передплата Українською | In English

№20, жовтень 2006

У ПІДЗЕМНИХ КОМОРАХ УКРАЇНИ – 11,5 ТРЛН. ДОЛАРІВ

Поділитися:

Купувати чуже іноді, може, й дешевше, але головною причиною такого абсурду залишається те, що на сировинних, природоресурсних потоках «сидять» структури, яким власний видобуток не потрібен – мають зиск саме з купівлі, а по суті – з пролонгації та поглиблення нашої залежності.

За оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук, валова цінність корисних копалин у надрах, які підготовлені до експлуатації, становить 7,5 трлн. доларів США.
Найбільші сировинні країни – Канада, США, Південно-Африканська Республіка, Австралія оцінюють українські запаси й ресурсний потенціал у 11,5 трлн. доларів.
За кількістю та якістю родовищ корисних копалин Україна посідає перше місце в Європі; за території, яка становить 0,4 відсотка світової суші, з населенням 0,72 відсотка світової спільноти частка нашої країни у світовому видобутку мінеральної сировини сягає майже 5 відсотків, тобто більш як 20 млрд. доларів на рік. Сюди входять мінеральна сировина, напівконцентрати, концентрати й продукція, яку з них виготовляють.
Надра України містять (у світовому масштабі) майже 7,8% залізних, 43,6% марганцевих, 20% запасів і ресурсного потенціалу титанових, трохи менше цирконієвих, гафнієвих руд.
Україна належить до десятки світових лідерів за запасами урану.
У нас є найбільше в Європі родовище горючих сланців Болтиської западини (понад 3,5 млрд. тонн). Їх можна використовувати на великих теплових електростанціях, а також у хімічній промисловості.
Ці сланці придатні для видобутку рідкого палива для двигунів внутрішнього згорання і для отримання різних смол.

Нашим дітям у школі розповідають, що Україна – унікальна, навдивовиж багата своїми корисними копалинами. Водночас од політиків, підприємців і деяких експертів тільки те й чуємо, що ми критично залежні від інших країн, зокрема Росії, від її енергоносіїв – газу, нафти, що завозимо рідкоземельні метали і навіть вугілля. То багаті ми чи бідні? – з таким запитанням «Віче» звернулося до директора Інституту геологічних наук НАН України П.Ф. Гожика.

– Я не казав би, що ми такі вже унікальні. Є країни, які майже монопольно володіють тим чи іншим видом корисних копалин. Але Господь Бог дав Україні таку геологічну будову, таку землю, де є практично все. Тобто якщо казати про корисні копалини загалом, то за їх запасами ми й справді посідаємо чільне місце в Європі. Чогось, звичайно, замало, але вивчення надр триває, і вже сьогодні бачимо, що наші корисні копалини можуть забезпечити не лише нормальний розвиток більшості галузей економіки, а й значно вагоміші надходження до бюджету. Потенціал величезний.

– Ті, хто працює на землі, слушно кажуть, що врожай не той, що в полі, а той, що в коморі. А що потрібно для того, щоб вагомішою була віддача багатств саме «підземної комори» і щоб наша держава стала менш залежною від інших країн?
– Насамперед – чітка й послідовна політика держави стосовно геології як практичної галузі й науки. Досі ця політика була недалекоглядною. Давалося взнаки постійне реформування галузі, коли ледве не кожний новий уряд починав її змінювати, переформатовувати під свої управлінські структури чи й приватні інтереси впливових лобістів. Це негативно, іноді й драматично позначилося на багатьох експедиціях, трестах, об'єданнях, до того ж не лише на виробничих показниках, а й на долі людей – висококваліфікованих кадрів. І одним із таких хибних кроків вважаю ліквідацію Міністерства геології. Згадаймо: ще 1991 року мінеральні ресурси давали країні майже 40 відсотків надходжень до бюджету – і залишити таку галузь без централізованого керівництва? Це було принаймні необачно, адже йдеться про структуру, яка відповідала не лише за розвідку корисних копалин, а й за їх збереження і, відповідно, за дотримання всіх нормативних документів під час їх видобування.
Нині, щоправда, працює Державна геологічна служба. Хоч і невеличка, вона все-таки зуміла сконцентруватися на основних організаційний заходах, які дають можливість галузі триматися, як то кажуть, на плаву. Але це – поки що. Адже проблем, пов'язаних з функціонуванням ще нових для нас ринкових механізмів і з дотриманням чинного законодавства у сфері надрокористування, дедалі більшатиме. А тому цю службу вважаю прообразом міністерства чи бодай держкомітету, який цілком відповідав би за розвиток геологічної галузі.
Конче необхідна, повторюю, державна політика – з чітким визначенням перспектив і пріоритетів, а для цього потрібен державницький підхід – на рівні і влади, і суб'єктів господарювання, навіть конкретних підприємців. Адже нині ми завозимо з Росії та інших країн багато такого, чим володіємо самі – треба лише налагодити розробку. Купувати чуже іноді, може, й дешевше, але головною причиною такого абсурду залишається те, що на сировинних, природоресурсних потоках «сидять» структури, яким власний видобуток не потрібен – мають зиск саме з купівлі, а по суті – з пролонгації та поглиблення нашої залежності.

– Купівля корисних копалин як корисливий продаж – національних інтересів... Але якщо казати про нашу енергетичну залежність, то вона, мабуть, має об'єктивні причини?
– Судіть самі: свого часу ми видобували 68 мільярдів кубометрів газу і 14 мільйонів тонн нафти. Тобто були спроможні забезпечити й сьогочасні потреби. Але щойно відкрили великі родовища в Сибіру, то, зрозуміло, в умовах єдиного народногосподарського комплексу, яким була економіка тодішнього СРСР, усі кошти було спрямовано туди, видобувні роботи в Україні поступово згортали і, врешті, про якийсь приріст годі було й мріяти. А сьогодні?
Попри той песимізм, який іноді й зумисне нагнітається, можу з усією відповідальністю за кожне слово сказати: у нас є достатньо потужностей нерозвіданих запасів нафти і газу, які за політичної волі та за належної уваги до потреб галузі можуть дати відчутний приріст уже в найближчі п'ять років. З-поміж найперспективніших регіонів назву хоча б Дніпровсько-Донецький, а також шельфи Чорного та Азовського морів, де загалом зосереджено до 30 відсотків нинішніх запасів вуглеводів.
Нафту з дна ми вже видобуваємо, але для належного розгортання цих робіт бракує серйозного фінансування. І це не єдина завада: замість підтримки підприємств, їх обкладають непосильними податками і зборами. Купи ліцензію, плати за оренду, за геологорозвідувальні роботи тощо. Це стримує і розвідку, і видобуток вуглеводів. Крім того, інтенсифікація видобутку можлива лише за умови впровадження нових методик і сучасного технологічного обладнання (переконалися: результат – у 2–3 рази вище), але і це потребує коштів.

– У державному бюджеті їх хронічно бракує, але нашими покладами дедалі активніше цікавляться зарубіжні інвестори. Час від часу з'являються переможні реляції про підписані контракти, називаються і відомі компанії, наприклад – Shell, але згодом часто починаються якісь тертя, взаємні претензії і навіть неприємні колізії зі скандальним відтінком. Це неминуче?
– Інвестори, хоч і обережно, в Україну приходять, є вже претенденти, й укладають угоди на видобуток нафти на шельфах. Але держава, з одного боку, повинна законодавчо забезпечити свої національні інтереси, а з другого – не відлякувати інвестора непомірними поборами та зміною правил гри. Якщо сьогодні для нас найгострішою є проблема енергоносіїв, то розробники відповідних нормативних документів мають брати до уваги саме це. Поняття «інвестиційний клімат» ніби й загальне, але водночас і дуже конкретне, до того ж ідеться не лише про зарубіжних інвесторів. Серед комерційних структур в Україні є такі, які охоче вклали б значні кошти у видобуток нафти чи газу, одначе їм потрібно дати «зелене світло» (інакше кажучи – допустити) і предметно зацікавити – звільнити, наприклад, від деяких платежів до бюджету, як це робиться і за менш критичних ситуацій в інших країнах. Тоді, впевнений, і наші компанії, які працюють на шельфі та в Дніпровсько-Донецькій западині, вкладатимуть більше коштів у розширення пошуків. І навпаки – якщо ми інвестора (свого чи зарубіжного – байдуже), який тільки-но починає працювати і вкладати кошти, часто-густо за ще нечіткої перспективи, накриваємо, наче мокрим рядном, розмаїтими податками, зокрема й новими, то Україна ще довго залишатиметься енергетично залежною.

– Останнім часом усі розмови про енергетичну безпеку ведуться довкола газу і нафти. А вугілля? Деякі експерти вважають, що в нас його ресурси становлять до 100 мільярдів тонн і що їх можна збільшити за рахунок перспективних площ іще на 20–25 мільярдів. Це реально?
– Наше вугілля ще за радянських часів перестало конкурувати з кузбаським, яке видобували відкритим способом. У Донбасі шахтні поля йдуть глибше, потужність пластів невелика, вони не горизонтальні й дуже обводнені. Зрозуміло, що його собівартість буде вища, ніж сілезького чи того самого кузбаського. Але ми просто приречені подбати про перспективу вугільної галузі – хоча б з огляду на ситуацію з іншими енергоносіями. Вже відкрито нові вугільні поля – потрібні, отже, інвестори, без яких нові шахти не з'являться (старі, до речі, також потребують значних інвестицій, особливо ті, які ще залишаються в державній власності). Розвідані запаси можуть забезпечити країну на багато років, на десятиліття – та лише за господарського підходу, якщо наведемо організаційний лад у вугільній галузі, а віднайдені кошти спрямовуватимуть на розвиток і витрачатимуть підконтрольно. Тоді й люди повернуться у спорожнілі міста і селища колишньої «всесоюзної кочегарки».

– Кілька слів, Петре Феодосійовичу, про експорт корисних копалин. Вважається, що продавати сировину – це погано.
– Дивлячись яку і на яких умовах... Наша частка світового запасу титану, за останніми даними, становить майже 20 відсотків, тонна його коштує від 1000 доларів, а ми експортуємо титанову сировину за цінами низькими (до тієї самої, наприклад, Росії), а вироби з титану купуємо за високими... Треба зробити так, щоб наша сировина була потрібна нам – вітчизняній економіці. А тим паче така, як титан.
Маю на увазі не лише освоєння повного циклу переробки найважливіших природних копалин, а й чітке усвідомлення того, якою має бути наша економічна стратегія з огляду передовсім на власні ресурси. А для цього потрібно зробити свого роду ревізію корисних копалин – уточнити, що, де і скільки маємо, чого насамперед потребує наша промисловість сьогодні і чого потребуватиме вже за 5, 25 чи, можливо, лише 50 років. Це підкаже, на чому варто зосередити зусилля і кошти. Бо не маємо ні можливості, ні, за великим рахунком, такої потреби – шукати й видобувати геть усе. Є вже розвідані запаси, без яких наразі можна обійтися, а є такі (як ті само рідкоземельні метали), до яких має бути прикута увага і геологів, і промисловців, і розробників щорічних держбюджетів.

– А яких іще, на Вашу думку, законів потребує геологічна галузь?
– Передовсім тих, які потрібні й іншим секторам економіки. Якщо казати про нашу галузь, то є базовий закон про надра, низка інших, їх, певна річ, удосконалюватимуть (і це нормально), та проблема, вважаю, не в цьому. Закон може бути кращий чи гірший, але його мусять неухильно виконувати – всі, і то в повному обсязі, а не вибірково. Тільки так ми побачимо, які зміни справді варто вносити, а яких добивається лише зацікавлений лобіст. У нас в інституті, до речі, побував колега – вчений, працівник китайського міністерства геології. Він сказав: для користі справи краще виконувати поганий закон, аніж нехтувати ідеальним. Звучить наче й парадоксально, навіть якось по-східному, але й для нас, націлених на Європу, це мало б стати очевидним.
Мені і моїм колегам хочеться вірити, що нинішній уряд, який презентує себе як прагматичніший, зуміє – коли йтиметься про корисні копалини – відрізнити суспільно корисне від корисливого.


Розмову вела Оксана ГРЕЧАНЮК. 

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

У МЗС вже готують візит генсека Ради Європи і не знають, чому вона не приїхала раніше Сьогодні, 28 січня

Байден вважає "Північний потік-2" поганою угодою для Європи - Білий дім Вчора, 27 січня

Президентка Молдови оголосила кандидата на посаду прем'єра Вчора, 27 січня

Мінцифри готує закон, який заборонить держорганам вимагати паперові документи Вчора, 27 січня

Угорщина хоче надати 50 мільйонів євро кредиту на закарпатські дороги Вчора, 27 січня

Росія ратифікувала продовження ядерного договору із США Вчора, 27 січня

У Раді хочуть зобов'язати Microsoft і Google платити податки до українського бюджету Вчора, 27 січня

За Вітренка на посаду міністра енергетики голосуватимуть у четвер – нардеп Вчора, 27 січня

Проєкт рішення ПАРЄ пропонує відмовитися від санкції щодо Росії Вчора, 27 січня

Посольство Угорщини отримало лист з погрозами перед приїздом Сійярто до Києва Вчора, 27 січня