№21, листопад 2013
24 листопада Україна відзначить скорботну дату – 80-річчя Голодомору. Цього дня о 16 годині в усіх куточках рідної землі приспустять державні прапори, запалять поминальні свічки й хвилиною мовчання вшанують жертв великого лихоліття 1932–1933 років.
«Пам’ятаю, п’ятирічним хлоп’ям я дивився крізь причілкове вікно й бачив біля всохлої грушідички чотири перехняблені хрести. Запитував у моєї побожної бабусі Катерини: «А навіщо хрести біля нашої хати?» – так розпочинається «Мор» Олеся Волі. Це зібрання документальних свідчень українців про нещадне лихоліття в бутті рідного народу фундаментальне за обсягом (1150 сторінок) і разюче за фактажем.
Першопоштовхом багаторічної, без перебільшення, подвижницької праці стала незабутня відповідь бабусі на оте, ще дитяче, запитання про хрести. А пояснила їхню появу полтавська жінка так: «То, онучку, тридцять третій. Страшне тоді було, ой, страшне». І стиснула вуста. Тоді вже стояв хоч і післясталінський 1957й, та все ж німотний рік. Хіба що найсміливіші наважувалися пошепки кинути кілька слів про незбагненне, непоправне, невигойне. І лише мати розповіла синові, що в могилках упокоїлися вічним сном її сестри Люба, Галина й Маруся, а також брат Гриша. Так і сказала, як повелося на Полтавщині: Гриша.
Останньою помирала найстарша Маруся. З раннього ранку до смеркання працювала в полі, й батьки купили їй святкові червоні чобітки. Та не довелося в них походити: від постійного недоїдання Маруся злягла. Прощалася з білим світом, а тому попросила матір: «Покажіть мені оті червоні чобітки». Взяла їх висхлими руками, притиснула до грудей, поцілувала неньку в чоло й назавжди заплющила очі. Скосила смерть і діда Хому. Так полтавський рід Олеся Волі (за паспортом – Олександра Міщенка), який розкорінився у Винниках Козельщинського району, без стихійного лиха чи війни поменшав на п’ять душ.
Після закінчення школи Сашко ходив від хати до хати й розпитував односельців про те, що вони знали, але ніколи раніше не розповідали навіть сусідам. І довідався про чорні дні багатьох хліборобських родів: Сліпків, Довганів, Лифарів… Перші записи зробив 1969 року. Не минув жодної вулиці, нотував кожну сповідь, а потім навідався до сусідньої Бреусівки, на двох кутках якої вимерло втричі більше жителів, ніж їх загинуло в Другу світову війну. Дорога синівського обов’язку пролягла до сіл Чечужине, Хмарине, Красносілля та Олександрівка, відтак далі й далі.
Зустріч за зустріччю, спогад за спогадом… Коли назбиралося чимало блокнотів і зошитів, повільно, майже пострадницьки важко, без жодного офіційного документа, лише за неспростовними свідченнями, формував нотатки в єдине ціле. Так народилася книжка, яку Олександр Міщенко (Воля) назвав влучно й безкомпромісно: «Безкровна війна». Побачило світ видання 1989 року.
– У тому жахливому тридцять третьому Україна була засіяна голодоморськими кістками так рясно, як жодна держава в світі з початку виникнення людства, – наголошує вже нині відомий письменник. – Третина або четверта частина людей вигинула в кожному селі та хуторі на моїй Полтавщині. Були навіть «запечатані» села, тобто такі, що вимирали до останньої душі. Жорстока, немилосердна косовиця спіткала також Вінниччину, Дніпропетровщину, Київщину, Черкащину, Чернігівщину… Я вислухав свідчення сотень свідків Голодомору.
– Що вражало найбільше?
– Розповіді очевидців про те, як помирали діти – немовлята, трирічні, десятилітні… Ці свідчення й сьогодні в моїй душі. Ось одне з них. Довіку запам’яталося Іванові Гребенюку прохання його другасемикласника. Помер школяр від голоду, а куплений ним колись «Кобзар» потрапив до трактористів. У книжці знайшли піваркуша, де було написано таке: «Коляню! – звертався хлопець до друга. — Ти колись мене дуже просив продати «Кобзаря». Я тоді не продав, а зараз віддам. Тільки принеси хоч жменю патоки, хоч галет, хоч маторженик... хоч колосок один. Я не ходжу вже, Коляню, а тільки лежу. Знедішлився, як дідуган старий. А батьки вже мертві: мати – в сінях, а батько в хатині на скриню порожню схилився; то ти, Коляню, як заходити будеш, не бійся. Я жду тебе».
А ось іще одна дивовижна історія. Якогось дня Господь послав Миколі аж чотирьох їжачків. І побачив хлопчик увечері все те, що й уранці бачив: попід стіною – три кістяки в шкірах. Очі запалі благають: рятуй, Миколко. І він одразу дав усім жиру їжакового. Лікуйтеся, братани! Зцілюйся, сестрице! Щоб сонце бачити, щоб хліба наїстися досхочу. На третій день найменший брат ожив. Ще й бадьорився: «Були б кістки цілі, а м’ясо наросте!» І чим же Микола Пуд не Миколаєм Чудотворцем був? Ось побачив цей «чудотворець» себе в малесеньке дзеркальце, глиною в стіну вмазане, – обличчя широке, запалі вилиці, глибочезна зморшка на лобі, тільки не поперечна – вертикальна. Засміявся сам до себе Микола Пуд: дідок та й годі! Так його згодом хлопці й дражнили. Микола не ображався, бо вірив: немов і справді він дідок, який ніколи вже не стане молодим. Він мав велике вміння розповідати не про себе, а про інших, співпереживати їхню долю.
– Щось понародному сонячне, обнадійливе бринить у цих спогадах. Але ж у документальних свідченнях, які склали книжку «Мор», домінує трагічне начало.
– Голодомор – наше національне горе. Як і Чорнобиль. Нелегко було збирати факти, нотувати незліченні подробиці жахіття. Стукав у різні двері, бився плечима й очима – не відчиняли. Та я торував свій шлях упродовж не одного десятиліття. У пошуках завжди підтримував незабутній, світлий Олесь Гончар. І нині йду до людей, які пам’ятають дні й ночі Голодомору. Про нього – нова повість «Завірюха». Коли я працював над цим твором про підлітків і для підлітків, то, як і в багатьох коротких новелах, дивився на світ крізь дитячу сльозу.
Отже, новели Олеся Волі. Лише деякі, лише найкоротші з багатьох вистражданих, виболених, написаних за покликом серця. Усі мініатюри – з голосу земляків, із вуст незнищенної народної пам’яті.
Микола СЛАВИНСЬКИЙ,ґ
лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка та літературної премії імені Євгена Плужника.
Архів журналу Віче
№3 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України
Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави
Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд
Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради
Вибір майстер-класів у Києві
Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України
ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня
ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців
Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України
Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО