передплата Українською | In English

№22, листопад 2006

Українське суспільство: реалії, міфи чи гіпнотичні сни?

Поділитися:

Серед багатоголосого гамору книжкового ярмарку раптом почув: «А-а… Знову про кучмономіку… Це вже неактуально!». Репліку виголосив молодий чоловік, розглядаючи обкладинки двох томів книжки Євгена Голибарда «Кучмізм і кучмономіка» (частина перша: «Документальна оповідь про афери корумпованої влади» та частина друга: «Рука Москви в Україні»).

Кучмізм живе й квітує

На жаль, чи не переважна більшість громадян України так само, як цей молодик, не хоче бачити актуальності проблеми кучмізму та кучмономіки. Мовиться не про якісь абстрактні чи архаїчні поняття проминулого часу, роковані на забуття разом із відходом особи від політичної арени. Йдеться про такі системні, суспільно значущі тенденції та явища в сфері управління державою, які й нині активно розвиваються. Легковажне ставлення до цих явищ, нерозуміння їхньої суті й механізмів реалізації може мати катастрофічні наслідки для України.

Слово «кучмономіка» з'явилося 1994 року в статтях Євгена Голибарда, надрукованих газетою «Вечірній Київ». Автор тодішніх публікацій ужив цей термін на протиставлення всесвітньо відомому новотвору «рейганоміка» – комплексу оздоровчих заходів, що сприяли піднесенню економіки США під час президентства Рональда Рейгана.

Натомість із поняттям «кучмономіка» були пов'язані заходи, що від початку діяльності Леоніда Кучми на посаді Прем'єр-міністра, а потім і Президента призвели до руйнування народного господарства України в ім'я швидкого збагачення вузького кола осіб.

І хоча пограбування й штучне збіднення народу відбувалося протягом усіх років, одначе масова психологія спрацювала безвідмовно: якщо Леонід Данилович уже не Президент, то й кучмізму з кучмономікою немає. То про що ж вести мову?

Такий висновок хибний: створена кучмівською командою система влади в Україні (тобто кучмізм) перейшла в наступну стадію розвитку. Що це за явища? Чим характеризуються, які засади визначають їхні зміст, прояви та наслідки?

Головними напрямами розвитку кучмізму як системи було, є й буде, якщо український народ цього не змінить:

 1. Усунення національного стрижня з державної внутрішньої й зовнішньої політики. Це стало однією з головних засад ідеології кучмізму відтоді, коли в першій інавгураційній промові у Верховній Раді України Президент пообіцяв надати російській мові статусу офіційної. А що ж гарант нинішній? Він – за українську як державну, але, на жаль, допустив виникнення сприятливих умов для перетворення мовного питання на потужний важіль впливу Росії на наше суспільство.

2. Присутність промосковських сил у державних інституціях, навіть у тих, що мали б опікуватися національною безпекою України.

3. Усебічна дискредитація українців як титульної нації, обмеження можливостей їхньої самореалізації, створення режиму сприяння для неконтрольованого поширення в нашій державі імперської ідеології, російських книжок, преси, радіо, телебачення, пропаганди, релігії й відповідної чужомовної мережі.

4. Свідоме нереагування на провокаційне нахабство російських військ і флоту, що базуються на території України (захоплення українських маяків і навігаційного обладнання, афера довкола Тузли, десант біля Феодосії, підбурювання громадян до антиукраїнських виступів, розгортання на нашій території російських освітніх і пропагандистських структур тощо).

5. Криміналізація й корумпування правоохоронних органів, державного апарату, втягування в неправедні оборудки значної частини населення, руйнування моральних засад, нищення правди, виправдовування злочинів і злочинців.

6. Удосконалення системи бюрократичного узалежнення громадян од примх можновладців. Відокремлення громадян-виборців від реального впливу на діяльність державних органів. Використання протестної (переважно проросійської) частини електорату для провокаційних антиукраїнських мітингів, демонстрацій, акцій в інтересах партій і організацій кучмівської орієнтації.

7. Використання судів як інструментів захисту інтересів корумпованої влади, легітимізації злочинців. У цих умовах порада звертатися до суду чи прокуратури для захисту порушених прав сприймається як знущання, а плюралізм думок у ЗМІ існує переважно лише для виправдання безладдя, безнародовладдя й для прикриття маніпуляцій політиканів.

Головні напрями й засоби розвитку кучмономіки такі:

1. Створення й постійне удосконалення потужного тіньового сектору економіки за рахунок: а) привілеїв для обраних (і відданих); б) юридичної невизначеності й постійної зміни законів, правил і вимог у сфері господарчої діяльності; в) корупційних і корпоративно-корупційних зв'язків і «дахів» прикриття.

2. Імітація начебто позитивних змін у системі господарювання, які залишаються на рівні промов, декларацій, програм і лукавої державної статистики.

3. Створення режиму сприяння для російського бізнесу в Україні. Нині російські компанії, за різними оцінками, контролюють понад 60% українського ринку, особливо комфортно почуваючи себе в інформаційній, енергетичній, агропереробній, фінансово-інвестиційній галузях. При цьому корумпована верхівка приховує той факт, що велика частка власності російських компаній (зокрема, в стратегічних галузях) становить пряму загрозу для національної безпеки нашої держави. Отож уже фактично створено передумови для можливого втручання Москви «на захист національних інтересів Росії та росіян» в Україні.

4. Майже цілковите нехтування вітчизняного потенціалу (ресурсів, інтелекту, досвіду), використання застарілих технологій, пригнічення волі народу в його прагненні до самодостатності (особливо в галузях видобутку й використання власних енергоносіїв).

За наслідками діяльності кучмістів, які й нині продовжують успішно та послідовно вдосконалювати систему кучмономіки, чітко видно мету її апологетів і прихильників: створення умов для повернення України до складу російської імперії. Уже нині апробується один із можливих шляхів: нагнітання конфліктів на етнічній чи псевдоетнічній основі й розчленування унітарної української держави на регіони, з наступним відділенням місцевих утворень на користь Росії.

На жаль, це не припущення, а цілком імовірний варіант розвитку подій за схемою, випробуваною в Молдові на прикладі самопроголошеної так званої Придністровської республіки. «Республіки», яка, на очах усього світу реалізуючи імперську ідею й підступну кремлівську технологію, через провокації та референдуми чітко прямує до входження в Росію.

Дивовижно, але факт: в нашій, здавалося б, незалежній державі й досі немає чітко сформульованої і всім відомої української національної ідеї.

Коли Леонід Кучма проголосив: «Українська національна ідея не спрацювала», це спричинило спалах обурення прогресивної української інтелігенції. Але нині вже зрозуміло: колишній Президент висловився м'яко й так підсолодив гірку пілюлю, бо суть справи – і це не таємниця – полягає в тому, що української національної ідеї просто не існує.

Яка вона, національна ідея?

Як слушно стверджує польський політичний і громадський діяч Адам Міхнік, «політика – це техніка реалізації певних намірів, мистецтво досягати того, що можливо в цій ситуації, за цих умов і обмежень… Усяке розмежування між добром і злом, справедливістю й несправедливістю лежить поза сферою політики. Політика і мораль протягом століть належали до двох різних світів».

Якщо політики не визнають Божих заповідей, то вони й юридичні норми нехтуватимуть (зокрема, ті, що самі запровадили). Звідси безлад, брак оптимістичних перспектив, бо безморальне законодавство та безморальні механізми його застосування не можуть мати позитивного впливу на національну культуру.

То що ж робити? Спочатку треба здійснити таке:

1. Сформулювати національну ідею, оголосити й розтиражувати її в поясненнях і коментарях на зібраннях, конференціях, з'їздах, мітингах тощо.

2. Піднести національну ідею на рівень державного прапора, зробити її всезагальним гаслом, формулою мети, програмою часу, дороговказом для всіх патріотів України незалежно від національності. Політична сила, яка сформулює й почне утверджувати національну ідею, й має стати на чолі народу, бути його авангардом упродовж історично тривалого періоду.

П'ятнадцять років – цілком достатній час, щоб не лише наробити помилок у сфері національного будівництва (тобто будівництва національної держави, якого – і якої – сьогодні ми не бачимо), а й перестати боятися та навчитися говорити правду. На жаль, має рацію Володимир Яворівський: «Після пройденого п'ятнадцятирічного шляху ми, українці, не лукавимо перед собою: до боротьби за свободу ми ще й не бралися».

Фундаментальна правда полягає в тому, що не може існувати держава, якщо вона не національна. Не може існувати національна держава, якщо в ній не панує титульна нація. І в будь-якій державі ніколи не пануватиме титульна нація, якщо вона не об'єдналася навколо національної ідеї. Це абсолютний, всесвітній і Божий закон.

І тому, відповідно до цього закону, існує Німеччина для німців, Італія для італійців, Румунія для румунів, Китай для китайців, а Росія для росіян. З цього правила є, мабуть, лише один виняток: Україна ще не стала Україною для українців.

Не стала з різних причин: м'якотілості, роз'єднаності, пихатості й взаємного поборювання там, де давно потрібно прагнути бути не гетьманами, а солдатами, згуртованими в обороні Вітчизни спільною національною ідеєю: «Україна – для українців!».

Чому ж ми й досі не беремо приклад, скажімо, з прибалтів? Там російськомовні громадяни визнали титульні нації й посіли своє місце. Там тихо, мирно, всі тісно співробітничають із НАТО та ЄС, а Росія вимушена шанувати прибалтів. І тому там ніхто не імітує «державотворення», не грається в дитячі забавки навколо таких «документів», як Універсал національної єдності чи горезвісний уже забутий меморандум. Хіба це не суто українські перли «державотворення»? Що про них скажуть прийдешні покоління?

«Україна – для українців!» – таке гасло маємо невідкладно проголосити як чітку, однозначну, патріотичну формулу єднання нації. У ньому немає жодного шовінізму чи приниження інших націй.

   Добре відомо, що чи не найбільші й найпослідовніші патріоти української держави нині – члени національних меншин: кримські татари, поляки, болгари, німці – всіх і не перелічиш. Для них Україна – рідна мати, яку треба шанувати й захищати.

 Але є виняток: частина росіян, що мешкають в Україні, а також певна частина зманкуртизованих українців ненавидять нашу незалежність від Росії й чинять усе можливе, щоб загальмувати або й зовсім припинити процес будівництва суверенної національної держави. П'ята колона, колона колаборантів і зрадників, чимдалі організованіше діє в Україні згідно з кремлівським імперським сценарієм.

А тому в українців залишилося обмаль часу на організацію потужної суспільно вагомої сили, яка візьме на себе всю відповідальність за долю України. У повітрі пахне порохом битви, а не парфумами аристократичного салону, де можна дозволити собі дискусії між інтелектуалами високого виховання. Треба гуртувати народ, чесно й відверто сказати правду: «Україна в небезпеці!» й створювати загальнонаціональний рух патріотів-захисників. Центром тяжіння інтенцій народу та силою згуртування має стати Блок Юлії Тимошенко – політична сила, яка послідовно стоїть на позиціях захисту інтересів України.

Запорукою чесності намірів БЮТ і сумлінності їх здійснення в інтересах усіх патріотів України, незалежно від національності, є монолітна команда, в якій чільне місце посідають Левко Лук'яненко, Володимир Яворівський, Олександр Турчинов, Микола Томенко, Андрій Шевченко, Олег Білорус, Андрій Шкіль, Віктор Терен… Можна й далі називати імена добре відомих в Україні діячів. Їх справді багато – носіїв української культури, котрі усвідомлюють свій патріотичний обов'язок перед нацією.

Маємо усвідомити собі важливість психологічного переходу від царедворного «Ющенко – так!» до громадянського «Ми в себе вдома!», від «Я тєбє русскім язиком говорю!» до «Я не бажаю слухати мову агресора!», від звички погоджуватися з явними підступами, провокаціями та брехнею до визнання своєї національної самоідентичності, гідності, шляхетності й гонору.

Знову процитую Адама Міхніка: «Нічого в Україні не вдасться зробити без національного самовизначення… Головне, потрібно не забувати про роль національної культури для визначення історичної перспективи. Попри зростання ВВП та збільшення бюджетних надходжень, саме культура визначає імідж країни у світі».

Культура народу починається з самоповаги членів суспільства до своєї національної тотожності, до мови титульної нації, її традицій, з осягнення історичного досвіду й висновків з нього, а отже, з чіткого усвідомлення ворогів і визначення свого ставлення до них.

Російсько-імперська пропаганда (однаково чи царська, чи більшовицько-комуністична, чи нинішня) завжди «підсовувала» українцям «готових» ворогів – поляків, турків, татар, німців, євреїв, «осіб кавказької національності» (чого вартий лише сам цей вислів!). Тоді як самих себе росіяни завжди подавали українцям лише як «старших братів», що ніколи не заважало цим «старшим братам» гнобити, експлуатувати, принижувати, мордувати й знищувати українців, яких вони не визнають нацією. Причому впродовж понад трьох століть і донині, ззовні й зсередини.

 Гасло «Україна – для українців!» надзвичайно актуальне «тут і зараз», коли Москва вже так багато зробила для знищення незалежності нашої Батьківщини й квапиться зробити ще більше, щоб якомога швидше ліквідувати Україну як суверенну державу.

Українці повинні прокинутися з гіпнотичного сну, нарешті скинути з себе зазомбованість, подолати кучмізм і міфи, нав'язані нам кремлівськими розробниками антиукраїнських сценаріїв.

Автор: Віталій КОРЖ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Володимир Литвин: Україна невдовзі може сама визнати Крим російським. ВІДЕО Сьогодні, 19 лютого

Стало відомо, коли потужності "Укрспирту" виставлять на продаж Сьогодні, 19 лютого

В Європарламенті критикують футбольні клуби за перельоти на короткі відстані Сьогодні, 19 лютого

"МАУ" планує в травні запустити рейси до Саудівської Аравії Сьогодні, 19 лютого

Милованов запропонував Кабміну обговорити конкурс на голову "Нафтогазу" — нардеп Сьогодні, 19 лютого

Заколот у ЄНП: Орбан накинувся зі звинуваченнями на Туска Сьогодні, 19 лютого

Люстрований «в законі» Юрій Атаманюк: новоявлений експерт з кримінальним шлейфом Сьогодні, 19 лютого

Реінтеграція Донбасу могла б принести 1,5% до зростання ВВП — Bank of America Вчора, 18 лютого

Що передбачає новий законопроєкт про бізнес-омбудсмена Вчора, 18 лютого

Гончарук вимагає від всіх ОДА інформацію про незаконний видобуток копалин  Вчора, 18 лютого