передплата Українською | In English

№20, жовтень 2006

У ПІДЗЕМНИХ КОМОРАХ УКРАЇНИ – 11,5 ТРЛН. ДОЛАРІВ

Поділитися:

Купувати чуже іноді, може, й дешевше, але головною причиною такого абсурду залишається те, що на сировинних, природоресурсних потоках «сидять» структури, яким власний видобуток не потрібен – мають зиск саме з купівлі, а по суті – з пролонгації та поглиблення нашої залежності.

За оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук, валова цінність корисних копалин у надрах, які підготовлені до експлуатації, становить 7,5 трлн. доларів США.
Найбільші сировинні країни – Канада, США, Південно-Африканська Республіка, Австралія оцінюють українські запаси й ресурсний потенціал у 11,5 трлн. доларів.
За кількістю та якістю родовищ корисних копалин Україна посідає перше місце в Європі; за території, яка становить 0,4 відсотка світової суші, з населенням 0,72 відсотка світової спільноти частка нашої країни у світовому видобутку мінеральної сировини сягає майже 5 відсотків, тобто більш як 20 млрд. доларів на рік. Сюди входять мінеральна сировина, напівконцентрати, концентрати й продукція, яку з них виготовляють.
Надра України містять (у світовому масштабі) майже 7,8% залізних, 43,6% марганцевих, 20% запасів і ресурсного потенціалу титанових, трохи менше цирконієвих, гафнієвих руд.
Україна належить до десятки світових лідерів за запасами урану.
У нас є найбільше в Європі родовище горючих сланців Болтиської западини (понад 3,5 млрд. тонн). Їх можна використовувати на великих теплових електростанціях, а також у хімічній промисловості.
Ці сланці придатні для видобутку рідкого палива для двигунів внутрішнього згорання і для отримання різних смол.

Нашим дітям у школі розповідають, що Україна – унікальна, навдивовиж багата своїми корисними копалинами. Водночас од політиків, підприємців і деяких експертів тільки те й чуємо, що ми критично залежні від інших країн, зокрема Росії, від її енергоносіїв – газу, нафти, що завозимо рідкоземельні метали і навіть вугілля. То багаті ми чи бідні? – з таким запитанням «Віче» звернулося до директора Інституту геологічних наук НАН України П.Ф. Гожика.

– Я не казав би, що ми такі вже унікальні. Є країни, які майже монопольно володіють тим чи іншим видом корисних копалин. Але Господь Бог дав Україні таку геологічну будову, таку землю, де є практично все. Тобто якщо казати про корисні копалини загалом, то за їх запасами ми й справді посідаємо чільне місце в Європі. Чогось, звичайно, замало, але вивчення надр триває, і вже сьогодні бачимо, що наші корисні копалини можуть забезпечити не лише нормальний розвиток більшості галузей економіки, а й значно вагоміші надходження до бюджету. Потенціал величезний.

– Ті, хто працює на землі, слушно кажуть, що врожай не той, що в полі, а той, що в коморі. А що потрібно для того, щоб вагомішою була віддача багатств саме «підземної комори» і щоб наша держава стала менш залежною від інших країн?
– Насамперед – чітка й послідовна політика держави стосовно геології як практичної галузі й науки. Досі ця політика була недалекоглядною. Давалося взнаки постійне реформування галузі, коли ледве не кожний новий уряд починав її змінювати, переформатовувати під свої управлінські структури чи й приватні інтереси впливових лобістів. Це негативно, іноді й драматично позначилося на багатьох експедиціях, трестах, об'єданнях, до того ж не лише на виробничих показниках, а й на долі людей – висококваліфікованих кадрів. І одним із таких хибних кроків вважаю ліквідацію Міністерства геології. Згадаймо: ще 1991 року мінеральні ресурси давали країні майже 40 відсотків надходжень до бюджету – і залишити таку галузь без централізованого керівництва? Це було принаймні необачно, адже йдеться про структуру, яка відповідала не лише за розвідку корисних копалин, а й за їх збереження і, відповідно, за дотримання всіх нормативних документів під час їх видобування.
Нині, щоправда, працює Державна геологічна служба. Хоч і невеличка, вона все-таки зуміла сконцентруватися на основних організаційний заходах, які дають можливість галузі триматися, як то кажуть, на плаву. Але це – поки що. Адже проблем, пов'язаних з функціонуванням ще нових для нас ринкових механізмів і з дотриманням чинного законодавства у сфері надрокористування, дедалі більшатиме. А тому цю службу вважаю прообразом міністерства чи бодай держкомітету, який цілком відповідав би за розвиток геологічної галузі.
Конче необхідна, повторюю, державна політика – з чітким визначенням перспектив і пріоритетів, а для цього потрібен державницький підхід – на рівні і влади, і суб'єктів господарювання, навіть конкретних підприємців. Адже нині ми завозимо з Росії та інших країн багато такого, чим володіємо самі – треба лише налагодити розробку. Купувати чуже іноді, може, й дешевше, але головною причиною такого абсурду залишається те, що на сировинних, природоресурсних потоках «сидять» структури, яким власний видобуток не потрібен – мають зиск саме з купівлі, а по суті – з пролонгації та поглиблення нашої залежності.

– Купівля корисних копалин як корисливий продаж – національних інтересів... Але якщо казати про нашу енергетичну залежність, то вона, мабуть, має об'єктивні причини?
– Судіть самі: свого часу ми видобували 68 мільярдів кубометрів газу і 14 мільйонів тонн нафти. Тобто були спроможні забезпечити й сьогочасні потреби. Але щойно відкрили великі родовища в Сибіру, то, зрозуміло, в умовах єдиного народногосподарського комплексу, яким була економіка тодішнього СРСР, усі кошти було спрямовано туди, видобувні роботи в Україні поступово згортали і, врешті, про якийсь приріст годі було й мріяти. А сьогодні?
Попри той песимізм, який іноді й зумисне нагнітається, можу з усією відповідальністю за кожне слово сказати: у нас є достатньо потужностей нерозвіданих запасів нафти і газу, які за політичної волі та за належної уваги до потреб галузі можуть дати відчутний приріст уже в найближчі п'ять років. З-поміж найперспективніших регіонів назву хоча б Дніпровсько-Донецький, а також шельфи Чорного та Азовського морів, де загалом зосереджено до 30 відсотків нинішніх запасів вуглеводів.
Нафту з дна ми вже видобуваємо, але для належного розгортання цих робіт бракує серйозного фінансування. І це не єдина завада: замість підтримки підприємств, їх обкладають непосильними податками і зборами. Купи ліцензію, плати за оренду, за геологорозвідувальні роботи тощо. Це стримує і розвідку, і видобуток вуглеводів. Крім того, інтенсифікація видобутку можлива лише за умови впровадження нових методик і сучасного технологічного обладнання (переконалися: результат – у 2–3 рази вище), але і це потребує коштів.

– У державному бюджеті їх хронічно бракує, але нашими покладами дедалі активніше цікавляться зарубіжні інвестори. Час від часу з'являються переможні реляції про підписані контракти, називаються і відомі компанії, наприклад – Shell, але згодом часто починаються якісь тертя, взаємні претензії і навіть неприємні колізії зі скандальним відтінком. Це неминуче?
– Інвестори, хоч і обережно, в Україну приходять, є вже претенденти, й укладають угоди на видобуток нафти на шельфах. Але держава, з одного боку, повинна законодавчо забезпечити свої національні інтереси, а з другого – не відлякувати інвестора непомірними поборами та зміною правил гри. Якщо сьогодні для нас найгострішою є проблема енергоносіїв, то розробники відповідних нормативних документів мають брати до уваги саме це. Поняття «інвестиційний клімат» ніби й загальне, але водночас і дуже конкретне, до того ж ідеться не лише про зарубіжних інвесторів. Серед комерційних структур в Україні є такі, які охоче вклали б значні кошти у видобуток нафти чи газу, одначе їм потрібно дати «зелене світло» (інакше кажучи – допустити) і предметно зацікавити – звільнити, наприклад, від деяких платежів до бюджету, як це робиться і за менш критичних ситуацій в інших країнах. Тоді, впевнений, і наші компанії, які працюють на шельфі та в Дніпровсько-Донецькій западині, вкладатимуть більше коштів у розширення пошуків. І навпаки – якщо ми інвестора (свого чи зарубіжного – байдуже), який тільки-но починає працювати і вкладати кошти, часто-густо за ще нечіткої перспективи, накриваємо, наче мокрим рядном, розмаїтими податками, зокрема й новими, то Україна ще довго залишатиметься енергетично залежною.

– Останнім часом усі розмови про енергетичну безпеку ведуться довкола газу і нафти. А вугілля? Деякі експерти вважають, що в нас його ресурси становлять до 100 мільярдів тонн і що їх можна збільшити за рахунок перспективних площ іще на 20–25 мільярдів. Це реально?
– Наше вугілля ще за радянських часів перестало конкурувати з кузбаським, яке видобували відкритим способом. У Донбасі шахтні поля йдуть глибше, потужність пластів невелика, вони не горизонтальні й дуже обводнені. Зрозуміло, що його собівартість буде вища, ніж сілезького чи того самого кузбаського. Але ми просто приречені подбати про перспективу вугільної галузі – хоча б з огляду на ситуацію з іншими енергоносіями. Вже відкрито нові вугільні поля – потрібні, отже, інвестори, без яких нові шахти не з'являться (старі, до речі, також потребують значних інвестицій, особливо ті, які ще залишаються в державній власності). Розвідані запаси можуть забезпечити країну на багато років, на десятиліття – та лише за господарського підходу, якщо наведемо організаційний лад у вугільній галузі, а віднайдені кошти спрямовуватимуть на розвиток і витрачатимуть підконтрольно. Тоді й люди повернуться у спорожнілі міста і селища колишньої «всесоюзної кочегарки».

– Кілька слів, Петре Феодосійовичу, про експорт корисних копалин. Вважається, що продавати сировину – це погано.
– Дивлячись яку і на яких умовах... Наша частка світового запасу титану, за останніми даними, становить майже 20 відсотків, тонна його коштує від 1000 доларів, а ми експортуємо титанову сировину за цінами низькими (до тієї самої, наприклад, Росії), а вироби з титану купуємо за високими... Треба зробити так, щоб наша сировина була потрібна нам – вітчизняній економіці. А тим паче така, як титан.
Маю на увазі не лише освоєння повного циклу переробки найважливіших природних копалин, а й чітке усвідомлення того, якою має бути наша економічна стратегія з огляду передовсім на власні ресурси. А для цього потрібно зробити свого роду ревізію корисних копалин – уточнити, що, де і скільки маємо, чого насамперед потребує наша промисловість сьогодні і чого потребуватиме вже за 5, 25 чи, можливо, лише 50 років. Це підкаже, на чому варто зосередити зусилля і кошти. Бо не маємо ні можливості, ні, за великим рахунком, такої потреби – шукати й видобувати геть усе. Є вже розвідані запаси, без яких наразі можна обійтися, а є такі (як ті само рідкоземельні метали), до яких має бути прикута увага і геологів, і промисловців, і розробників щорічних держбюджетів.

– А яких іще, на Вашу думку, законів потребує геологічна галузь?
– Передовсім тих, які потрібні й іншим секторам економіки. Якщо казати про нашу галузь, то є базовий закон про надра, низка інших, їх, певна річ, удосконалюватимуть (і це нормально), та проблема, вважаю, не в цьому. Закон може бути кращий чи гірший, але його мусять неухильно виконувати – всі, і то в повному обсязі, а не вибірково. Тільки так ми побачимо, які зміни справді варто вносити, а яких добивається лише зацікавлений лобіст. У нас в інституті, до речі, побував колега – вчений, працівник китайського міністерства геології. Він сказав: для користі справи краще виконувати поганий закон, аніж нехтувати ідеальним. Звучить наче й парадоксально, навіть якось по-східному, але й для нас, націлених на Європу, це мало б стати очевидним.
Мені і моїм колегам хочеться вірити, що нинішній уряд, який презентує себе як прагматичніший, зуміє – коли йтиметься про корисні копалини – відрізнити суспільно корисне від корисливого.


Розмову вела Оксана ГРЕЧАНЮК. 

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

«Оцінювальная мафія» збирає гроші для просування законопроекту № 2047 Вчора, 14 жовтня

Могеріні назвала задовільними плани Києва щодо Донбасу і реформ Вчора, 14 жовтня

У Жеваго заявили, що жодних "юридичних повідомлень" він не отримував Вчора, 14 жовтня

Новини 11 жовтня: про іноземців на ринку землі, нову посаду Вітренка, тіньову економіку 12 жовтня

Зеленський підписав один з ключових законів для "промислового безвізу" з ЄС 11 жовтня

ЄС обговорить відповідь на дії Туреччини в Сирії, можливі санкції 11 жовтня

Розкрадання мільйонів з "Укрзалізниці": Суд заарештував майно екс-депутата Іщенка 11 жовтня

Прем’єри Ірландії і Британії заявили про позитив щодо Brexit: угода можлива до 31 жовтня 11 жовтня

Фаріон: Українці програють через те, що постійно орієнтуються на чужинця 11 жовтня

Болгарія підписала угоду з Грецією для скорочення повної газової залежності від РФ 10 жовтня