передплата Українською | In English

№21, листопад 2013

На дорогах лихоНа дорогах лихо

Поділитися:

Урядовою Постановою від 12 червня 2013 року № 627 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» передбачено, що структурні підрозділи ДАІ (відділи, відділення) з обслуговування адмінтериторій міст, районів і районів у містах виводяться із підпорядкування відповідних міськрайорганів внутрішніх справ і підпорядковуються безпосередньо управлінням (відділам) ДАІ ГУМВС (УМВС) України в АРК, областях і містах Києві та Севастополі.

Яка потреба в цьому і що має на меті перепідпорядкування – про це наша розмова з постійним автором журналу «Віче» – головою Громадської колегії незалежних експертів при Департаменті ДАІ МВС України Олександром ФОМЕНКОМ.

– На жаль, досі керівники міськ­райорганів не несли жодної відповідальності за стан аварійності на території обслуговування, оскільки ДТП не є навмисним злочином, як, скажімо, вбивства, зґвалтування тощо, хоча кількість жертв ДТП украй велика. Окремі міліцейські посадовці, зловживаючи службовим становищем, нерідко змушували працівників ДАІ виконувати функції, не пов’язані з безпекою дорожнього руху: то чергувати, то бути водіями начальства та працівників оперативних служб, слідчих. А декому з них довелося опанувати професію виконроба, постачальника. Тож потреба перегрупування давно назріла. Стількох «реорганізацій», скількох зазнала ДАІ – єдина в країні структура, яка безпосередньо опікується безпекою дорожнього руху, не застосовували до жодної іншої служби органів внутрішніх справ. Руйнування її розпочалося ще наприкінці 80­х років минулого століття, коли тодішній міністр внут­рішніх справ СРСР В. Федорчук (до речі, виходець із України) розпочав «вдосконалення» структури ДАІ – наказав ліквідувати підрозділи ДПС і передати їх штати до міськрайвідділів міліції (працівники ДАІ в цих органах почали виконувати не властиві їм функції). Нам тоді вдалося частково захистити службу і навіть за рахунок невеликого відсотка чисельності підрозділів ДПС майже в усіх міськрайвідділах створити відділення ДАІ з п’яти і більше працівників. Але це потребувало значних зусиль і часу – службу «лихоманило» кілька років і за цей час аварійність істотно зросла.

Але тільки­но цю проблему частково розв’язали, як 1993 року тодішні керівники МВС незалежної України розпочали створення на базі ДПС підрозділів дорожньої міліції. Цей «експеримент» тривав п’ять років. Лиха година знову настала, коли за пропозицією окремих народних депутатів внесли зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, позбавивши працівників ДАІ деяких службових повноважень. У результаті за наступні сім років кількість загиблих у ДТП зросла з 5185 до 9589 осіб (майже в 1,8 разу). Щоправда, цьому значною мірою сприяло й чергове «вдосконалення» служби, яке з ініціативи третього Президента України В. Ющенка розпочалося 2005 року і ледь не призвело до ліквідації ДАІ. Тоді 40 відсотків штатних одиниць ДПС передали до інших служб органів внут­рішніх справ.

Чергових новацій служба зазнала 2011 року. За рішенням тодішнього керманича МВС А. Могильова чисельність працівників ДАІ вкотре істотно скоротили (на 6,6 тис. штатних одиниць).

– Чим обернулися всі ці реорганізації?

– У результаті наведених та низки інших «удосконалень» майже повністю знищено служби організації дорожнього руху, пропаганди серед населення безаварійної поведінки на дорогах, автотехнічної інспекції. Через значне скорочення чисельності ДПС і ДАІ міськрайорганів внутрішніх справ (нині в багатьох районах передбачені посади лише двох­трьох працівників ДАІ) залишились без нагляду за дорожнім рухом більшість доріг національного і майже всі територіального, обласного і районного значення, а також вулиці більшості населених пунктів країни. Як свідчить статистика, на вказаних територіях щорічно скоюється майже 80 відсот­ків від усіх ДТП. Також ліквідовано створену в перші роки незалежності України єдину наукову установу з проблем безпеки дорожнього руху – Науково­дослідний центр безпеки дорожнього руху МВС України.

Ось такі невтішні результати «удосконалень» і «покращень», які призвели до того, що наші дороги перетворились на наповнені кров’ю ріки. До речі, ніхто не відповів за такі «реформи», хоча кожна з них кош­тувала життя сотням і тисячам наших громадян.

– Олександре Яковичу, невже нині навести лад на дорогах можна тільки за рахунок чисельності ДАІ?

– Гадаю, що найближчими роками – так. Проте, справді, у перспективі – це не вихід. У зв’язку із зростанням інтенсивності руху, наявністю в містах вулиць з шістьма і навіть більшою кількістю смуг, контактний нагляд за дорожнім рухом майже неможливий. У Києві, наприклад, не раз був свідком, коли на одній смузі контроль здійснює інспектор ДАІ з вимірювачем швидкості, а на неконтрольованій водії безкарно витискують до 150 кілометрів за годину. Отож бажано невідкладно впроваджувати ефективніші форми нагляду за дорожнім рухом. А для цього необхідно, щоб закон таки був один для всіх, як у країнах Європи, куди ми так хочемо потрапити. І щоб слова не розходилися з ділом.

Аби було зрозуміло, що я маю на увазі, наведу два приклади. 2002 року в зв’язку зі складною ситуацією з аварійністю у Франції тодішній президент Жак Ширак назвав проблему безпеки дорожнього руху одним із найважливіших пріоритетів діяльності очолюваної ним адміністрації. Це відіграло вирішальну роль у ставленні урядових установ і громадськості до цієї проблеми і, що особливо важливо, докорінно змінило поведінку учасників дорожнього руху. Уряд виділив 400 мільйонів євро на проведення роз’яснювальної роботи серед населення з допомогою ЗМІ, а також на придбання техніки контролю за дорожнім рухом тощо.

Як результат, у Франції лише за перші три роки кількість загиб­лих у ДТП зменшилася з семи до п’яти тисяч, а економічна вигода у 50 разів перевищила суму вкладених кош­тів.

За другий приклад візьмемо Україну. 11 травня 2011 року Президент Віктор Янукович закликав усі органи державної влади, політичні партії, рухи, неурядові організації і громадян підтримати оголошене Генеральною Асамблеєю ООН Десятиліття дій з безпеки дорожнього руху і розпочати активну роботу з наведення порядку на дорогах. У червні—серпні минулого року з цього приводу кілька «грізних» заяв зробив Прем’єр­міністр М. Азаров. Цьогоріч у червні віце­прем’єр­міністр
К. Грищенко наголосив «…нам необхідні масштабна роз’яснювальна робота і впровадження нових методик з організації дорожнього руху, будівництва інфраструктури, безпечних транспортних засобів…».

Наміри, погодьмося, бездоганні, але з часу їхнього проголошення майже нічого в цій сфері не змінилося, окрім, хіба що, як я вже констатував, істотного скорочення штатної чисельності ДАІ. Якби після вказаних заяв Президента і Прем’єр­міністра почалися жорсткі вимоги до всіх без винятку підлег­лих щонайперше за виконання покладених на них завдань і дотримання Правил дорожнього руху, то, впевнений, позитивні зрушення настали б швидко.

А що маємо сьогодні? Президент пересувається «зачищеними» вулицями і дорогами, урядовці та іже з ними їздять у супроводі ДАІ на високих швидкостях, народні депутати вважають, що ухвалені ними закони їх не стосуються, інші чиновники, в т. ч. з периферії, беруть з них приклад, а інколи і перевершують їх. Відома поведінка й діточок­мажорів. А що робити пересічним учасникам дорожнього руху?

– Ситуація справді неприваб­лива…

– Але не безнадійна, якщо негайно почати її виправляти. Чому народні депутати не бажають ухвалювати закони, які дозволили б безконтактну фіксацію порушень Правил дорожнього руху? Бо технічному приладу байдуже, який на автомобілі номерний знак, хто за кермом чи хто пасажир, які в кого посади чи «охоронні» документи. Тому «слуги народу» й бояться, що в разі введення автоматичного контролю за дорожнім рухом їхня «законослухняність» на автошляхах стане прозорішою і доступнішою для оцінки широким колом електорату.

Інакше цю проблему не розв’язати, як, до речі, й періодичними підвищеннями штрафів та введенням інших суворих покарань. Законослухняність поширюватиметься лише в разі забезпечення невідворотності покарання за правопорушення.

Відомо, що за останні роки кілька разів ухвалювали закони, які передбачали значно суворіші покарання. І що? Сьогодні, наприклад, у Києві проводиться експеримент із застосуванням приладів автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху (водіїв не карають, бо закон не дозволяє). Отримані дані шокують. Лише на одній ділянці вулиці щоденно фіксується майже дві тисячі фактів перевищення швидкості, 1,5 тисячі випадків руху на заборонний сигнал світлофора, приблизно стільки само порушень правил маневрування, зокрема їзди зустрічною смугою. Це є незаперечними доказами того, що самі по собі закони про покарання, хоч би які вони суворі були, належного ефекту не дають.

Якби за всі порушення наставало невідворотне покарання, то принаймні впродовж кількох років казна держави тріщала б від грошей, водночас, що вкрай важливо, аварійність і тяжкість наслідків ДТП невпинно зменшувалися б.

На завершення скажу: у Верхов­ній Раді України ще з минулого року перебуває проект закону, який дає дозвіл і передбачає технологію застосування автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху. Його тільки слід розглянути, затвердити і надати чинності. І, безумовно, розробити проект системи автоматичної фіксації правопорушень на дорогах і вулицях усієї держави, придбати відповідну апаратуру і впровадити її.

До речі, перед розробкою такого проекту у Франції було поставлено завдання: забезпечити неможливість втручання в систему, щоб ніхто не міг уникнути покарання. І таку систему вони створили за три роки, витративши 134 млн. євро. Істотним є те, що вже в ці самі роки кількість загиблих у ДТП скоротилася на дві тисячі осіб, а сума штрафів за правопорушення в цій сфері сягнула 217 мільйонів євро. Якби в нас штрафи, хоча б за перевищення швидкості, концентрували на окремому рахунку, то цих кош­тів вистачило б на впровад­ження за два­три роки державної автоматичної системи фіксації порушень Правил дорожнього руху.

Між іншим, у Франції, навіть після введення в дію державної системи автоматичного контролю за дотриманням Правил дорожнього руху, дорожню поліцію не скоротили, а зміцнили інші її підрозділи.

Вів розмову Віктор ГАЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Екстрадицію Фірташа до США затягують його адвокати — глава МЗС Австрії Сьогодні, 14 листопада

Україна в 2020 році позичить на зовнішніх ринках 4,9 мільярда доларів Сьогодні, 14 листопада

Возмущенные ученые под крики «гроші дай» штурмуют центр Киева Сьогодні, 14 листопада

Пристайко не виключає вихід України з Мінських домовленостей Сьогодні, 14 листопада

Парламент Молдови призначає новий уряд Іона Кіку Сьогодні, 14 листопада

Президент підписав закон про аудит безпеки доріг Сьогодні, 14 листопада

"Формула Штайнмаєра" може бути пасткою, але Україна ще може виграти – євродепутат Вчора, 13 листопада

У Конгресі почалися відкриті слухання у справі імпічменту Трампа Вчора, 13 листопада

Додон запропонував своєму раднику очолити уряд Молдови Вчора, 13 листопада

У ЄС виступили з новою ініціативою для прискорення інтеграції України, Грузії і Молдови Вчора, 13 листопада