№21, листопад 2013

«Дивився на світ крізь дитячу сльозу»

24 листопада Україна відзначить скорботну дату – 80-річчя Голодомору. Цього дня о 16 годині в усіх куточках рідної землі приспустять державні прапори, запалять поминальні свічки й хвилиною мовчання вшанують жертв великого лихоліття 1932–1933 років.

«Пам’ятаю, п’ятирічним хлоп’ям я дивився крізь причілкове вікно й бачив біля всохлої груші­дички чотири перехняблені хрести. Запитував у моєї побожної бабусі Катерини: «А навіщо хрести біля нашої хати?» – так розпочинається «Мор» Олеся Волі. Це зібрання документальних свідчень українців про нещадне лихоліття в бутті рідного народу фундаментальне за обсягом (1150 сторінок) і разюче за фактажем.

Першопоштовхом багаторічної, без перебільшення, подвижницької праці стала незабутня відповідь бабусі на оте, ще дитяче, запитання про хрести. А пояснила їхню появу полтавська жінка так: «То, онучку, тридцять третій. Страшне тоді було, ой, страшне». І стиснула вуста. Тоді вже стояв хоч і післясталінський 1957­й, та все ж німотний рік. Хіба що найсміливіші наважувалися пошепки кинути кілька слів про незбагненне, непоправне, невигойне. І лише мати розповіла синові, що в могилках упокоїлися вічним сном її сестри Люба, Галина й Маруся, а також брат Гриша. Так і сказала, як повелося на Полтавщині: Гриша.

Останньою помирала найстарша Маруся. З раннього ранку до смеркання працювала в полі, й батьки купили їй святкові червоні чобітки. Та не довелося в них походити: від постійного недоїдання Маруся злягла. Прощалася з білим світом, а тому попросила матір: «Покажіть мені оті червоні чобітки». Взяла їх висхлими руками, притиснула до грудей, поцілувала неньку в чоло й назавжди заплющила очі. Скосила смерть і діда Хому. Так полтавський рід Олеся Волі (за паспортом – Олександра Міщенка), який розкорінився у Винниках Козельщинського району, без стихійного лиха чи війни поменшав на п’ять душ.

Після закінчення школи Сашко ходив від хати до хати й розпитував односельців про те, що вони знали, але ніколи раніше не розповідали навіть сусідам. І довідався про чорні дні багатьох хліборобських родів: Сліпків, Довганів, Лифарів… Перші записи зробив 1969 року. Не минув жодної вулиці, нотував кожну сповідь, а потім навідався до сусідньої Бреусівки, на двох кутках якої вимерло втричі більше жителів, ніж їх загинуло в Другу світову війну. Дорога синівського обов’язку пролягла до сіл Чечужине, Хмарине, Красносілля та Олександрівка, відтак далі й далі.

Зустріч за зустріччю, спогад за спогадом… Коли назбиралося чимало блокнотів і зошитів, повільно, майже по­страдницьки важко, без жодного офіційного документа, лише за неспростовними свідченнями, формував нотатки в єдине ціле. Так народилася книжка, яку Олександр Міщенко (Воля) назвав влучно й безкомпромісно: «Безкровна війна». Побачило світ видання 1989 року.

– У тому жахливому тридцять третьому Україна була засіяна голодоморськими кістками так рясно, як жодна держава в світі з початку виникнення людства, – наголошує вже нині відомий письменник. – Третина або четверта частина людей вигинула в кожному селі та хуторі на моїй Полтавщині. Були навіть «запечатані» села, тобто такі, що вимирали до останньої душі. Жорстока, немилосердна косовиця спіткала також Вінниччину, Дніпропетровщину, Київщину, Черкащину, Чернігівщину… Я вислухав свідчення сотень свідків Голодомору.

– Що вражало найбільше?

– Розповіді очевидців про те, як помирали діти – немовлята, трирічні, десятилітні… Ці свідчення й сьогодні в моїй душі. Ось одне з них. Довіку запам’яталося Іванові Гребенюку прохання його друга­семикласника. Помер школяр від голоду, а куп­лений ним колись «Кобзар» потрапив до трактористів. У книжці знайшли піваркуша, де було написано таке: «Коляню! – звертався хлопець до друга. — Ти колись мене дуже просив продати «Кобзаря». Я тоді не продав, а зараз віддам. Тільки принеси хоч жменю патоки, хоч галет, хоч маторженик... хоч колосок один. Я не ходжу вже, Коляню, а тільки лежу. Знедішлився, як дідуган старий. А батьки вже мертві: мати – в сінях, а батько в хатині на скриню порожню схилився; то ти, Коляню, як заходити будеш, не бійся. Я жду тебе».

А ось іще одна дивовижна історія. Якогось дня Господь послав Миколі аж чотирьох їжачків. І побачив хлопчик увечері все те, що й уранці бачив: попід стіною – три кістяки в шкірах. Очі запалі благають: рятуй, Миколко. І він одразу дав усім жиру їжакового. Лікуйтеся, братани! Зцілюйся, сестрице! Щоб сонце бачити, щоб хліба наїстися досхочу. На третій день найменший брат ожив. Ще й бадьорився: «Були б кістки цілі, а м’ясо наросте!» І чим же Микола Пуд не Миколаєм Чудотворцем був? Ось побачив цей «чудотворець» себе в малесеньке дзеркальце, глиною в стіну вмазане, – обличчя широке, запалі вилиці, глибочезна зморшка на лобі, тільки не поперечна – вертикальна. Засміявся сам до себе Микола Пуд: дідок та й годі! Так його згодом хлопці й дражнили. Микола не ображався, бо вірив: немов і справді він дідок, який ніколи вже не стане молодим. Він мав велике вміння розповідати не про себе, а про інших, співпереживати їхню долю.

– Щось по­народному сонячне, обнадійливе бринить у цих спогадах. Але ж у документальних свідченнях, які склали книжку «Мор», домінує трагічне начало.

– Голодомор – наше національне горе. Як і Чорнобиль. Нелегко було збирати факти, нотувати незліченні подробиці жахіття. Стукав у різні двері, бився плечима й очима – не відчиняли. Та я торував свій шлях упродовж не одного десятиліття. У пошуках завжди підтримував незабутній, світлий Олесь Гончар. І нині йду до людей, які пам’ятають дні й ночі Голодомору. Про нього – нова повість «Завірюха». Коли я працював над цим твором про підлітків і для підлітків, то, як і в багатьох коротких новелах, дивився на світ крізь дитячу сльозу.

Отже, новели Олеся Волі. Лише деякі, лише найкоротші з багатьох вистражданих, виболених, написаних за покликом серця. Усі мініатюри – з голосу земляків, із вуст незнищенної народної пам’яті.

Микола СЛАВИНСЬКИЙ,ґ
лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка та літературної премії імені Євгена Плужника.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня