передплата Українською | In English

№20, жовтень 2006

Від перестановки доданків бюджет повниться?

Поділитися:

Протягом року на Хмельниччині працював пілотний проект «Територіальна реформа з людьми і для людей». Його метою було вивчення можливостей проведення адміністративно-територіальної реформи.

Гарячково-галаслива кампанія із впровадження адміністративно-територіальної реформи як швидко народилася, так раптово і сконала. Нашвидкуруч організовані владою громадські обговорення цієї проблеми так і не викликали справжнього зацікавлення. Замість явно стимульованого всілякими бюрократичними методами всезагального схвалення організатори акції отримали геть протилежне: від цілковитого спротиву й неприйняття новозмін до страху за те, аби з карти не були стерті рідне село, район чи навіть область.

Хмельницький проект мав на меті розібратися в тонкощах, чи справді реформа може принести користь. Тому й запросили до участі тих, хто був готовий відважитися на доволі ризикований крок. Свої пропозиції, міркування та розрахунки робили в Полонському, Чемеровецькому, Дунаєвецькому та Шепетівському районах. З'ясувалося, що навіть у межах однієї області і проблеми, і способи їх розв'язання різняться: хтось багатий на людей, а хтось – на території, у когось кращі дороги, у когось більше шкіл. Було, правда, й те, що єднало: бідність сільського бюджету та щире бажання стати багатим. Але як?

Теоретично реформа обіцяє багатство всім. На практиці гроші виявляються не такими вже й доступними.

Чуже візьмемо, свого не дамо

Чого гріха таїти, новий замір спочатку просто багатьох налякав. Наприклад, у Полонному почали розповзатися плітки, що район просто хочуть ліквідувати. Для міста з тисячолітньою історією, котре отримало Магдебурзьке право ще раніше від старовинного Кам'янця-Подільського, це було б справжнім ударом. Адже, як свідчать історичні документи, Полонне завжди було повітовим і волосним центром. І сьогодні в місті проживає практично половина населення району. Економічний потенціал його після багаторічного застою тільки починає пробуджуватися. Голова райдержадміністрації Анатолій Бученко з гордістю розповідає, що торік тут освоїли 10 мільйонів гривень державних капіталовкладень, тоді як на всі решту районів області припала ненабагато більша сума. То чи є сенс перекривати джерело, котре тільки вибилось із намулу?

Усякий переділ має починатися з економічного аналізу й статистики, вирішили в Полонному. І почали з уточнення: хто де живе, де працює. З'ясувалося, що з кількох населених пунктів сусідньої Житомирської області, розташованих всього за півтора–два десятки кілометрів від Полонного, люди їздять на роботу саме сюди, в райцентр. А це означає, що тут вони платять податки і тут-таки повинні мати право користуватися всіма соціальними послугами. Але спробуй мешканцю не те що іншої області, навіть сусіднього району потрапити в Полонську районну лікарню. А отримати якісь соціальні виплати? Чи просто попросити певної допомоги?

Ні, кордон, хоча й умовний, забороняє це зробити, тому люди мусять долати десятки кілометрів, аби дістатися свого обласного центру.

– То хіба не розумніше приєднати ці населені пункти до нашого району? – розмірковує Володимир Крисько, заступник голови Полонської РДА. Ми ж не на чужі території зазіхаємо. Дай, Боже, за нинішніх умов свої землі обробити. Просто хочемо зробити життя людей зручнішим. І тому, якщо окремим нашим селам буде зручніше спілкуватись із сусідніми райцентрами, вони теж матимуть право перейти в їх підпорядкування.

Однак саме проблема територій для багатьох виявляється найболючішою. Взяти шмат сусіднього села, району чи навіть області готовий будь-хто. А от віддати своє – тут згоди немає. Та й що значить віддати? Чи схочуть люди навіть із крихітного хутора раптом опинитися на «чужих» землях? Постають проблеми морального сприйняття, родинних зв'язків. Зрештою, елементарні звички не пускають.

У пілотних районах громади теоретично спробували розділити в такий спосіб: шість – у Полонському, по вісім – у Чемеровецькому та Шепетівському й дев'ять – у Дунаєвецькому. В останньому, скажімо, «вималювалася» громада аж із шістнадцяти сіл, котрі мають об'єднатися навколо добре знаної у краї Летави.

Звісно, об'єднуватися завжди краще навколо багатого. А Летава виросла й змужніла ще за радянських часів, коли славилась і своїми хлібами, і Героями Соціалістичної Праці. Однак сьогодні їй дедалі важче утримувати міцні економічні позиції. І чи зможе вона їх утримати, коли на неї звалиться таке додаткове «навантаження» у вигляді півтора десятка(!) сіл. Справді, як обіцяє реформа, бюджет їх буде сумарний. Але, хоч як крути, а суму цю все одно доведеться ділити на всіх. Отож чи стане від цього кожен багатшим? Що не кажіть, а є над чим поміркувати.

Інша річ, якби за такого об'єднання та в кожному селі запрацювало своє господарство так, як у самій Летаві. Тоді, дивись, грошенят і справді додалося б. Але спільна територія – це ще далеко не спільна робота, а отже, і не спільні заробітки.

Бідний до бідного – буде багатий?

Скажи мені, який твій статус, і я скажу, яке твоє фінансування. На жаль, такими є реалії. А найперше це стосується освіти та медицини, де всі розрахунки йдуть від кількості парт і ліжок. Не вистачить бодай одного предмета, і бюджет організації може впасти на порядок нижче – нічого не вдієш, статус не той.

– Нині на весь Полонський район є лише дві лікарні. А хотілося мати бодай три, – бідкаються в адміністрації, – бо ж у селах позалишалися переважно фельдшерсько-акушерські пункти.

Про те, яке в них лікування, – окрема розмова. А от історія «медичного реформування», що відбулося в сусідніх селах Воробіївці та Кустівцях, типова. В обох вони були закриті через відсутність фінансування. В обох залишилися тільки амбулаторії, яким, зрозуміло, до рівня повноцінної лікарні важкувато дотягнути. І виходу з цього кола безгрошів'я не видно.

– Та ні, є, – заперечують реформатори. – Якщо ми зробимо Кустівці центром територіальної громади, то бюджет нам дозволить відкрити там повноцінну лікарню. Тим паче що всі передумови для цього є: нове приміщення тільки чекає пацієнтів. Сусідам – воробіївчанам туди рукою подати. До того ж у них у селі працюватиме ФАП. Можливо, частину грошей доведеться забрати й від центральної районної лікарні. Але наша головна мета – нехай навіть і без істотного збільшення бюджету, але розподілити кошти з максимальною користю для людей.

Саме для цього в районі створили відділ охорони здоров'я. Хоча й доведеться трохи коштів віддати на нову пару штатних одиниць, проте в районі сподіваються виграти більше: якщо раніше «медичні» кошти автоматично акумулювались переважно в центральній районній лікарні, то тепер будуть наближені до сіл, на жаль, давно забутих медициною.

Приблизно такі само підрахунки ведуться й у районному відділі освіти. Школа стає «збитковою», якщо в ній менше 383 учнів, вважають у районі. Звичайно, можна було б піти й на такі «збитки» заради дітей, якби освітянський бюджет постійно не латав свої дірки. А коли бідний – просто зобов'язаний шукати оптимальні варіанти. Ось чому в Полонному пробують розв'язати цю шкільну задачку по-своєму.

Скажімо, в сусідніх селах є дві школи, де навчаються відповідно 180 і 280 дітей. Обидві не витримують фінансового навантаження. То чи не краще одну реформувати у восьмирічку, а старшокласників відправити в сусідню, де і матеріальна база ліпша, і викладацький склад потужніший.

Оцей самий «статус» дуже часто породжує страшну соціальну несправедливість. Скажімо, учень із романівської школи, що в Шепетівському районі, отримує від держави на освіту вдвічі менше, ніж його ровесник із сусідньої судилківської школи. Те саме й із медициною. Хворий із райцентру отримає менше, ніж пацієнт із обласного центру, а сільський пацієнт – ще менше від районного. Усе це від того, що розрахунок ведеться не від потреби, а від запланованих нормативів.

Реформа обіцяє громаді права рівні: скільки заробили, стільки й розподілили для кожного села порівну. Звучить добре. От тільки запитання щодо самого заробітку залишаються поки що практично без жодної відповіді.

Реформа – це не більше,    це – багатше

Саме такий принцип має стати основою новозмін. Головне – не скоротити чи додати нові посади. Нові округи повинні вдихнути життя в занедбані й спустошені села. Нинішній страх, що з невеличкого села людям важко буде діставатися до свого центру за якимось папірцем, абсолютно безпідставний. Навпаки, у кожному селі залишиться і свій голова, і свій секретар, і навіть заповітна печатка, за якою тепер треба їхати за тридев'ять земель. Зате ті бюрократичні функції, які раніше виконували районні установи, переберуться в буквальному розумінні цього слова до сусіднього села.

– Чи не плодимо в такий спосіб дрібного сільського брата-чиновника? – перепитую.

– Ні, – відповідають мені, – просто ми намагаємося бюджетні гроші наблизити до сільської громади. А заради цього, по суті, й була задумана реформа.

Як це відбуватиметься? А хоч би й так. Наприклад, Новоселицька сільська рада на Полонщині, яка об'єднує чотири села й півтори тисячі населення, має понад 180 тисяч гривень свого бюджету. А Білецька та Воробіївська з майже такою кількістю населення вкупі – всього по 13 тисяч гривень. Зрозуміло, що на ці «копійки» не розженешся ні у створенні сільського комунального підприємства, ні в утриманні школи чи медпункту. Але, закумулювавши гроші, вже можна будувати певні плани.

У реформи немає й не повинно бути чітко визначених стандартів. Бо йдеться не просто про зміну формальних кордонів, а про долю кожного села. Початково і тут уявляли, що новостворений округ налічуватиме до восьми-дев'яти тисяч осіб. Але стежки завели реформу, скажімо, й до найвіддаленішого Буртина, котрий загубився серед поліських лісів. І живе в селі не більше однієї тисячі осіб. Для них виняток: невеликий, проте свій окремий округ.

Напевно, якби до кожного реформаторського плану підходити з таким детальним аналізом, зміни ніколи нікого не лякали б.

Теоретики реформи наводили й деяку статистику. Скажімо, «рентабельною», тобто такою, що може заробити кошти на певні комунальні та соціальні потреби, може вважатися громада, в якій живуть понад тисяча осіб. А в громадах, де понад п'ять тисяч мешканців, уже дві третини з них повинні мати бюджет розвитку. Повинні. Але чи мають?

Найпершим і найбільшим каменем спотикання в задуманому реформуванні стала не так теперішня соціальна бідність на селі, як глибока економічна криза. Зруйновані господарства й відсутність роботи – найважча сільська проблема. Не треба бути глибоким аналітиком, щоб зрозуміти: до багатого господаря готові приєднатись інші, бідніші. І може це статися без будь-якого територіального перекроювання. А до бідного ніхто тягнутися не хоче. Тому й виникає в людей найбільший сумнів: для чого?

Президент дав на розмірковування та аналіз ще майже півтора року. Адже в 2008-му повинні розпочатися територіальні перетворення. Втім, як соціальна, так і економічна політика в нас змінюється так швидко, що самі терміни й уподобання можуть до цього часу змінитися ще не раз. Чи означає це, що адміністративно-територіальна реформа – мода сьогоднішнього дня?

Вочевидь, ні. Селу справді потрібні зміни. Серйозні й глибокі. До того ж найближчим часом. Якщо вони не відбудуться, демографічні й територіальні зміни стануться без проголошення реформ і адміністративного втручання. Тільки слід усвідомити: стануться не в кращий бік. І хтозна, можливо, через кілька років перекроювати села вже не доведеться. Вони просто зникнуть.

Тож є над чим подумати. А тому, хто відважиться, можна й спробувати. Принаймні гіршого варіанта сільського життя, ніж те, що є в Україні у проголошений Президентом Рік села, бути не може.

Автор: Ірина КОЗАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд Британії вдруге винесе на голосування в парламент нову угоду про Brexit Сьогодні, 21 жовтня

Лондон: Британія вийде з ЄС 31 жовтня попри прохання про відстрочку Вчора, 20 жовтня

Парламент Британії проголосував за поправку про відтермінування Brexit 19 жовтня

Парламент Британії відклав голосування за угоду про Brexit до наступного тижня 19 жовтня

Італійський лоукостер може почати польоти в Запоріжжя і Маріуполь 19 жовтня

Міністр енергетики США відмовився надавати документи про свою роль в Україні 19 жовтня

Новини 18 жовтня: держбюджет-2020, ринок землі, позовні вимоги "Нафтогазу" 18 жовтня

Ринок землі: Аграрний комітет вивчить можливість повторного розгляду законопроектів 18 жовтня

Лагард призначили президентом Європейського центрального банку 18 жовтня

Голова АМКУ: Про розділення "ДТЕК Західенерго" говорити зарано 18 жовтня