передплата Українською | In English

№23, грудень 2013

Марко Вовчок: примхлива канва кохання

Поділитися:

10 грудня 180 років тому народилася авторка «Народних оповідань»

«Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая!» – так геніальний Тарас Шевченко на схилі життя звертався до юної Марії, яка несподівано для всіх взяла не вельми шляхетний (як для дворянки) чоловічий псевдонім. Була Вілінською, після першого одруження стала Маркович, після другого – Лобач-Жученко, а в українську (і світову!) літературу ввійшла як Марко Вовчок (Марко – від Маркович, Вовчок – від вовчкуватої, мовчазної вдачі). Не любила цього неоковирного «прізвиська», яке чи то сама вигадала, чи то, за іншою версією, нафантазував для дебютантки Пантелеймон Куліш. Та і його, відомого письменника-серцеїда, теж не любила. Але терпіла: пожинала петербурзьку славу й упевнено прокладала шлях до європейських лаврів.

Позбулася цноти в чотирнадцять років і ніколи не сумувала за невин­ністю. Ставши жінкою, все життя почувалася нею, а вже потім – письменницею, постійною співробітницею (майже сорок років!) журналу Magasin d`Education et de Recreation, у якому друкувався Жуль Верн, головним редактором іще одного популярного часопису, де працювали тільки жінки. Отож Пантелеймон Куліш не перший і не останній падав до ніг замкнутої – воістину вовчкуватої! – «ворожбитки», котру чоловіки називали красунею, а справжні вродливиці – потворою з… білими бровами.

Звичайно, такими вони привиділися конкуренткам. Насправді мала і спокусливу вроду, настояну на змішаній польсько­литовсько­білоруській крові, й красу душі, адже, мешкаючи в російській глушині, виховувалася на світовій класиці, ба навіть говорила в родині французькою мовою. Та виростала відлюдкуватою, бо вітчим (мати вдруге вийшла заміж) бігав за нею, десятирічною, із сокирою й лементував мало не на всю Орловську губернію: «Зарубаю!». Довелося переїхати до тітки, яка виділила «бідній родичці» куток у невеликій кімнаті, а згодом перебратися під затишний дах харківського жіночого пансіону.

Так розпочалося життя Марії (тоді ще Маші) в Україні. Доба була розписана до хвилини: вранішня молитва, лекції, де вивчали французьку та німецьку мови, уроки танців… За будь­який непослух – покарання голодом і «засланням» на горище в холодну напівтемну кімнатку з чорним столом і чорним ліжком. Та чорнота замкнутого простору назавжди впилася в душу. Не рятували спогади про дитинство, тепло довгої русявої коси, вишукані сонячні вірші французькою мовою (українську чула тільки з вуст покоївок­кріпачок).

На щастя, незабаром волелюбну вихованку пансіону родичі забрали в Орел. Там юна Марія й познайомилася з українським засланцем, етнографом Опанасом Марковичем. Він був набагато старший, але симпатичний, освічений, дотепний. І переміг у потаємному двобої багатого поміщика Єргольського. Непокірна чи й свавільна власниця довгої русявої коси, попри вмовляння та погрози родичів, оголосила про свої заручини з бідним Опанасом, який служив дрібним чиновником у канцелярії губернатора. Оголосила враз, настільки несподівано, що Маркович, уже досвідчений, бувалий у бувальцях, заходився переконувати самого себе: «Вона його за муки полюбила». Але не завершував шекспірівської крилатої фрази: «А я її за співчуття до них». Це було б чистісінькою неправдою. Покохав по­справжньому й, коли завершилося заслання, повіз до України. Там подружжя ніхто не чекав, і Марковичі вимушено мандрували землею, яка так і не прихистила їх. Обоє рвалися до Петербурга, куди надіслали невеликий зшиток із двома напівдокументальними­напівхудожніми оповідями. Адресували їх Пантелеймонові Кулішу. Саме до нього й звернулися після виходу «Народних оповідань», які побачили світ 1858 року.

Ошатно видана книжка із зеленою обкладинкою відразу й назавж­ди утвердила Марка Вовчка на літературному олімпі. Молода авторка без жалю попрощалася з провінційним Немировом. Не шкодувала й тоді, коли прощалася з Петербургом. Непривітне, похмуре місто, квартира в осоружному будинку навпроти друкарні Куліша, його погрози покінчити з життям – усе це набридло так, що хотілося втекти, але не безвісти, світ за очі, а туди, де сяяли вогнями Берлін і Париж. Від несподіваної подорожі відмовляв здрібнілий, завжди меланхолійний Опанас Маркович, сам Тарас Шевченко просив залишитися поблизу своєї оселі. Марно! За книжку одержала пристойний гонорар і замовила місце в диліжансі. Не могла не вирушити за манливий обрій. Не з кимсь, не з Марковичем (чоловік ніяк не міг отримати закордонний паспорт), а… Так, із самим Тургенєвим.

Знала, що раніше чи пізніше звабить романіста з європейським ім’ям, однак уславлений письменник не квапився пірнути в темряву жіночих чар. Тактовно чекав слушної миті, коли вони почнуть зцілювати стомлену душу. У передчутті насолоди писав стримані листи, зокрема й про те, що «немає щастя без родини й без батьківщини». Тим часом Герцен, захопившись творами Марка Вовчка, просто­таки жадав побачити їхню авторку. Надсилав їй короткі цидулки й запрошував до себе – в Англію. І пані Маркович разом із чоловіком та маленьким сином незабаром прибула до Лондона. Там письменниця прочитала Герцену рукопис повісті «Игрушечка» й устигла розповісти, що вийшла заміж без кохання – лише задля того, щоб здобути незалежність. Струнка зі смаком одягнена Марія загадково всміхалася. Її великі сірі очі сяяли від того, що заборонений у Росії публіцист не лише високо оцінює її найновіший твір, а й відверто виказує свою прихильність до неї як до найчарівнішої жінки Європи. Марко Вовчок уже давно хотіла затьмарити Жорж Санд (Аврора Дюдеван теж узяла чоловічий псевдонім) і як успішну письменницю, і як не менш успішну спокусницю найвпливовіших чоловіків світу. Ось чому з радістю розпочала плідне співробітництво з журналом «Колокол», стала довіреною особою Герцена в його видавничих справах, та, сягнувши зеніту слави, співала українських пісень не йому, а молодшому за себе Олександрові Пассеку. Захопилася московським юристом, який вивчав тюремно­виправні заклади Німеччини, Франції та Швейцарії, й зробила все, щоб якомога швидше офіційно розлучитися з чоловіком. Найбільше в її житті взаємне кохання обірвала невиліковна хвороба судженого.

Нові твори Марка Вовчка високо оцінювали мовби приворожені й заворожені Проспер Меріме, Гюстав Флобер і Жуль Верн (називав «розумною, інтелігентною, освіченою жінкою, яка тонко відчуває й чудово знає французьку мову»), Герцен і Тургенєв, авторитетні Добролюбов та Чернишевський і ще неоперений літературний критик, троюрідний брат Дмитро Писарєв (для неї, між поцілунками, – Митя), молодий прозаїк, фактично початківець, Лев Толстой, Олександр Бородін, Дмитро Менделєєв, Микола Костомаров, Микола Некрасов… Лише Пантелеймон Куліш упродовж тридцяти років, аж до прощання з білим світом, не визнав таланту Марка Вовчка й проклинав ту мить, коли вперше поцілував юну Марію. А вона спокійно зустрічала похилий вік із молодшим на сімнадцять років морським офіцером Михайлом Лобачем­Жученком.

У Нальчику, де мешкали після багатьох переїздів, він щодня запрягав улюбленого ослика Аші, щоб поїхати двоколкою на пошту: до знаменитої дружини постійно надходила різноманітна кореспонденція. Марко Вовчок читала її навіть у той день, коли сказала чоловікові: «Якщо вже не судилося мені лежати поряд із Шевченком, то поховай мене під цією грушею». І показала рукою на високу садову красуню. Михайло Дем’янович виконав останню волю дружини. Вона не дожила до 74­річчя чотири місяці. Не посивіла й не забула, що її повість «Маруся» після нагороди Французької академії рекомендували для обов’язкового вивчення в усіх школах країни, де авторка «Народних оповідань» здобула європейську славу.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Віцепрем'єр з євроінтеграції розповіла, як Україна може відповісти, у разі завершення "Північного потоку-2" Вчора, 27 лютого

Кулеба запросив французький бізнес взяти участь у "Великому будівництві" і великій приватизації Вчора, 27 лютого

Маркарова про своє призначення: робота з МВФ – далеко не основна задача Вчора, 27 лютого

Уруський: Штат Мінстратегпрому укомплектований більш ніж на 30% 26 лютого

Байден до 7-ї річниці окупації Криму: США разом з Україною протистоятимуть агресії РФ 26 лютого

Україна очікує на гроші МВФ до літа – Милованов 26 лютого

Новини 25 лютого: підозра Рудьковському, падіння капітальних інвестицій, держборг 26 лютого

Зеленський призначив ексміністра фінансів Маркарову послом України у США 25 лютого

ЄС на рік продовжив санкції проти Білорусі 25 лютого

Вітренко про Міненерго: З точки зору здорового глузду все ж повинен бути повноцінний міністр 25 лютого