передплата Українською | In English

№11, червень 2013

Небезпечний кровососНебезпечний кровосос

Поділитися:

У розпалі літо. Тисячі городян виїздять на природу. Відпочиваючи в лісі, на дачі чи присадибній ділянці, мимоволі звертаєш увагу на докучливих комах-кровососів і кліщів. Проте найнебезпечніші для людини укуси саме останніх. Як уникнути зустрічі з ними, на прохання оглядача Сергія Дубровіна розповідає завідувачка лабораторії особливо небезпечних інфекцій відділу дослідження біологічних факторів Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» Наталія КОМАРЕНКО:

– З­поміж великого видового розмаїття кліщів особливо небезпечні іксодові кліщі, з якими найчастіше зустрічається людина. Останніми роками їх поширення спостерігається й на присадибних ділянках. На території Київської області трапляються три види іксодових кліщів, які становлять потенційну загрозу для людей і тварин через здатність переносити збудників низки небезпечних інфекцій, зберігаючи їх у своєму організмі впродовж усього життя.

Піки активності кліщів зазвичай припадають на весну (кінець квітня­травень) та осінь (вересень­початок жовтня). Під час спекотного та сухого літа активність кліщів значно зменшується. Проте вже протягом кількох років в умовах аномально теплих зим окремих особин кліщів виявляють навіть у лютому.

Переважна більшість іксодових кліщів пасивно очікує свої «жертви», сидячи на рослинах (трава, невисокі гілки кущів або низькорослих дерев), інколи підіймаючись на висоту до одного метра.

Харчування кров’ю – необхідна умова їхнього розвитку та розмноження. На кожній фазі розвитку кліщі харчуються лише раз, вживаючи значну кількість крові. Іксодовим кліщам притаманне багатоденне харчування, яке може тривати 15–20 днів.

Вгодовані самиці відкладають до 2000 яєць, які досить довго зберігаються до настання сприятливих умов. Крім того, личинки, німфи та імаго здатні тривалий час голодувати. У такому разі цикл розвитку пролонгується до 3 років.

Укус кліща, який виділяє анестезуючу речовину, безболісний. У місці присмоктування ектопаразита руйнуються дрібні кровоносні судини. Навколо хоботка внаслідок виділення ектопаразитом порцій травної слини формується некроз і виникає запалення.

Особливо небезпечні для людини хвороби, переносником яких є ця потвора: туляремія, іксодовий кліщовий бореліоз (або хвороба Лайма), Ку­гарячка, кліщовий вірусний енцефаліт, анаплазмоз, ерліхіоз, піроплазмоз тощо. Слід знати характерні симптоми цих хвороб і ту небезпеку, яку вони становлять.

Туляремія ще в недалекому минулому була однією з найпоширеніших і особливо небезпечних інфекцій на теренах України. Її симптоми схожі на симптоми нелетальної форми чуми. Інакше кажучи, туляремія може проявлятися в бубонній, шкіряній, кишковій та легеневій формах. Потрапляння збудників туляремії в кров’яне русло та їх розмноження в ньому призводять до загальної інтоксикації організму, наслідки якої найчастіше проявляються у вигляді функціональних порушень серцево­судинної системи. Інколи туляремія може мати хронічний перебіг і здатна давати рецидиви, які повторюються навіть через 15–20 років після первинного зараження.

Зараження людей відбувається внаслідок укусу інфікованими кровососними членистоногими (комарами, кліщами, ґедзями); вживання заражених збудником харчових продуктів і води; контакту з хворими або загиблими мишоподібними гризунами й зайцями; роздавлювання на шкірі інфікованої комахи або попадання збудника в око; вдихання аерозолів, які утворюються в результаті переробки зерна й коренеплодів, перекладання сіна чи соломи, контамінованих виділеннями хворих гризунів.

Іксодовий кліщовий бореліоз (або хвороба Лайма, чи Лайм­бореліоз) –нині найпоширеніша інфекція в країнах Європи та Південної Америки. Збудником є спірохета – борелія. Це порівняно «молода» для нашої держави інфекція, офіційна реєстрація якої розпочалася 2000 року. Нині показники захворюваності на цю інфекційну хворобу, скажімо, в Київській області дещо перевищують показники по Україні. Неблагополучні щодо хвороби Лайма населені пункти виявлено в усіх адміністративно­територіальних одиницях Київщини.

Хвороба Лайма має поетапний перебіг. Стадія ранніх локалізованих уражень починається з 3­го по
30­й день після присмоктування кліща. Друга стадія – за кілька тижнів, а то й кілька місяців після виникнення мігруючої еритеми й визначається як стадія дисемінації борелій із первинного вогнища. Цій стадії притаманні прояви органних уражень, насамперед неврологічних та кардіологічних. На третій стадії, яка розвивається за кілька місяців чи навіть кілька років після інфікування, виникають ураження суглобів і нервової системи. Одним із різновидів проявів ураження нервової системи є синдром енцефаліту.

Ку­гарячка має гострі та хронічні форми, хоча в багатьох випадках перебіг хвороби безсимптомний. Підтвердити діагноз можна лише в умовах лабораторії. Для гострої форми Ку­гарячки зазвичай характерні грипоподібні ознаки або атипові пневмонії. Але можуть спостерігатися й різноманітні прояви, коли клінічна картина нагадує будь­яку інфекційну хворобу, що ускладнює діагностику. Хронічні форми Ку­гарячки можуть спричинити ендокардит. Можуть також виникати артеріальні аневризми, кісткові ураження, псевдопухлини легень, гепатити, шкірні, кістково­м’язові, ниркові й плацентарні ураження під час вагітності, які супроводжуються викиднями.

Зараження людини внаслідок укусу кліща – явище нечасте. Зазвичай інфікування відбувається аерогенним шляхом під час догляду за тваринами, раніше укушеними інфікованими кліщами. Збудник виділяється з продуктами життєдіяльності тварин.

Кліщовий вірусний енцефаліт (або кліщовий енцефаліт) нині становить серйозну проблему для України, адже ензоотичні території є у 18 областях та Автономній Республіці Крим.

Кліщовий енцефаліт пов’язують зі збудниками цього захворювання далекосхідного, сибірського та європейського підтипів. Для України характерним є європейський підтип вірусу кліщового енцефаліту. Інфекції, спричинені європейськими штамами, відрізняються тим, що зазвичай мають двофазний перебіг: після короткого інкубаційного періоду (найчастіше триває 7–14 днів) настає перша фаза, для якої властиві нехарактерні грипоподібні захворювання тривалістю 2­4 дні (діапазон 1–8 днів) із лихоманкою, нездужанням, головним болем, міалгіями, шлунково­кишковими розладами тощо. Другий етап кліщового енцефаліту характеризується чотирма клінічними ознаками різного ступеня тяжкості (менінгіт, менінгоенцефаліт, менінгоенцефаломієліт або менігоенцефалорадикуліт) та появою специфічних антитіл у сироватці крові та цереброспінальній рідині. У переважної більшості хворих цього часу спостерігаються підвищення температури та сильний головний біль. І саме з цими ознаками хвороби зазвичай звертаються по медичну допомогу. Летальність у дорослих хворих на кліщовий енцефаліт становить менш як 2%.

Звісно, вберегтися від укусів кліща майже неможливо, але, дотримуючись кількох правил, можна зменшити ризик нападу цього небезпечного кровососа.

Відвідуючи місця, де можливий напад кліщів, слід вдягати світлий одяг, що закриває руки й ноги та має манжети, які щільно прилягають до тіла. Щогодини проводити само­ або взаємоогляд, використовувати репеленти – речовини, що відлякують кліщів і які можна придбати в аптеці.

Для зменшення кількості кліщів на присадибних ділянках необхідно вчасно скошувати траву, обрізати густі кущі.

Що робити, коли кліщ уже присмоктався до тіла?

Видалити кліща можна самостійно за допомогою пінцета чи пальцями. Це треба робити в гумових або латексних медичних рукавичках, що зменшить ризик інфікування в разі роздавлювання ектопаразита та виливу його рідини. Кліща слід захопити найближче до хоботка, трішки розхитати й обережно витягнути. Місце укусу обробити йодом або 70­градусним спиртом. Звісно, в таких випадках надійніше звернутися по допомогу в медичні заклади.

Застосування народних методів, зокрема змащування олією, може бути ефективним, якщо від моменту присмоктування паразита минуло не більш як 30–40 хвилин. Адже після укусу кліщ починає виділяти речовину, яка має «цементувальні» властивості. Вона розподіляється навколо хоботка й застигає, міцно утримуючи кліща в тілі людини чи тварини. Аби кліщ зміг вилізти самотужки, необхідно, щоб він не встиг надійно закріпитися.

Слід знати: навіть якщо кліщ виявиться інфікованим патогенними мікроорганізмами, то необов’язково відбудеться зараження людини. Для інфікування збудник має потрапити до організму в певній критичній кількості. Аби уникнути зайвого лікування, через 10–14 днів після укусу доцільно обстежитися й залежно від результатів лабораторних дослід­жень визначитись, чи воно потрібне, а якщо – так, то яке саме.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата