Микола БОРОВКО: «Я – за навчання безкоштовне, демократичне, творче»

Ми так любимо, так плекаємо й сповиваємо рідну школу, що й на хвилину не залишаємо її, найдорожчу, найближчу, без догляду та нагляду. Опікунство таке активне, невтомне, всепроникне, що учнівству вже не залишається часу спокійно розвиватися, мужніти, набувати зрілості. Нові паростки лише розквітли, а ми вже гадаємо, що то плоди й шукаємо їх серед зеленого листя, смикаємо гілля, шарпаємо крону, торсаємо стовбур. І так – рік у рік. Зміни програм, оновлення змісту й форм викладання предметів, поліпшення виховного процесу, педагогічні експерименти, трудова переорієнтація…
Скільки вже було добрих намірів! І ось іще одна спроба реконструкції багатоповерхової навчальної споруди – проект Концепції профільного навчання в старшій школі, який нещодавно схвалило Міністерство освіти і науки України. Документ уже не просто викликав гарячі дискусії, а збурив зацікавлену громадськість, спричинився до неоднозначних, не завжди втішних висновків і прогнозів. Отож які ризики чигають на рідну школу, на вчителів, дітей та їхніх батьків, зрештою, на державу, її майбутнє? Про все це – в розмові з відомим поетом, членом-кореспондентом Міжнародної кадрової академії, заслуженим працівником освіти України Миколою БОРОВКОМ.

Що і як студіюватимуть старшокласники?

– Як ви ставитеся до можливого запровадження профільного навчання в старшій школі?

– Ідея профільного навчання в Україні не така вже й нова, як де­хто вважає. Ми вже мали професійно зорієнтоване навчання в класичних гімназіях, які готували вихованців для вступу в університети, а також у реальних училищах та професійних школах різного типу – від індус­тріально­технічних, сільськогосподарських до медичних, мистецьких та духовних. Окремі складники профільного навчання широко практикувалися не лише в тридцятих роках минулого століття, а й пізніше. ФЗУ – у пам’яті не одного покоління, хоча цю абревіатуру інколи розшифровують неправильно (йдеться про фаб­рично­заводське учнівство, а не про училища). Добре зарекомендувало себе навчання обдарованих дітей у спеціалізованих школах із поглибленим вивченням окремих предметів, зокрема математики, фізики, музики та іноземних мов. Отже, досвід є. Інша річ, як його оптимально використати й зробити все для того, аби не повторити раніших хибних кроків і не припуститися нових помилок.

– У документі зроблено системну спробу визначити методологію, організаційні умови та механізми реалізації профільного навчання як одного з визначальних напрямів модернізації й удосконалення нинішньої системи освіти. Проект передбачає далекосяжне всебічне оновлення школи старшого ступеня – оновлення задля найповнішого врахування інтересів і здібностей кожного учня. Як вважають розробники концепції, саме такий підхід до організації освіти старшокласників не лише оптимально реалізує принцип особистісно орієнтованого навчання, а й дасть змогу створити сприятливі умови для їхнього професійного самовизначення.

– Концепція має вступити в дію лише з 2018 року, але, наскільки мені відомо, Міністерство освіти і науки України вже сьогодні наполягає, щоб проект ухвалили якнайшвидше. І це зрозуміло: необхідно розробляти нові навчальні програми, друкувати підручники та готувати вчителів.

За документом базову загальну середню освіту має забезпечувати основна школа (5–9 класи), а профільне навчання – старша школа (10–11 класи). До речі, немає жодної європейської країни, де здобуття повної загальної середньої освіти становило менш як 12 років, немає також і дворічної старшої профільної школи. Старша школа в розвинених країнах – це щонайменше три роки (Греція, Данія, Ірландія, Голландія, Німеччина, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція), а в деяких державах навіть чотири (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Люксембург). До речі, тамтешня старша школа існує як цілком окремий навчальний заклад, до якого вступають, а не «переходять». А ось дворічні старші школи запроваджені хіба що в Росії та Білорусі.

Проект концепції пропонує замість 15 обов’язкових предметів запровадити 6: українську мову і літературу, іноземну мову, історію України та всесвітню історію, математику, природознавство та фізичну культуру. На вивчення кожного предмета передбачено по три уроки на тиждень. Як на мене, збіднення очевидне, а такий предмет, як природознавство, видається загадковим.

– Воно охоплюватиме фізику, хімію, біологію та географію. Важко уявити, як під одним дахом можна гармонійно поєднати вивчення цих фактично самостійних предметів. Є й інші дискусійні положення. Наприклад, вельми проблематичне запровадження профільного навчання в сільській школі. В проекті концепції немає відповіді на традиційне запитання: «А де взяти кошти?». Кош­ти на модернізацію матеріальної та навчально­методичної бази шкіл, оснащення їх сучасним лабораторним обладнанням та устаткуванням для виробничої діяльності. Нелегко буде знайти гроші для диференційованої оплати праці педагогів і допоміжного персоналу.

– Безперечно, нові підходи необхідні, але вони мають бути нерозривно пов’язані з традиціями, міцно спиратися на вітчизняні здобутки, зрештою, слід брати до уваги плідні тенденції, які викристалізовувалися, без перебільшення, упродовж довгих століть. Не забуваймо, що витоки рідної освіти й освіченості сягають ще язичницьких часів. Їхні голоси відлунюються в багатьох народних думах і піснях. Так, видатний мовознавець Олександр Потебня переконливо довів, що веснянка «А ми просо сіяли» лунала вже у І тисячолітті до н. е. Прадавні також колядки про створення світу птахами. Найновіші археологічні знахідки засвідчують наявність писемності ще за трипільської доби. До нас дійшли різноманітні знаки й символи на прясельцях, зброї, глиняному посуді. Власну писемність мали племена зарубинецької та черняхівської культур, скіфо­сарматські та ранні слов'янські спільноти. Так, сарматські знаки були схожі на вірменські й грузинські літери, в Північному Причорномор'ї поширювалася римська латиниця, великий вплив мала давньогрецька духовна спадщина.

Воднораз вельми істотною видається оповідь ченця Храбра про те, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир «руськими письменами писані». Сталося це 860­го чи 861 pоку. Сформована на той час писемність була прос­тішою від пізнішого варіанта кирилиці: мала 27 літер, серед яких – 23 грецькі й 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). Уже найсивіші пам’ятки рясніють суто українською лексикою: гребля, стріха, лагодити, лінощі, дивуємося, яруга, туга, гримлять, повінь… А ось цілісну шкільну (книжну) освіту запровадив князь Володимир Великий. Саме він після хрещення киян змусив знатних достойників віддавати своїх дітей на навчання. Так було покладено початок підготовці книжників. Перші школи виникли під надійним крилом церкви. Грамотність починалася з вивчення абетки, відтак – окремих складів і слів, потім читали Псалтир і засвоювали числа. Шкільна мережа за княжої доби не обмежувалася Києвом. Уже Нестор Літописець став своєрідним шкільним інспектором: здійснив подорож до Володимира­Волинського, щоб перевірити, як працюють учителі.

Сучасні дослідники стверджують: саме в часи Київської України­Русі сформувалася словесність – перша інтегрована філологічна дисцип­ліна, в якій поєдналися діалектика, поетика та риторика. Основою вищої освіти стали грецька мова й латина. За короля Данила Галицького вважалося цілком нормальним знан­ня 5–7 мов. Орієнтиром була візантійська освіта, яка спиралася на духов­ну спадщину багатьох поколінь. 1037 року постала перша відома в нашій державі книгозбірня – бібліотека Софійського собору або, за іншою назвою, бібліотека Ярослава Мудрого, в якій зберігалося понад 950 книг. Серед них – трактати з історії, філософії, права та природничих наук.

– Першу докорінну реформу української школи здійснили в XVI–XVII століттях. Тривала часова тяглість свідчить про те, що відбулася вона не враз, не за чиєюсь конкретною вказівкою, тобто не за помахом чарівної палички. Голов­на ознака тієї значущої реформи – поширення та утвердження колегіумів, а також академій та університетів. За традицією велику увагу приділяли грецькій мові, вивчали поетику, риторику, основи математики, астрономії, музики, співу, малювання. Мережа колегіумів у XVII столітті стрімко розширювалася. Кола розходилися аж до найвіддаленіших куточків України: Рогатин, Галич, Замостя, Холм, Люб­лін, Берестя, Пінськ… 1576 року на Волині в Острозі князь Костянтин Острозький відкрив перший православний колегіум, де запрошені фахівці з європейських країн викладали давньослов'янську, грецьку та латинську мови, а також «сім вільних наук»: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію й музику.

– Це, як правило, закриті навчальні заклади різного спрямування та з різною організацією навчального процесу. У центрі уваги наставників були здебільшого вихованці зі шляхетних родин. Відкривалися також школи під егідою тих чи тих братств. Першу братську школу благословили у Львові 1586 року. Незабаром лише на Правобережжі було створено близько 30 таких шкіл. До початку ХVІІІ століття вони діяли в кожному великому селі. У школах (вони мали демократичні статути) безкоштовно навчалися діти всіх станів, зокрема й сироти.

– Іще за козацьких часів сформувалися протилежні підходи до навчання. Перший – це вільний, нерідко через гру, розвиток здібностей і духовних начал підростаючих поколінь. Так повелося у Франції, де процвітали ідеї Песталоцці та Руссо. Другий – жорсткий контроль за навчанням – домінував на німецьких територіях. В Україні ці дві тенденції не так взаємоперепліталися, як взаємовідштовхувалися, протистояли одна одній. Таке поборювання тривало впродовж багатьох років. Як відомо, в Радянському Союзі беззаперечно домінувала сувора регламентація і проведення уроків, і поведінки школярів, ба навіть уніфікувалися зачіски, одяг та взуття. Нинішнє розкріпачення, аж до вільнодумства, утверджувалося з неабиякими труднощами.

– Іще за козаччини. Наведу бодай один із багатьох яскравих прикладів. Уже 1632 року на базі школи Києво­Печерської лаври було створено колегіум із 12­річним курсом навчання. А як повелося в нас за радянських часів? 1950 року, коли мережа шкіл досягла довоєнного рівня, запровадили обов’язкове семирічне навчання й вечірню форму освіти. Потім утвердилися десятирічки.

– Нарешті, після довгих дискусій, в незалежній Україні запровадили дванадцятирічний цикл навчання.

– Той цикл, який сприймали як щось закономірне в далекому 1632­му.

– Справді, термін навчання однаковий, а зміст… В його основу ляг­ли згадувані вже «сім вільних наук». Зазвичай спочатку вихованців навчали латинської мови й граматики, після 5­го класу учні, точніше спудеї, мали не просто вільно володіти латиною, а й складати нею промови чи й вірші, у 8–12 класах допитливці опановували богословські науки. Виразним було профільне начало. Наприклад, класи філософії студіювали математику, географію, етику, логіку, фізику, метафізику, основи наук про Землю і Космос. Усталився не жорсткий німецький, а вільний французький підхід до виховання: практикувалися дискусії, театральні вистави, складання іспитів комісії, а не одному викладачеві. У колегіумі, який, до речі, мав гуртожиток, навчалися вихідці з усіх станів – від аристократів до козаків і селян. Цей досвід запозичували інші міста. Отож 1700 року колегіум з'явився в Чернігові, 1726­го – у Харкові, а 1738­го відкрився в Переяславі. Навчання було безкоштовне, демократичне, творче.

– У документі узагальнено знач­ний досвід багатьох шкіл. Як приклад назву Європейський колегіум. У ньому поєднуються здобутки вітчизняної педагогіки, яка нещодавно повернулася до одинадцятирічного терміну навчання, й світові підходи до освіти. Особлива увага – створенню умов для розвитку творчого потенціалу кожного учня. Діють своєрідні курси та студії: геометрія, риторика, інформатика, шахи. Програма «Обдарована дитина», поглиб­лене вивчення іноземних мов, цілковите забезпечення комп’ютерами, психологічний і логопедичний супровід дають змогу виховувати справді гармонійно розвинуту особистість.

– Такими мають бути всі наші школи. 　

Розмову вів Микола СЛАВИНСЬКИЙ.