Токсичний шоколад, або Погляд на Угоду про асоціацію Україна–ЄС зі Сходу

Сьогодні економічні негаразди, пов’язані з необхідністю суворого митного регулювання експортно-імпортних операцій, доволі часто призводять до розбіжностей, що виникають між державами, пізніше перетікаючи в політичну сферу. Проте якщо країни мають різні погляди на регіональні геополітичні пріоритети чи, тим паче, перебувають у відносинах асиметричного характеру, економічний чинник стає дієвим засобом для розбалансування двосторонніх взаємин і, зрештою, досягнення поставленої мети. Й так звані торговельні війни, котрі час від часу виникають на рівні взаємодії Україна–Російська Федерація, не можуть вважатися винятком. Скоріше логічним наслідком упровадження зовнішньополітичної стратегії потужнішого партнера.

Так, 29 липня 2013 року голова Федеральної служби з нагляду в сфері захисту прав споживачів та благополуччя людини, головний санітарний лікар РФ Геннадій Онищенко заявив про запровадження заборони на постачання до Росії продукції української кондитерської корпорації ROSHEN через виявлення в ній бензопірену – хімічної сполуки, що має канцерогенні властивості. А вже 31 липня Росспоживнагляд поінформував Федеральну митну службу РФ про припинення поставок на територію держави виробів чотирьох українських фаб­рик корпорації. Спираючись на наявну інформацію, перевірку якості кондитерської продукції ROSHEN також провели Республіка Білорусь, Молдова, Таджикистан, Киргизія і Казахстан. Проте санітарні служби цих країн не виявили жодних порушень. Більше того, не було помічено схожих «мінусів» і у продукції корпорації, виробленій на фабриках у Липецьку (Росія), Клайпеді (Литва) та на території Угорщини. Саме в розпал українсько­російського «шоколадного скандалу» ROSHEN спільно з угорською компанією Bonbonetti Choco (з 2012 року ROSHEN має понад 50% голосів у найвищому органі управління цією корпорацією) розпочинає випуск нового виду продукції, орієнтованого на європейський ринок, – шоколаду під торговою маркою Bonbonetti Elegance. Тож постає запитання: чому компанія, котра нині має найліпше у Східній Європі обладнання, а також постійно застосовує різноманітні схеми покращення якості своєї продукції, використовує відмінні параметри виробництва для її української та зарубіжної складових?

Якщо навіть припустити реальність такого твердження, то незрозумілим залишається інше: як корпорація, що отримує лише 40% доходів від продажу своєї продукції в Україні, зуміла переорієнтувати решту на закордонні ринки, експортуючи її до держав СНД, країн ЄС, США, Канади, Ізраїлю, а також намагаючись закріпитися на ринках Китаю? До речі, претензій з боку санітарних чи митних служб згаданих країн щодо порушення загальноприйнятого унормування складу шоколадної продукції чи порядку оформлення вантажів під час перетину кордонів до українського виробника не висувалося. Останній, між іншим, 2013 року посів 18­ту сходинку в рейтингу Candy Industry Global Top­100, що, за світовими оцінками, є доволі істотним здобутком.

Певно, важливо інше. На території РФ частка продукції ROSHEN на ринку кондитерських виробів становить 12%, а в деяких сегментах сягає і значно більших обсягів (приміром, компанія претендує на 20% російського ринку шоколаду). Крім того, цінова політика української корпорації є доволі лояльною, тому її продукція на 10–15% дешевша, ніж, наприклад, кондитерські вироби російської фабрики «Красный октябрь». За даними Міністерства доходів і зборів України, у 2012 році українські кондитери поставили на ринок РФ 119,1 тис. тонн шоколадних виробів, виручивши майже 413 млн. доларів США. При цьому імпорт шоколаду з Росії до України торік становив 27,8 тис. тонн, або 102,7 млн. доларів у грошовому еквіваленті.

Тож прагнучи убезпечити власного виробника на початку «шоколадного сезону» (осінньо­зимовий період), РФ удалася до обмежень імпорту. Проте заява про вміст бензопірену в шоколадній продукції TM ROSHEN, що, на думку Росспоживнагляду, є прямим порушенням норм Російської Федерації, не може розглядатися як звинувачення в невідповідності української продукції певним вимогам якості, бо таких стандартів на кондитерські вироби просто не встановлено. Єдиний документ, котрий містить положення щодо вмісту цієї сполуки у продуктах харчування, – Технічний регламент Митного союзу ТР ТС 021/2011 стосується заборони її використання під час виробництва продукції дитячого харчування, а також харчування для жінок, що вживається під час вагітності та періоду лактації. Більше того, унормування вмісту бензопірену в шоколадній продукції відсутнє не лише в Україні та РФ, а й у країнах ЄС. На території Європи обсяги сполуки в какао­маслі й какао­продуктах почнуть визначати лише в травні 2014 року. А в Україні сьогодні вміст бензопірену контролюється лише в соняшниковій олії: його норма становить 2 мкг/кг, тобто йдеться про мільярдні частки цієї сполуки. У принципі, її належність до класу поліциклічних ароматичних вуглеводнів (основними джерелами котрих є випаровування асфальту, автомобільні викиди чи продукти горіння) взагалі не убезпечує людину від можливого отруєння. Якщо бензопірен присутній у повітрі, він є всюди, проте в різних концентраціях. А з огляду на жиророзчинність сполуки, можна припустити, що всі продукти харчування, котрі містять жир, можуть адсорбувати його під час транспортування чи зберігання.

Хоча, провівши незалежне дослідження, Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Марзеєва Національної академії медичних наук України дійшов вис­новку, що в українському шоколаді відсутні шкідливі речовини. Дослідження з використанням методів хроматографічного та спектрально­люмінесцентного аналізів (відповідно до держстандарту) довели, що концентрація бензопірену в шоколаді не сягає позначки чутливості в 0,1 мкг/кг, котра дала б змогу виявити його вміст. Не виявила жодних порушень якості продукції кондитерської корпорації ROSHEN і Державна інспекція з питань захисту прав споживачів України, котра проводила планову перевірку на підприємствах компанії в першому кварталі 2013 року.

Тому вже на початку серпня Росспоживнагляд повідомив, що основною претензією до кондитерських виробів ROSHEN є невиконання російського законодавства у сфері захисту прав споживачів, зокрема невідповідність інформації про харчову цінність продукції на етикетці її реальним показникам. Відомство передовсім звернуло увагу на невиконання українською стороною домовленостей (досягнутих у 2012 році під час виникнення ідентичних проблем в інших сегментах ринку) із гармонізації національних систем контролю за якістю та безпекою харчових продуктів. Понад 90% досліджених зразків кондитерських виробів, вироблених на фаб­риках української корпорації, не відповідали нормативним вимогам. Хоча згідно з російським законодавством порушення будь­яким підприємством вимог до маркування не є підставою для заборони ввезення всієї його продукції на митну територію РФ. А закиди стосовно того, що за недотримання зазначених стандартів статтями 14.7, 14.8, 14.15, 14.43 Кодексу РФ про адміністративні правопорушення (від 30 грудня 2001 року) передбачено адміністративну відповідальність, узагалі абсурдні. Адже ROSHEN як юридична особа зареєстрована в Україні, тому такі претензії можуть висуватися до неї виключно на українській території (навіть і за умови порушення російського законодавства).

Із подібними проблемами під час перетину російського кордону почала стикатися більшість українських експортерів кондитерських виробів, бо працівники митної служби РФ сумнівалися в достовірності сертифікатів походження продукції. Увесь товар розвантажували й доправляли на склади зберігання. Однак цікаво інше: російські митники пропонували українським кондитерам сплачувати заставний платіж, який прирівнювався до митного тарифу на продукцію цього виду для постачальників із ЄС, хоча Україна має право на безмитне ввезення кондитерських виробів на ринок РФ.

За інформацією Федерації роботодавців України (ФРУ), 14 серпня Федеральна митна служба РФ включила до профілю ризику системи управління ризиками всі без винятку українські підприємства­експортери, що фактично означало цілковиту зупинку українського експорту на невизначений час. За розрахунками ФРУ, втрати українських товаровиробників можуть становити близько 2–2,5 млрд. доларів США за загального прогнозного обсягу поставок українських товарів до Російської Федерації за підсумками другого півріччя 2013 року у 8,5 млрд. доларів. Адже процедурам суворого контролю почали піддавати не лише компанії кондитерської галузі, а й виробників металу («Метінвест») та алкогольних напоїв («Оболонь», Inkerman International). До речі, через лабораторні перевірки, що проводилися на кордоні на основі зразків металевої продукції, не лише уповільнювалася процедура його перетину, а й, за словами українських експортерів, порушувалася цілісність виробів.

Намагаючись знайти вихід із ситуації, 16 серпня РФ і Україна домовилися про створення комісії з гармонізації стандартів якості продукції, котра систематично (двічі на рік по черзі – у Російській Федерації та Україні) проводитиме засідання, присвячені цій проблематиці. Відтак було досягнуто домовленості й про механізм повернення до РФ кондитерської продукції ROSHEN. Зокрема, передбачається інспекція чотирьох українських підприємств корпорації (Київської, Маріупольської, Кременчуцької фабрик та двох виробничих майданчиків у Вінниці) фахівцями Росспоживнагляду. Після інспектування українських компаній вітчизняна продукція повернеться на російський ринок, але кожна партія піддаватиметься процедурі жорсткого контролю. Досягнуто домовленості й про те, що за безпеку продукції, призначеної для РФ, відповідатимуть спеціально акредитовані лабораторії.

І лише коли 19 серпня відбулися переговори між керівництвом Міністерства доходів і зборів України та Федеральної митної служби Росії щодо врегулювання питань, пов’язаних із митним оформленням поставок українських товарів на ринок РФ, російська сторона запевнила: з 20 серпня додаткові процедури митного контролю до українських товарів не застосовуватимуть, тому вони перетинатимуть російський кордон у штатному режимі.

Проте численні прикордонні черги впродовж місяця через «ретельні перевірки» українських товарів, за логікою, мали бути пояснені російським урядом. Однак його очільники лише виявили стурбованість цією ситуацією, переклавши відповідальність за прийняття відповідного рішення на митні органи РФ. Цікаво, що згідно з указом президента Росії № 473 «Питання Федеральної митної служби» від 11 травня 2006 року російська митниця структурно підпорядковується Міністерству економічного розвитку і торгівлі, а керівництво нею здійснюється безпосередньо урядом РФ. Окрім того, 16 липня прем’єр­міністр Росії Дмитро Медведєв повідомив, що уряд ухвалив рішення не продовжувати дію квот на безмитні поставки українських труб протягом поточного півріччя, аби «грамотно використати переваги Митного союзу для захисту від недобросовісної конкуренції іноземних виробників». Претензії ж до продукції корпорації ROSHEN (і загалом до кондитерських виробів з України) в Росспоживнагляду виникли через день після того, як Росія на засіданні СОТ у Женеві заявила про можливе підвищення імпортних мит на українську продукцію, зокрема, на шоколад, скло та вугілля.

Підтримуючи позицію партнера по Митному союзу, 1 серпня «через виявлення низки порушень» Казахстан тимчасово заборонив увезення на свою територію м’яса птиці українських підприємств «Миронівська птахофабрика», «Агромарс Ексім» і «Тавр­Плюс».
А 27 серпня колегія Євразійської економічної комісії ухвалила рішення про запровадження спеціального захисного мита на столовий і кухонний порцеляновий посуд, вироблений в Україні й Китаї, як основних постачальниках цієї продукції на ринки країн МС, терміном до
28 вересня 2016 року.

Раніше Росія від імені Митного союзу звернулася до Світової організації торгівлі із заявою про намір ужити компенсаційних заходів через збитки від запровадження Україною в квітні 2013 року мита на імпорт автомобілів. Проте, як відомо, українські дії стали своєрідною відповіддю на запровадження подібних мит самою РФ восени 2012 року.

Окрім того, незрозуміло, чому під загрозою опинилися насамперед «нестратегічні товари» українського експорту? Адже, незважаючи на значні прибутки від продажу шоколаду чи лікеро­горілчаних виробів, основний відсоток доходів бюджету дає експорт металопрокату, цукру, олії, зернових тощо. Якщо врахувати, що ці товари належать до так званого переліку виключень Зони вільної торгівлі СНД, угода про створення якої була підписана 18 жовтня 2011 року, особливого митного зиску від їх експортування на теренах СНД Україна не має. Тому гальмування поставок продукції харчової промисловості, збитки від утримування котрої на митниці можуть виявитися набагато більшими, не лише призводить до її псування, а й створює підґрунтя для призупинення експортування до РФ основних категорій українських товарів.

Заяви про те, що запровадження Росією митних обмежень суперечить Угоді про створення ЗВТ між країнами СНД, було спростовано самою організацією, адже до компетенції виконавчого комітету останньої нібито «не входить розв’язання двосторонніх економічних суперечок між державами». Тому, за словами голови комітету Державної думи РФ у справах СНД Леоніда Слуцького, труднощі з проходженням українськими товарами російської митниці частково спричинені «простою бюрократією», бо Україна не приєдналася до Митного союзу, бодай у форматі «3+1».

Однак економічні заходи, до яких повсякчас удається Росія в її відносинах з Україною («газові», «сирні», «молочні», а тепер ще й «шоколадні» війни), дають зай­вий раз зрозуміти: навіть вступ нашої держави до Митного союзу не змусив би РФ дотримуватися встановлених правил. Адже бажання будь­якою ціною забезпечити участь України в МС, а потім – і в ЄврАзЕС навряд чи зумовлено суто економічними вигодами. Сьогодні ані Білорусь, ані Казахстан (котрі також є членами цього об’єднання) вже не відчувають особливих переваг членства в цій структурі, перебуваючи під тотальним політичним і митним контролем РФ.

Тому, розраховуючи, що вітчизняні підприємці почнуть тиснути на уряд задля вступу до МС, Росія обрала хибну тактику. Митні ускладнення дали товаровиробникам можливість чітко усвідомити потребу переорієнтації на інші – надійніші та, до речі, платоспроможніші ринки, бо вони не залежать від прямого державного впливу, який існує у РФ.

Уже протягом січня–травня 2013 року (порівняно з аналогічним періодом 2012 року) частка товарів в українському експорті, орієнтованих на російський ринок, зменшилася з 26,6% до 23,7%, а на ринки ЄС, навпаки, збільшилася з 24,5% до 26,8%. Крім того, підписання Угоди про асоціацію з ЄС (включно з поглибленою та всеохопною ЗВТ) дасть українським підприємцям низку довгострокових переваг, особливо в контексті становлення малого та середнього бізнесу, правового регулювання конкуренції, підвищення якості продукції та технологічного рівня її виробниц­тва. А позитивний бік приєднання України до МС, по суті, визначається лише «газовим чинником». Справді, держава, основні виробничі потужності котрої чи не на 90% залежать від наявності відповідних енергоресурсів, у разі приєднання до МС отримає певний зиск від зниження ціни на російський газ. Хоча, з другого боку, нинішні розцінки у 430 доларів США за тисячу кубометрів, з урахуванням умов чинного двостороннього контракту, можуть знизитися лише до 350 доларів. Тому навряд чи такий крок можна вважати виправданим, беручи до уваги, що сьогодні Українська держава намагається диверсифікувати постачання енергоносіїв, отримуючи від німецької компанії RWE вуглеводні за ціною у 390 доларів США за тисячу кубометрів. До того ж із вересня 2013 року почнеться закачування газу корпорації до українських підземних сховищ, що в перспективі також може сприяти зниженню ціни на блакитне паливо.

По суті, проводячи аналіз цієї ситуації, Росія вже заявила про намір скасувати умови вільної торгівлі з Україною для захисту власного ринку в разі підписання нами Угоди про асоціацію з ЄС. Запровадження мит країнами МС для захисту їхніх ринків передбачене додатком № 6 до Договору про ЗВТ СНД. Проте, з точки зору російської сторони, може йтися як про запровадження спеціального митного контролю, так і про створення «механізму запровадження єдиного митного тарифу на всі групи товарів, які йдуть з України й перетинають митний кордон із РФ». У цьому ключі заступник генерального секретаря ЄврАзЕС, відповідальний секретар Митної комісії МС Сергій Глазьєв 18 серпня зазначив: ускладнення митного оформлення вантажів на російсько­українському кордоні, які є разовою акцією, можуть стати звичними після підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Зі свого боку, Євросоюз, зважаючи на односторонні дискримінаційні торгові обмеження, запроваджені Росією щодо України, заявив про неприйнятність будь­яких економічних погроз, спрямованих у бік Києва. А вже 28 серпня Комітет Європарламенту з питань закордонних справ провів екстрене засідання, одним із основних пунктів порядку денного котрого було обговорення подій на українсько­російському кордоні.

«Ми маємо оцінити політичні наслідки нещодавніх погроз з боку Росії, які можуть обмежити торгівлю з Україною в разі підписання останньою Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС. Це серйозна ситуація, яка може кинути тінь на майбутній саміт «Східного партнерства» у Вільнюсі», – зауважив ініціатор проведення засідання, голова комітету Елмар Брок.

Згідно з текстом заяви, схваленої за результатами зустрічі, ускладнення митних процедур під час проходження українськими товарами російського кордону порушують правила СОТ. Окрім того, зазначалося, що це аж ніяк не торговельна суперечка, а «дуже серйозний політичний конфлікт із геополітичним підґрунтям». Він може загрожувати всьому проектові «Східне партнерство», тому такі дії Росії є ворожими не лише щодо України, а й щодо ЄС. Відтак представники організації планували сказати на це під час саміту «Великої двадцятки» в Санкт­Петербурзі 5–6 вересня 2013 року й закликати провідні держави світу до схвалення резолюції на підтримку України.

Справді, пильна увага світової громадськості до ситуації, що склалася у двосторонніх відносинах Україна–РФ, мабуть, сприятиме припиненню конфлікту. Проте цілеспрямований рух нашої держави до Європи може надовго посилити напруженість між сторонами, загальмувавши експортно­імпортні операції та, звісно, завдавши чималих втрат українському бюджету. Хоча сама РФ не менше залежить від українського експорту, все ще маючи пов’язані з нашою державою цикли виробництва у стратегічних галузях. А обмеження постачання продукції легкої чи харчової промисловості насамперед зачіпатиме російського споживача, а не українського виробника, котрий уже нині прагне переорієнтуватися на світові ринки збуту продукції. Єдиний вихід – витримати політичний тиск зі Сходу, аби наприкінці року дістати можливість долучитися до європейських схем обміну товарами, котрі цілком підпадають під вимоги СОТ та міжнародного права загалом.

Автор: Юлія Цирфа