№23, грудень 2013

«Я не буду самотнім ніколи стоять»

4 грудня 135 років тому народився Олександр ОЛЕСЬ

Коли до України повернувся багатющий празький архів Олександра Олеся, дослідники відкрили для себе (згодом частково й для читачів) ІНШОГО поета. Не лише самобутнього, глибоко ліричного, а різнобічного, багатобарвного, несподіваного. Він писав елегії, балади, драматичні етюди, історичні поеми, казки для дітей, есеї, сатиру й гумор, віршовані фейлетони, багато перекладав з різних мов.

Народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) на Сумщині в сім’ї, яка пишалася пращурами­чумаками. У чотири роки вже вмів читати. Навчався в Дергачівській хліборобській школі, а після її закінчення – в Харківському ветеринарному інституті. 1903 року, під час відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, поет­початківець побачив корифеїв української літератури Панаса Мирного, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Михайла Старицького, Івана Карпенка­Карого, Василя Стефаника... Ці імена лунали у снах, мовби голоси з небес, під якими рівно стелився життєвий шлях – до успіху, визнання, слави.

Усе складалося якнайкраще, та назвою першої збірки «З журбою радість обнялась», яка побачила світ 1907 року в Петербурзі на позичені 300 тогочасних рублів, ніби наврочив собі на все життя. Книжку високо оцінив сам Іван Франко («виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень»), читачі прихильно зустріли наступні видання. Та радість скупо сіялася краплинами, а смутку було по вінця душі. Довелося – і це витонченому, вразливому лірикові! – десять років працювати в Києві на бойні, були ущипливі пародії, зокрема Василя Еллана­Блакитного на вірш «В дитинстві ще..», безгрошів’я, метання між різними політичними силами…

1919 року Олександр Олесь виїхав до Будапешта з дипломатичною місією культурного аташе, але української держави не стало, й поет, ставши фактично вигнанцем, ураз втратив усю родину: під Києвом залишилися дружина Віра Антонівна із сином Олегом, у Сумах – мати, а ще далі – сестри… Довго не міг видати збірку з промовистою назвою «Кому повім печаль мою», страждав від того, що на чужині поволі, але невблаганно згасав унікальний хист співця природи.

З 1923 року мешкав у Чехословаччині. Був самотній, бідний, але
завжди знаходив копійчину на чашечку запахущої празької кави й подумки повторював переконання, закарбоване в давньому вірші: «Я не буду самотнім ніколи стоять». Ще широкоплечий, буйночубий поїхав на річку Сазаву – мріяв спіймати коропа й занотувати бодай один вір­шований рядок. Не судилося: у хворе серце вдарила звістка про загибель сина – поета Олега Ольжича в концтаборі Заксенхаузен (сталося це 10 червня 1944 року в камері № 14). Ураз постарілий батько ледь добрався до потяга. Знайшов місце в переповненому вагоні й там зомлів. Так і потрапив до лікарні. 22 липня видатного поета не стало. Його архів повернувся на рідну землю лише наприкінці двадцятого століття.

Автор: Микола ЯСЕНЬ

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Свириденко: США та Україна хочуть підписати "угоду про безпілотники" Сьогодні, 19 липня

Радник Орбана заявив, що Україну "не просили воювати" з Росією від імені Угорщини Сьогодні, 19 липня

ЄС остаточно схвалив один із "найжорстокіших" пакетів санкцій проти Росії Вчора, 18 липня

Орбан лякає, що 20-25% бюджету ЄС підуть Україні Вчора, 18 липня

Посли ЄС затвердили 18-й пакет санкцій ЄС проти РФ Вчора, 18 липня

ЗМІ: Британія може приєднатися до закупівель зброї у США для України Вчора, 18 липня

Словаччина та Мальта обіцяють зняти вето з 18-го пакета санкцій ЄС проти РФ Вчора, 18 липня

Посли ЄС в Брюсселі можуть ухвалити 18-й пакет санкцій ЄС проти РФ зранку 18 липня Вчора, 18 липня

МЗС обурене санкціями Угорщини проти українських військових посадовців Вчора, 18 липня

Джерела: Рада ЄС 18 липня не голосуватиме за 18-й пакет санкцій ЄС проти Росії Вчора, 18 липня