передплата Українською | In English

№16, серпень 2013

Застосування електронних доказів у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

Поділитися:

Частиною 2 ст. 57 ЦПК України встановлено вичерпний перелік засобів доказування, які можуть застосовуватися в цивільному судочинстві. Серед них не виокремлено електронних даних або інформації. У свою чергу, вважаємо, що єдиною формою використання електронних даних як доказів є трансформація такої інформації в письмові докази, передбачені ст. 64 ЦПК України [12].

Водночас тією ж ст. 64 ЦПК України передбачено можливість витребування судом у сторони оригіналу документа. Саме в цій ситуації виникають цілком логічні запитання: в якій саме формі мають бути надані суду електронні дані або інформація та хто уповноважений посвідчувати справжність такої інформації? Спробуймо розібратися.

Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про інформацію» документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві [5].

А згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» [3] електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

При цьому ст. 6 згаданого закону передбачено, що обов’язковим реквізитом такого документа є електронний підпис.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис є видом електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується й дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа [4].

Аналіз згаданих законів дає змогу зробити висновок, що електронний документ має бути створений за допомогою певної системи, доступ до якої отримується за допомогою спеціального електронного ключа, що видається уповноваженим органом.

Проте ці положення законодавства, на нашу думку, не дають можливості застосування електронних документів як доказів у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, бо інформація, що може стати об’єктом захисту, в більшості випадків поширюється засобами, доступ до яких спеціально не регулюється та не потребує наявності електронного ключа (соціальні мережі, електронна пошта тощо).

Водночас ми поділяємо думку вченого І. Бачила, який указував на необхідність розширення класифікації електронних документів за такими критеріями [1, c. 13]:

– електронний документ як спосіб зберігання традиційного документа в електронній формі;

– електронний документ як первинний документ, що створюється в спеціальній електронній системі, що застосовується без паперової форми (саме існування елект­ронного документа в такій формі передбачається законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис»);

– електронний документ як спосіб інформування користувача (дисплей, файл);

– електронний документ як засіб вираження волі учасника електронної форми правовідносин, а саме: юридично значущий факт, правовий акт, засіб вираження волевиявлення.

Із метою застосування як доказів тієї електронної інформації, що не підпадає під дію проаналізованих вище законів, у вітчизняному цивільному судочинстві були спроби юристів-практиків обґрунтувати позицію щодо можливості надання суду як доказів наявності інформації в мережі Інтернет роздруківок, посвідчених нотаріусом. Проте на сьогодні така практика не набула значного поширення й у більшості випадків позивачі надають суду прості роздруківки інформації із сайта в мережі Інтернет. Яскравим прикладом цього є надання суду таких роздруківок у справі за позовом фізичної особи до інших фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбол Медиа», Закритого акціонерного товариства «Видавничий дім «Комсомольская правда в Украине», головного редактора інтернет-порталу www.ua.football.com [7]. Згаданий позов суд задовольнив. Водночас варто зазначити, що в цій справі позивач міг додатково підтвердити факт поширення недостовірних відомостей паперовим примірником газети. Проте у випадках, коли поширена інформація розміщується лише на сайті, такої можливості в позивача немає. Більше того, інформація, що стане предметом позову, може бути видалена порушником, що неабияк утруднить виконання позивачем обов’язку доведення факту поширення такої інформації.

Цей засіб доказування є особливо актуальним у контексті застосування у справах щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, якщо інформація була поширена, наприклад, у соціальних мережах або на сайтах, проте, на жаль, нотаріуси здебільшого відмовляються посвідчити такі документи, наголошуючи, що це не передбачено Інструкцією про вчинення нотаріальних дій.

Така позиція нотаріусів узгоджується й з правовою позицією Міністерства юстиції України, відповідно до якої не є документами в розумінні ст. 75 Закону України «Про нотаріат», а отже, не мають юридичного значення, енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники наукових праць, книги, брошури, газети, журнали тощо, навіть у випадках, коли в них ідеться про певні події, певну особу чи певні факти з її біографії, підтвердити які документально з тих чи інших причин неможливо [8].

Тож складається ситуація, коли особа може надати суду роздруківку із сайта, на якому було поширено недостовірну інформацію, а потім, після отримання позовної заяви, особа, що її поширила, може її з легкістю видалити, що унеможливить доведення її існування. З одного боку, в такій ситуації позивач може звернутися по підтвердження існування інформації до особи, яка надає послуги з хостингу (розміщення сайта в мережі Інтернет) або до інтернет-провайдера. А з другого – така інформація не завжди може збиратися такою особою. Крім того, досить часто її отримання потребує багато часу (надання доручень судам інших держав).

Саме це й зумовлює потребу застосування спеціальних засобів доказування для підтвердження поширення інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію конкретної особи.

Отже, позивач на підтвердження своїх вимог зможе надати суду лише роздруківку з уже недостовірною інформацією. В такому разі суди, найпевніше, відмовлятимуть у задоволенні позову за недоведеністю вимог, проте такі дії прямо суперечитимуть ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [9]. А цей документ, як міжнародний договір, що відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, безперечно, належить до джерел права України [13, с. 26].

 На нашу думку, засоби доказування, що передбачені нинішнім ЦПК України, не дають сторонам повною мірою реалізувати свій обов’язок доказування всіх обставин, на котрі вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З одного боку, потрібно, звісно, враховувати той факт, що наразі цивілізація у стадії постійного розвитку й недоцільно постійно вносити зміни до законодавства. Проте про важливість електронної інформації як засобу доказування свідчить нормативне закріплення Сполученими Штатами Америки (1968 рік) та Великою Британією (2000 рік) можливості використання таких доказів [2, с. 54].

Звичайно, в цьому контексті слід згадати про першу спробу врегулювання згаданої проблеми Пленумом Верховного Суду України, який у Постанові № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» [11] передбачив можливість захисту прав особи, інформацію щодо якої було розміщено в мережі Інтернет. Проте питання використання електронної інформації як засобу доказування в контексті норм ЦПК України й досі залишається неврегульованим.

З другого боку, в законодавстві України все-таки передбачається можливість зняття інформації з електронних інформаційних систем навіть без відповідного повідомлення особи, яка є власником або володільцем такої системи. Але, на жаль, лише в кримінальних провадженнях (ст. 264 КПК України) й лише за умови існування відповідної ухвали слідчого судді [10].

У цьому разі вбачається за можливе позивачу діяти на підставі ст. 133 ЦПК України й забезпечити докази шляхом витребування в інтернет-провайдера log-файлів, які зберігаються на електронних носіях – серверах [2, с. 53]. Сервер, у цьому разі, може оцінюватися судом як речовий доказ [12]. Проте позивачеві потрібно діяти дуже швидко, бо інформація, що зберігається на таких серверах, є досить об’ємною й інтернет-провайдери намагаються її оперативно оновлювати задля можливості використання такого простору.

Іншим шляхом отримання необхідних доказів може стати проведення комп’ютерно-технічної експертизи на підставі Закону України «Про судову експертизу», відповідно до ст. 1 якого судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду [6].

За результатами комп’ютерно-технічної експертизи експерт матиме змогу визначити фактичне місцезнаходження сервера, що забезпечує діяльність порушника, а також дослідити вміст самого сервера, навіть відновити видалені файли, визначивши дату їх створення та розміщення.

Тож маємо констатувати, що можливості використання в доказуванні постраждалою від поширення недостовірної інформації особою інформації, що міститься на електронних носіях, є досить обмеженими та пов’язаними з неабиякими труднощами. Це, на нашу думку, не дає особам сповна реалізувати свої права на ефективний судовий захист, гарантовані Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Розв’язати цю проб­лему можна лише шляхом прийняття змін до нинішнього ЦПК України та встановлення обов’язку для інтернет-провайдерів зберігати інформацію, розміщену на їхніх електронних ресурсах, бодай у межах одного року (як це законодавчо встановлено для звернення до суду з позовом про спростування недостовірної інформації, що була розмішена в засобах масової інформації).


Джерела

1. Бачило И. Л. Правовые вопросы документирования в условиях информатизации // Делопроизводство. – 1998. – № 2. – С. 13.

2. Власов А., Кесареева Т. Честь, достоинство и деловая репутация в виртуальном мире // Российская юстиция. – 2000. – № 7. – С. 53–54.

3. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.

4. Закон України «Про електронний цифровий підпис» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.

5. Закон України «Про інформацію» // Відомості  Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

6. Закон України «Про судову експертизу» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.

7. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – http://reyestr.court.gov.ua/Review/16049823

8. Порядок засвідчення вірності копій документів [Електронний ресурс]. – http://www.minjust.gov.ua/15101

9. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року [Електронний ресурс]. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

10. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 11–12. – Ст. 88.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» [Електронний ресурс]. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_001700-09

12. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 41. –
Ст. 492.

13. Теплюк М. Конституційний лад в Україні: поняття та деякі питання порядку його визначення і зміни // Віче. – 2008. – № 12. – С. 24–26.

Автор: Тетяна ЛЕЖУХ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Правова консультація
01.01.1970 03:00
фото
Корисна для життя юриста стаття!
До речі, ось тут http://www.pravoconsult.com.ua/chy-mozhna-vvazhaty-elektronnu-poshtu-dokazom-v-sudi-ukrayiny/ наводять цікаві приклади з практики використання судами ЕЦП, а також цікавий спосіб персоніфікації електронного листа шляхом “IT orderliness”.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата