передплата Українською | In English

№11, червень 2013

Правовий оптимізм чи правовий песимізм: вибір, необхідний суспільству

Поділитися:

У всіх сферах життєдіяльності (і це давно доведений факт) оптимізм, оптимістичні настрої є запорукою успіху. Щодо наших реалій сьогодення лишається небагато підстав, достатніх для оптимізму, оптимістичних настроїв і сподівань для упевненості в майбутньому. Цьому є багато пояснень, об’єктивних і суб’єктивних чинників та умов. Не претендуючи на аналіз усієї їх сукупності, проаналізуймо явища, які умовно можна визначити як «правовий песимізм» та його антипод – «правовий оптимізм».

Так, термін «оптимізм» у сучасній словниково­довідковій літературі визначається як світосприйняття, прой­няте бадьорістю, життєрадісністю, твердою вірою в краще майбутнє, в успіх; протилежне – «песимізм» [1, с. 851]. У свою чергу, в цих само джерелах термін «песимізм» визначається як світосприйняття, пройняте смутком, безнадією, невірою в успіх, у краще майбутнє; протилежне – «оптимізм» [1, с. 940].

Інше джерело визначає «оптимізм» як життєрадісне світобачення, що спирається на віру в щасливе майбутнє, в успіх; схильність у всьому бачити позитивне, світле [2, с. 526]. Песимізм (від фр. passimisme, з лат. pessimus – найгірший) – світобачення, сповнене безнадії, недовіри до майбутнього; схильність бачити в усьому тільки погане. Сповнений песимізму настрій [2, с. 564].

Подібні визначення наведені і в інших тлумачних словниках [9,
с. 333, 365].

У жодному разі не слід ототожнювати правовий нігілізм та правовий песимізм. Явище останнього є більш деструктивним і руйнівним у будь­якому цивілізованому суспільстві. Якщо правовий нігілізм це недовіра до права, його відкидання, заперечення, то правовий песимізм це не так несприйняття права як явища соціальної дійсності, як розчарування (часто на власному досвіді) в його можливостях, регулювальній ролі, здатності впорядковувати та охороняти суспільні відносин. У кількісному (арифметичному) вимірі нігілізм є «першою сходинкою», першим кроком деструктивного прояву у правовому житті, песимізм – наступним, дестабілізуючим суспільні відносини чинником.

Отже, зауважмо, що «нігілізм», у тому числі правовий, здебільшого визначається як несприйняття певного явища суб’єктом (суспільством тощо). Правовий нігілізм – це явище, що перебуває в теоретичній площині; правовий «песимізм» – явище, пов’язане з особистим, або певного прошарку чи соціальної групи, досвідом (переважно негативним), тобто має в своїй основі певну практичну складову, підтвердження неспроможності права здійснювати свої основні функції.

Розглянувши термінологічні відмінності категорій, наведімо деякі міркування. Річ у тім, що сприйняття або, правильніше, оцінка будь­якого явища з позицій песимізму означає відсутність руху, розвитку, вдосконалення. Це явище позбавляє майбутнє сенсу. Сьогодні лунає дедалі більше песимістичних оцінок (і небезпідставно) щодо можливостей конструктивного правового розвитку.

Сучасний кризовий стан та його прояви породжують стійкий соціальний та правовий песимізм, що трансформується із площини емоцій, почуттів, відчуттів, переживань (правова психологія) у площину переконань, ставлення, уявлень, стереотипів (правова ідеологія). Це й зумовлює певну, на жаль, не завжди бажану для суспільства поведінку індивіда.

Не приділяючи спеціальної уваги аналізу причин цього явища (всі вони добре відомі і простим громадянам, і державним діячам, посадовцям, політикам, представникам науки), наголосимо лише, що песимістичні настрої багато в чому нівелюють, руйнують повагу до права як найдієвішого регулятора суспільних відносин.

Тому є закономірним, що влада не може «достукатися» до людини; соціум багато в чому ігнорує не тільки моральні, а й правові норми.

За цих умов, на наш погляд, необхідне відродження поваги до права, принципу верховенства права, принципу законності, підвищення авторитету закону, що є одним з першочергових завдань представників вітчизняної науки. Тому, не пропонуючи нових «рецептів миттєвого одужання суспільства», враховуючи, що це процес не одного дня, тижня або місяця, що суспільство не може «одужати» за «помахом чарівної палички», а довіра до права, закону і режиму законності не може виникнути миттєво за бажанням як представників влади, так і представників соціуму, наголосимо на невідкладних завданнях, які можуть слугувати розв’язанню зазначеної проблеми і, найперше, подоланню тотального явища – «правового песимізму».

Перетворення справедливості на законність та її втілення в законодавство – от головне завдання, до вирішення якого має прагнути будь­яка влада [4, с. 3].

Інакше дедалі виразнішим ставатиме невдоволення суспільства феноменом держави в усіх проявах її функціональної здатності. Щодо нашого суспільства, то йдеться не про політичну заангажованість, «кольори» й «фарби» від політики. Сьогодні це питання не є вже таким гострим у суспільній свідомості. Йдеться про несприйняття держави, багатьох її інститутів, недовіру до її реформаторських позицій та стартів, що тільки посилює песимістичні настрої в суспільстві.

Слід також зазначити, що державний примус гарантує законність лише частково. Така форма реалізації забезпечення законів через острах можливого покарання має тимчасовий, а тому недостатньо ефективний характер. Окрім того, як профілактичний засіб цей острах необхідно постійно підтримувати, що, безперечно, призведе до жорсткішого законодавства, фіктивної звітності, проведення різного роду кампаній (боротьба з пияцтвом і самогоноварінням, організованою злочинністю, корупцією, «тютюнова війна» тощо), а, отже, посилення елементів тоталітаризму в державному механізмі. До того ж, закону дотримуватимуться не через повагу до нього, що не сприятиме сприйняттю демократичних засад права загалом.

Не стає відкриттям той факт, що не продумані до кінця реформи, ліквідація (або непродумана реорганізація) державного механізму примусу вочевидь призведуть до криміналізації суспільства, правового нігілізму, правового песимізму, соціальної деградації.

Сьогодні тільки «ліниві» вчені і «незаповзятливі» практики не торкаються реформаторських засад у нашому суспільстві. Це й конституційна реформа (діяльність Конституційної Асамблеї), і судова реформа, і реформа освіти, і реформа кримінальної юстиції, і реформа в сфері трудових відносин тощо. Кожне зазначене спрямування навіть за ідеального теоретичного обґрунтування і практичного фахового супроводження, можливо, не матиме жодного шансу на успіх, якщо в суспільній свідомості не буде змінена оцінка конструктивних властивостей та можливостей права.

Не заперечуючи відомі факти і ще раз наголошуючи, що для песимістичних настроїв у суспільстві щодо права є багато підстав, зауважмо: якщо довіру до стартових починань у сфері державно­правових реформ втрачено, всі вони приречені на незавершений або напівзавершений характер.

Що сьогодні можуть зробити науковці для покращення ситуації стосовно оптимістичного сприйняття (довіри до) права?

Насамперед має йтися про правову освіту в суспільстві, яка є невід’ємною частиною загальної культури громадянина, умовою формування правосвідомості. Життя в громадянському суспільстві формує правову свідомість (позитивну чи негативну) залежно від того, як відбувається цей процес – стихійно чи цілеспрямовано в рамках правової освіти. Адже вона є запорукою того, що право стає регулятором життя індивіда, а не перешкодою на шляху вирішення його особистих завдань. У сучасних умовах саме правова освіта може стати важливішим чинником розвитку особи, становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави в сучасній Україні, мешканці якої зможуть жити в соціально­правовій злагоді одне з одним, з державою, владою, політичними партіями, громадськими рухами тощо, а, отже, саме правова освіта стає запорукою формування правового оптимізму.

Можна констатувати, що якість нашого життя, безперечно, пов’язана з цією категорією: від бізнес­плану до якості медичного обслуговування, від належних умов праці до належних умов відпочинку. В свою чергу, важко заперечувати, що від якості правової освіти залежить оптимістичне сприйняття правової дійсності.

Отже, першочерговим завданням державної правової політики, окремим напрямом державної діяльності мають стати розробка сучасної комплексної програми з правової освіти, а також організація суб’єктного складу правоосвітнього процесу та здійснення відповідного контролю.

Правова освіта – це єдина загальнодержавна система усвідомлення ролі та дієвості права, вивчення чинного законодавства, яка охоплює всі верстви населення.

Можна запропонувати такі напрями правової освіти:

– в контексті правового виховання молоді;

– за професійним спрямуванням із застосуванням норм відповідного галузевого законодавства;

– правова освіта депутатського корпусу,

а також:

– працівників органів місцевого самоврядування;

– працівників громадських організацій;

– посадових осіб та працівників комерційних структур;

– педагогічних кадрів (особливо загальноосвітніх шкіл) тощо.

Одним із цікавих напрямів в означеному контексті сьогодні повинні стати лекторії, які проводять учені. Можливо, у форматі методологічних семінарів, проте не тільки і не так для науковців, як для пересічних громадян країни. Правові реформи, особ­ливо їх старти і цілі повинні стати предметом обговорення в суспільстві, для цього необхідний «не крок назустріч людині», а реальні кроки, і їх має бути багато (лекторії за професійним спрямуванням; для тих, хто тимчасово не працює; за віковою ознакою тощо).

Отже, мову слід вести про таку категорію, як гласність у праві. В найширшому сенсі її можна визначити як забезпечення суспільної доступності правового змісту, правових концепцій, положень законодавства, напрямів правового розвитку.

Серед багатьох ознак правових норм аксіоматичним, відомим іще зі студентських часів, є таке положення: правові норми обов’язкові до виконання суб’єктами незалежно від сприйняття чи розуміння ними змісту норми [6].

Не заперечуючи цієї тези за формою, викладемо деякі міркування щодо взаємозв’язку загально­обов’яз­ко­вості норми до виконання, її сприйняттям та узгодженням її вимог із внутрішніми переконаннями суб’єкта, його оптимістичним налаштуванням на позитив.

У зв’язку з цим слід констатувати, що інститут гласності повинен відігравати й відіграє значну роль у правовому розвиткові загалом, оскільки загальнообов’язковість дотримання норм права повинна перетворюватися на внутрішнє переконання кожного суб’єкта правовідносин – кожного свідомого члена суспільства. Проте це можливо тільки за умови доступності права, ознайомлення з його витоками та постулатами. Не тільки з «буквою» законодавства, а й з духом усієї правової тканини, феноменом права в певних реаліях суспільного розвитку. Не слід, на наш погляд, переконувати в тому, що цивілізоване право цивілізованих народів має сприйматися кожним членом суспільства. Тому що право, яке свідомо не підтримується, не поважається, не стає «законом життя» і поведінковою нормою кожного індивіда, є безпорадним у боротьбі з корупцією, хабарництвом, зловживаннями тощо, незважаючи на формальну відповідність цивілізованим формам, загальноприйнятим стандартам та міжнародним нормам.

Величезного значення у відрод­женні оптимістичного ставлення до права, визнання його престижу, безперечно, має набувати правова гласність. Це, зокрема, і проведення міжнародних науково­практичних конференцій, методологічних семінарів, симпозіумів та конгресів науковців, що дасть поштовх зарубіжним публікаціям вітчизняних учених. Бо «примусові» закордонні публікації за знач­ні кошти (і цей факт уже всім відомий) навряд чи сприяють опти­міс­­­тич­ному сприйняттю права навіть у середовищі науковців.

Ще одна констатація: неодноразово сучасні вчені підкреслювали, що занепад моралі не може не позначатися на появі дисфункцій правового розвитку в певних просторово­часових вимірах. Саме стабільність моральних норм, моральна «переконаність» суспільства, повага до усталених загальнолюдських канонів поведінки призводять до сприйняття настанов права, поваги до нього, до підвищення авторитету одного з найдієвіших соціальних феноменів.

Право і мораль – регулятори суспільних відносин, які ніколи не характеризувалися «неподоланими» перешкодами або «кам’яними мурами» між собою. Грані між ними досить рухливі. До того ж, як не раз зазначали вчені­правознавці, соціологи, філософи, «мораль» швидкоплинно перетворюється на право в результаті глибоких соціальних криз, розладу тощо [7, с. 59].

Право є формою здійснення панівної в суспільстві моралі. Водночас мораль визнає протиправну поведінку антисуспільною, антиморальною.

Норми моралі мають важливе значення як для правотворчої діяльності, так і для реалізації права: перш за все для процесу реалізації прав, свобод і законних інтересів людини. Правозастосовувач без можливості спиратися на моральні норми не може винести справедливе рішення [5, с. 226].

Мораль є важливим соціальним інститутом, вона – сукупність принципів, поглядів, оцінок, переконань, що історично склались і розвиваються, та заснованих на них норм поведінки, які визначають і регулюють ставлення людей одне до одного, до суспільства, держави, сім'ї, колективу, нав­колишньої реальності. Голов­не в моралі – це уявлення про добро та зло.

В етичних явищах присутні два моменти: особистісний, що характеризує внутрішню свободу індивіда й самосвідому мотивацію поведінки, та позаособистісний – моральні погляди, уявлення, вдача, норми людських відносин, що склалися в певній культурі, соціальній групі, спільноті, суспільстві. Перший належить до характеристики моралі, другий – моральності. Коли йдеться про мораль соціальних груп, спільнот суспільства загалом, по суті, розділяють моральність, тобто групову й загальносоціальну вдачу, цінності, уявлення, відносини, норми, установлення. Мораль є внутрішнім саморегулятором поведінки індивіда, моральність – зовнішнім регулятором. До того ж можливе поєднання та узгодження дії обох регуляторів [7, с. 37].

Особливість моралі полягає в тому, що вона виражає внутрішню позицію індивіда, його вільне й самосвідоме рішення того, що є добро, зло, честь, гідність, справедливість у людських вчинках тощо [8, с. 4–5].

Саме занепад моралі в нашому суспільстві, зниження рівня не тільки правового, а й морального виховання молоді, зменшення уваги суспільства, державницьких інституцій та структур, окремих посадовців до моралі як важливої сфери цивілізованого розвитку обов’язково призводить до такого стану в законодавстві, який ми легко можемо спостерігати й у нашому суспільстві. Можливо, це сприяє також тому, що сьогодні право здебільшого сприймається як:

– знаряддя для силового забезпечення, проведення певної політики;

– засіб здійснення певних управлінських завдань;

– веління держави.

Це, у свою чергу, не може не відтворювати явище правового песимізму в усіх його проявах та формах. За таких умов соціальне призначення права, функціонування правової системи зводяться виключно до регламентації суспільних відносин, що не залишає простору для автономного регулювання, ініціативної діяльності громадян та їх різноманітних об’єднань, врешті – для реалізації невід’ємних прав та свобод людини.

На наш погляд, істотне покращення ситуації у розв’язанні проблем правореалізації, ефективності правового регулювання, подолання масового правового песимізму може відігравати процес, пов'язаний із забезпеченням належної уваги, та розвиток окремих соціальних регуляторів: моральних, релігійних, етичних, естетичних норм, можливо, деяких звичаєвих, зокрема, ділових узвичаєнь.

Цікавими прикладними ілюстраціями від теоретиків­учених може слугувати сьогодні і така пропозиція. Як відомо, здобувачі та аспіранти безпосередньо перед захистом дисертаційного дослідження складають іспит зі спеціальності. На наш погляд, він повинен мати дві складові або дві іпостасі: 1) власне іспит та 2) наявність своєрідної довідки­впровадження, тобто відпрацювання певної встановленої кількості годин з безоплатної юридичної допомоги за спеціальністю здобувача.

Після наведених міркувань, безперечно, наступною тезою нашого викладу має стати обґрунтування необхідності саме оптимістичного правового вибору в сучасному суспільстві. Оптимістичне сприйняття права, правових властивостей та можливостей – це крок до формування відповідної правової психології в суспільстві – боротьба з правовим нігілізмом і, що важливіше, – відповідно до правової ідеології – подолання правового песимізму, песимістичних настроїв щодо функціональної здатності права. Якщо панівних політичних ідеологій в сучасному суспільстві може бути декілька, можливо, й більше (ст. 15 Конституції України), то наявність моністичної правової ідеології в такому суспільстві є запорукою виваженого успішного праводержавобудівництва. «Важливим засобом правового забезпечення процесу соціальних змін, як свідчить світовий досвід, є правова ідеологія, процес формування котрої має бути підпорядкованим завданням утвердження України як правової, соціальної, суверенної, демократичної країни, правової держави і громадянського суспільства» [3, с. 27–30].

Правова ідеологія є неодмінною передумовою реформування багатьох сфер життєдіяльності, соціальних перетворень, демократичних зрушень. Відсутність моністичної правової ідеології – необхідної запоруки гармонізації правової системи, можна пояснити багатьма чинниками: економічними, соціальними, політичними, але, і це доведено, величезну роль серед них відіграє також наявність песимістичної деструктивної складової суспільної правосвідомості.

Правова ідеологія – відповідне науково­теоретичне відображення і засвоєння дійсності. Це всебічне осмислення права як цілісного інституту, а не окремих його проявів (вдалих чи невдалих етапів правового реформування, окремих судових рішень, норм чинного законодавства тощо). Це окрема складова цивілізованого (зокрема, правового) розвит­ку. Це «своєрідний реєстр» потреб та інтересів у сфері прав особи, соціальної групи, суспільства загалом.

Успіхи демократичних перетворень залежать від того, якою мірою право в суспільстві підтримується та поважається різними групами соціуму загалом і кожним індивідом
зокрема. А це неможливо без довіри до нього, його оптимістичного сприйняття та оцінювання. Отже, завданням сучасної теоретичної юридичної науки є розроблення та опрацювання доктрини правової ідеології в контексті правооптимістичного світосприйняття.

 

Джерела

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

2. Куньч З. Й. Універсальний словник української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 848 с.

3. Недюха М. Світоглядно­теоретичні засади правової ідеології // Віче. – 2009. – № 21. – С. 27–30.

4. Папієв М. Громадянське суспільство: міф, реальність чи шанс? // Дзеркало тижня. – 2007. – № 41 (670). – С. 3.

5. Протасов В. Н., Протасова Н. В. Лекции по общей теории права и теории государства. – М.: Издательский Дом «Городец», 2010. – 752 с.

6. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. Я. Кикотя, В. В. Лазарева. – 3­е изд., перераб. и доп. – М.: ИД «Форум: Инфра­М», 2008. – 624 с.

7. Толкачова Н. Є. Звичаєве право: Навч. посібник. – 2­е вид., перероб. і доп. – К.: Видавничо­поліграфіний центр «Київський університет», 2006. – 367 с.

8. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади права і культури // Право і культура: теорія і практика / Міжнародна наукова конференція. – К.: МП «Леся», 1997. – С. 4–5.

9. Щукіна І. А. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 704 с.

Автор: Наталія ОНІЩЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Іллєнко: Якщо влада замислиться щодо капітуляції, то ми зберемо ще більше людей, ніж шість років тому! Сьогодні, 09 грудня

Нова програма МВФ допоможе економіці України зростати швидше — Гончарук Вчора, 08 грудня

Євродепутати засипають Apple листами через "російський Крим" 07 грудня

Вибух у багатоповерхівці в Словаччині: 7 загиблих, 1 зниклий безвісти 07 грудня

Гончарук: чутки про окремі двосторонні переговори щодо газу — це маніпуляції 06 грудня

НАБУ взялося за "слугу народу" Холодова через табачні правки 06 грудня

Ринок землі: Арахамія сумнівається в ухваленні законопроєкту до кінця року 06 грудня

Криклій про пост Кравцова: я вирішив, що він хоче воювати на білому коні проти всіх 06 грудня

Маркарова розповіла про плани щодо скорочення держборгу 06 грудня

За крок до Майдану: стало відомо, чого насправді хоче українська опозиція 06 грудня