«Людина з моторчиком»

Так у Нових Санжарах кажуть про свого селищного голову

«…Нас серед них не буде»

…У селищній раді Андрія Олександровича застати непросто. Він не з тих, хто любить керувати з кабінету, якого, власне, поки що й немає, адже в приміщенні селищної ради повним ходом ідуть ремонтні роботи. «Коли я вперше увійшов сюди як селищний голова, – згадує Река, – то перше бажання було… самому взятися за кельму, адже протягом десятків років тут лише «наводили косметику», і порівняно з іншими будовами у центрі Нових Санжар селищна рада нагадувала більше хату збіднілого дореволюційного чиновника».

Тож зустрілися ми з Андрієм Олександровичем не в його «резиденції». Доки там тривають роботи, селищний голова горить новою ідеєю – будівництвом так званої альтанки випускників. Саме тут і відбулася наша розмова. До речі, Река примчав на місце зустрічі на… «мокіку», який вважає наймобільнішим засобом пересування для райцентру, тому й не соромиться гасати ним вулицями селища: «Головне – вчасно добратися з пункту А до пункту Б» (недарма його називають у селищі «людиною з моторчиком»).

– У випускників є давня традиція – зустрічати схід сонця. Є таке місце і в Нових Санжарах – на пагорбі на початку центральної вулиці. Тут і справді новосанжарці перші бачать сонце, і навіть півні тут співають перші… Але коли я якось у травні сюди приїхав, то вжахнувся: таке враження, наче, хтось розсипав там цілий КамАЗ сміття! Мені потім пояснили: «Так це ж випускники схід сонця зустрічали!..». Так виникла ідея не лише прикрасити цей пагорб, а й збудувати тут свого роду альтанку – місце зустрічі випускників усіх часів. А оскільки відкрили ми її напередодні дня Покрови Пресвятої Богородиці, то й назвали цю споруду на її честь.

– Андрію Олександровичу, я не був у Нових Санжарах тривалий час, і перше, що вразило тут, – чистота в селищі, навіть урни для сміття з написом «Дякуємо за чистоту» на всіх центральних вулицях …
– Я впевнений, що за чистоту не треба боротися. Як то кажуть, чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Але куди людям подіти сміття навіть у тому самому приватному секторі, де живе переважна більшість новосанжарців? Треба створити відповідні умови. І ми їх створили! Тепер регулярно селищем курсують сміттєвози, які за доволі символічну місячну плату (трохи дорожче пляшки доброго пива) вивозять сміття навіть з приватних будинків. Проводимо й так званий екологічний день.

А ще впорядкували місця відпочинку новосанжарців – від пляжів і до найпопулярніших «точок» на  природі. Поставили там столики, пеньки, урни для сміття, навіть розвісили своєрідні відозви: «Такі місця ми організуємо для хороших людей. На жаль, серед нас ще є громадяни, які не цінують цього, навіть навмисне завдають шкоди природі, а отже, й нам. Хай і на тому світі такі зберуться серед сміття й доволі «навтішаються» тим, що заслужили за життя. Нас серед них не буде, бо ми на них не схожі, ми не робимо шкоди природі, ми знаємо, як жити в чистоті». Можливо, трохи й різкувато, але що поробиш?

– Як у масштабах райцентру вдалося налагодити цю роботу?
– Є у нас місцевий комунгосп, але при селищній раді ми організували ще й відділ з екології та благоустрою, в штаті якого 12 працівників. Але це не чиновники (там лише один начальник), а серед інших – бензопильщик, сантехніки, електрик, прибиральники… Нині хочемо налагодити й роботу диспетчерської служби, куди жителі селища могли б звертатися зі своїми проблемами цілодобово.

Конкурс кашоварів і турнір консерваторів

– Але бюджет, як завжди, обмежений…
– Це ще м'яко сказано. Якби ми сподівалися лише на нього, то, повірте, навряд чи щось удалося б. Тому стараємося зробити так, щоб усе, що ми задумали, було вигідно й місцевим підприємцям, залучаємо їх до добрих справ. А загалом намагаємося максимально залучати до справи самих мешканців. І коли вони відчувають, що це робиться для їхнього блага, то байдужих не залишається. Все-таки у нас ще не вивітрився дух колективізму, й це, навіть за нинішніх умов «індивідуалізації», – велика сила.

– Певне, цьому сприяють і ті масові заходи, якими останнім часом славляться Нові Санжари?
– Безперечно. Ми, наприклад, організували нещодавно… свято сала. Багато було скептиків, але вийшло навіть краще, ніж сподівалися! Люди гуртуються, хочуть показати себе – хіба це погано? Провели конкурс кашоварів і навіть так званий турнір «консерваторів», де змагалися майстри «зимових заготівель» (консервування овочів та фруктів). До дня селища (23 вересня – день визволення Нових Санжар) відбувся й конкурс на кращу вулицю, кращу садибу… До речі, з приводу останнього в нас були не просто цікаві, а й доволі оригінальні призи. Наприклад, кращі господині отримали талони… на обслуговування в перукарні. Уявіть собі жінку: вона й удома зуміла забезпечити порядок, а тут іще пройшла селищем з новою зачіскою!

– Усе це, звісно, не під силу одній людині. Хто Ваші найперші помічники?
– Найперші помічники – депутати. Я задоволений тим, що цього разу громада обрала до селищної ради людей, серед яких більшість є моїми однодумцями, що сповідують принцип: під лежачий камінь вода не тече. Тому спільно з депутатами ми й розв'язуємо всі нагальні проблеми: йдемо до людей, закликаємо їх, переконуємо… Повірте, це значною мірою полегшує роботу, адже розуміння громади – то велика сила.

– Яку проблему ви вважаєте найголовнішою?
Знаєте, скільки цього року 1 вересня прийшло першачків до моєї рідної Стовбинодолинської школи? Всього четверо… Тому, як на мене, головне затримати селян, принаймні у Нових Санжарах. Щоб не їхали вони до Полтави, Дніпропетровська, ще кудись. Хай залишаться в Нових Санжарах – це все-таки рідна для них земля! Але тут постають і інші проблеми. А робота, житло, а школа, дитсадок? Уже нині наш місцевий навчально-виховний заклад і два дитсадки переповнені! Треба будувати нові… А тут уже повинна бути підтримка й держави.

– Чи відчуваєте ви принаймні підтримку обласної та місцевої влад?
– Місцева влада йде назустріч, але не все в її силах. Так, у селищі давно назріла нагальна потреба збудувати районний будинок культури, адже старий закрили ще за радянських часів, тоді й забили сваї на місці нового… Та минуло вже понад 20 років, а будинку культури як не було, так і немає. Нині голова облдержадміністрації Валерій Асадчев пообіцяв, що цю проблему візьме на контроль як першочергову. Дай, Боже, щоб усе було, як планується.

За безпосередньої участі голови селищної ради Нові Санжари цього літа одержали, врешті, офіційний статус одного з курортних центрів Полтавщини: тут розміщені відомий на весь колишній Радянський Союз військовий санаторій (нині медичний центр МВС України), кілька будинків відпочинку, туристична база, п'ять дитячих таборів відпочинку… І хоч відродження деяких із цих оздоровчих закладів не в компетенції селищного голови, але люди їдуть до Нових Санжар не лише задля того, щоб просидіти відпустку у зручному номері чи будиночку. Вони підуть на Ворсклу, прийдуть у ліс, гулятимуть вулицями селища… Що вони там побачать, як їх зустрінуть – ось головний біль Андрія Реки, людини неспокійної вдачі, справжнього господаря, якому люди повірили. А він намагається їхнє довір'я виправдати.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ