагороду отримала Організація Об’єднаних Націй, відзначена за «зусилля, спрямовані на побудову організованішого та мирного світу». 2005 року лауреатом Нобелівської премії миру було обрано МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), яке докладає «зусиль задля запобігання використання атомної енергії із військовою метою та для найбезпечнішого використання ядерної енергії у мирних цілях». «Понад 60­річний внесок у зміцнення миру та примирення, демократію і права людини в Європі» став основним аргументом для вручення премії Європейському Союзу 2012 року. Хоча, безсумнівно, таке рішення мало відверто політичний характер і було спрямоване на підтримку ЄС як структури, що переживає не найкращі часи, зважаючи на економічні негаразди, які спіткали більшість країн—членів організації. Воно мало нагадати противникам подальшого зміцнення Євросоюзу (яке означало делегування Брюсселю значної частини суверенних прав держав), що саме ідея євроінтеграції дала змогу країнам континенту досягти процвітання в умовах мирного розвитку, усунувши численні суперечності та історичні образи, котрі стали причиною виникнення двох світових воєн у першій половині ХХ століття.

Водночас і цього року важко позбутися враження, що рішення Нобелівського комітету повністю позбавлене політичного підтексту. З одного боку, голова Нобелівського комітету Торбйорн Ягланд, аргументуючи таку позицію, підкреслив, що присудження премії ОЗХЗ не має зв’язку із сирійськими подіями, адже не є «авансом» за роззброєння Сирії, а оцінкою 20­річної роботи організації, котра доводить, що використання хімічної зброї – табу за міжнародним правом. Проте, з другого боку, 27 вересня 2013 року представник ОЗХЗ Майкл Лохан відзначив важливість приєднання Сирії до Конвенції про заборону хімічної зброї для отримання нею універсального статусу в такому нестабільному регіоні, як Близький Схід. Крім того, у заяві ОЗХЗ від 16 жовтня 2013 року йшлося про створення спільної місії ОЗХЗ/ООН у Сирії відповідно до рішення Виконавчої ради ОЗХЗ від 27 вересня 2013 року (засідання кот­рої відбувалося під головуванням України) та Резолюції Ради Безпеки ООН № 2118 (2013). Метою цієї місії є «знищення сирійської програми хімічної зброї найбезпечнішим можливим способом». Та й сам пан Ягланд визнав, що «нещодавні події у Сирії, на території котрої було знову застосовано хімічну зброю, ще раз підкреслили необхідність активізації зусиль із боротьби з цим видом озброєнь».

Відповідно, таке рішення Нобелівського комітету, по­перше, можна вважати вдалим тактичним кроком у рамках своєрідної стратегії «стабілізації ситуації на Близькому Сході», котра доволі активно імплементується провідними гравцями світової політичної сцени. Адже Рамкова домовленість щодо знищення сирійської хімічної зброї, досягнута 14 вересня 2013 року в Женеві між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки для забезпечення якнайшвидшої і якомога безпечнішої ліквідації програми Сирійської Арабської Респуб­ліки з хімічної зброї, вимагала налаштованості та рішучості цих акторів щодо негайного запровадження механізму міжнародного контролю над хімічними арсеналами Дамаска. Відтак, передача керівних повноважень у цій сфері до відання міжнаціональної структури дала змогу збалансувати американо­російські зусилля з урегулювання сирійського конфлікту, послабивши боротьбу політичних поглядів щодо ефективності тієї чи іншої «формули» завершення громадянського протистояння у країні.

По­друге, присудження Премії миру ОЗХЗ дасть змогу покращити структурний імідж, надавши їй справді глобального значення під час вирішення питання утилізації та недопущення подальшого поширення хімічної зброї. Оскільки, попри те, що до кінця вересня 2013 року ця організація спромоглася знищити 81% світового арсеналу хімічної зброї та 90% потужностей із її виробництва, робота ОЗХЗ довго залишалася непоміченою.

З другого боку, окремі представники світового політикуму ставлять під сумнів беззаперечність такого рішення: той факт, що 14 жовтня 2013 року Сирія офіційно приєдналася до Конвенції про заборону хімічної зброї, ставши її 190­м учасником, не послабив напруженості всередині цієї держави, залишаючи на порядку денному проблему протистояння численних опозиційних угруповань, що вкотре підтверджує тезу про неможливість ототожнення теперішньої ситуації із наявністю у САР хімічного арсеналу.

Хоча, в будь­якому разі, саме ОЗХЗ спільно з ООН було доручено розробити план знищення сирійської хімічної зброї, котрий має бути повністю реалізовано до 1 липня 2014 року. Крім того, під керівництвом цієї організації сім зі 190 держав, що приєдналися до Конвенції про заборону хімічної зброї (Албанія, Індія, Ірак, Південна Корея, Росія, США та Лівія), займаються реалізацією програм зі знищення запасів цього виду озброєнь.

Він, до речі, вважається одним із найнебезпечніших серед арсеналу наявної зброї масового знищення. Уперше його застосувала німецька армія у ході Першої світової війни 22 квітня 1915 року поблизу бельгійського містечка Іпр. У подальшому збільшення використання хімічної зброї призвело до численних жертв і сотень тисяч уражень серед комбатантів і цивільного населення. Відповідно, вже 17 червня 1925 року було підписано Женевський протокол, що заборонив її застосування. Не беручи до уваги її використання Італією проти Ефіопії під час війни 1935—1936 років та деякі інші епізоди, можна констатувати, що після ухвалення цього документа хімічну зброю не застосовували в масштабах, порівняних із періодом Першої світової війни. Навіть Адольф Гітлер (під загрозою використання хімічних боєприпасів для нападів на німецькі міста союзною авіацією) не вдавався до застосування її протягом Другої світової війни.

Однак, незважаючи на усвідомлення варварської природи цього виду озброєнь, у роки «холодної війни» провідним державам так і не вдалося дійти згоди щодо тотальної заборони розробки, виробництва та знищення хімічної зброї. Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення було відкрито до підписання лише 13 січня 1993 року. Цей документ установив жорсткий контроль за виконанням згаданих зобов’язань країнами­учасницями, вимагаючи знищення усіх запасів хімічної зброї. Відповідно, для дотримання Конвенції було створено Організацію із заборони хімічної зброї. Оскільки на цей момент деякі країни не мають членства в цій організації, а окремі держави не спромоглися утилізувати наявну в них хімічну зброю до завершення відведеного для цього терміну (до квітня 2012 року), присудження Нобелівської премії миру 2013 року ОЗХЗ відродило надію на просування міжнародного співтовариства до кінцевої мети Конвенції про заборону хімічної зброї – набуття нею універсального характеру та, відповідно, ліквідації цього виду озброєнь у глобальному масштабі.

Автор: Сергій ГАЛАКА