Де «стартовий капітал» 17 гривень

За даними Універсального періодичного огляду ООН, Україна за рівнем свободи преси посідає 126-те місце. 65% правоохоронців вважають нормальним застосовувати тортури для розслідування злочинів, а 40% не заперечують проти запровадження таких жорстоких методів для покарання. Що ж до верховенства права, то суд – на третьому місці з-поміж установ, які не мають довіри громадян (перше та друге місця поділяють банки та парламент, яким не довіряють по 69% громадян). Універсальний періодичний огляд дотримання прав людини складають для кожної держави–члена ООН. Для України його оприлюднили минулого року, й держава отримала 145 рекомендацій від 57 держав (із них 40 – у сфері боротьби з дискримінацією).

Шість рекомендацій надано щодо забезпечення прав мігрантів, біженців та осіб, котрі шукають притулку. Україна ратифікувала Конвенцію ООН «Про статус біженців», 2011 року набув чинності Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У 2012 році 1523 особи звернулися до відповідних служб для отримання статусу біженця, а задовольнили прохання шістдесяти трьох. 2011 року співвідношення було 890:133, 2010­го – 1328:124... За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові та Україні наша держава порівняно з країнами ЄС видає вдвічі­втричі менше свідоцтв про статус біженців.

Легалізуватися справді складно. Скажімо, необхідно українською мовою заповнити заяву встановленої форми на 7 сторінках. Безкоштовних перекладачів, психологів бракує.

Молдова, Грузія, Афганістан, Сомалі – громадяни саме цих держав найчастіше перетинають державний кордон України з метою отримання правового захисту. Проте матеріально забезпечити таких осіб держава не має змоги. Їм надають одноразову фінансову допомогу в розмірі… 17 (!) гривень. Тоді як, наприклад, у державах–членах ЄС такі виплати сягають 300 євро.

Відповідно до частини 1 статті 3 закону «біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин…». Проте, як зазначає радник з правових питань Представництва Управління Верховного комісара ООН з прав біженців в Україні Дмитро Плечко, особам, які шукають притулку, щоб уникнути примусової депортації, не раз доводилося переховуватися навіть у офісі представництва.

30 липня ц. р. оприлюднена доповідь Управління Верховного комісара ООН у справах біженців «Україна як країна притулку: спостереження щодо становища шукачів статусу біженця і біженців в Україні». Зокрема, в документі зазначено: «…незважаючи на значний прогрес, що спостерігається останніми роками, система притулку в Україні досі потребує фундаментальних покращень: вона не пропонує достатнього захисту проти вислання й не надає шукачам статусу біженця можливості розгляду їхніх заяв у рамках досить ефективного і справедливого процесу…».

Насамперед нам рекомендують підвищити стандарти захисту від вислання. Йдеться про готовність управління надалі співпрацювати з урядом, щоб реалізувати рекомендації, вказані в доповіді, й сприяти розвитку системи притулку молодої держави. Агентство вже підготувало проект змін щодо документування, медичного обслуговування.

Нам також рекомендують виділяти ресурси для втілення національного плану місцевої інтеграції біженців.

У документі йдеться й про необхідність покращення процедури розгляду заяв. Згідно із законом особу, яка потребує захисту, реєструють і видають відповідну довідку. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації проводиться співбесіда із заявником, розглядаються відомості, наведені в заяві, та інші документи, приймається рішення про оформлення документів для визнан­ня особи біженцем або особою, кот­ра потребує додаткового захисту.

Далі триває двомісячна процедура розгляду заяви, яка може бути продовжена до трьох місяців. І не слід забувати, що ні офіційно працевлаштуватися протягом цього періоду, ні отримати грошову допомогу від держави людина не може.

Особи, яким в Україні відмовили в наданні статусу біженця, звертаються до Управління Верховного комісара ООН. Там у рамках свого мандата проводять визначення статусу біженця, подають документи на переселення до третіх країн осіб, які потребують міжнародного захисту. За офіційними даними, у 2011–2012 роках Управління Верховного комісара ООН у справах біженців подало матеріали на переселення 170 таких осіб.

Утім, основна проблема, на думку представника УВКБ ООН у Білорусі, Молдові та Україні Олдріха Андрисека, полягає не в обмеженому фінансуванні, а у відсутності визначеної та сталої політики держави щодо осіб, котрі потребують притулку. На його думку, слід створити єдиний орган, який відповідав би за всі питання, пов’язані з отриманням статусу біженців в Україні.

Проте, як вважають багато вітчизняних фахівців, Державна міграційна служба, котра нещодавно зазнала реформ, виконує функції такого органу й створювати новий недоцільно.

Отримавши омріяний і довгоочікуваний документ і набувши статусу біженця, людина стикається з новою хвилею проблем. Деякі з «найболючіших» добре висвітлені в доповіді: «…реальне соціальне становище багатьох біженців залишається складним. Формально маючи безперешкодний доступ до ринку працевлаштування, вони часто не можуть скористатися цим правом на практиці. Багато роботодавців не хочуть мати справу з іноземцями; навички й кваліфікація біженців часто не відповідають потребам українського ринку праці…». А ще – низькі доходи: коштів зазвичай бракує на оплату житла, їжу.

Утім, чимало громадян України отримують заробітну плату, не набагато вищу за мінімальну і їм також не вистачає на життя. Тому чи йдеться тут про дискримінацію? Напевно, в Україні складно знайти себе й забезпечити небідне життя не тільки біженцям, а й українським громадянам.

Автор: Оксана СКРИПНИК