передплата Українською | In English

№2, січень 2013

Фіксування судового процесу технічними засобами: проблеми сучасної конституційно-судової практики

Поділитися:

Згідно з Конституцією України права й свободи людини і громадянина захищають у межах відповідних процесуальних форм суди адміністративної, господарської, конституційної, кримінальної та цивільної юстиції.

У правовій державі судочинство ґрунтується на засадах, визначених її основним законом. Ці засади забезпечують права учасників судового процесу‚ гарантії їх реалізації в такий спосіб, щоб кожній зацікавленій особі створити реальну можливість для здійснення свого конституційного права на судовий захист. Отже, у правовій державі основні засади судочинства мають демократичні риси й загальну правозахисну спрямованість.

Так, до основних засад судочинства в Україні пунктом 7 частини третьої статті 129 Конституції України віднесено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Це означає, що гласність і повне фіксування судового процесу технічними засобами є невід'ємними та обов'язковими складовими судового процесу в межах, установлених Конституцією України та деталізованих у процесуальному законодавстві.

Актуальність теми дослідження. Повне фіксування судового процесу технічними засобами, що закріплене в пункті 7 частини третьої статті 129 Основного Закону України як засада судочинства, є важливою новелою для української правової системи. Саме завдяки цій засаді судочинство в Україні наблизилося до європейських стандартів, хоча проблем тут ще чимало.

Загальновідомо, що в пострадянських країнах та в багатьох європейських державах фіксування судового процесу технічними засобами не виокремлюється у самостійну конституційну засаду судочинства і часто розглядається як складова іншої конституційної засади судочинства — гласності (відкритості).

В українській юридичній науці питанню про повне фіксування судового процесу технічними засобами як конституційної засади судочинства приділено незначну увагу; часто повне фіксування, так само, як і в зарубіжних країнах, українські автори розглядають як складову принципу гласності.

Проте Конституційний Суд України в Рішенні  у справі про фіксування судового процесу технічними засобами від 8 грудня 2011 року № 16-рп/20112  (далі — Рішення) висловив правову позицію, згідно з якою повне фіксування судового процесу технічними засобами є самостійною засадою судочинства (абзац  другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Очевидно, що визнання в Україні повного фіксування судового процесу технічними засобами як основної засади судочинства вказує на те, що конституцієдавець убачав у цьому особливу практичну необхідність. На думку багатьох експертів, без конституційного закріплення зазначеної засади питання такого фіксування на практиці ще довго не вирішувалися б. Судова практика втілення у життя процесуального законодавства, в якому конкретизується ця основна засада судочинства,  фактично підтверджує важливу роль конституційного закріплення цієї засади.

Конституційне положення про повне фіксування судового процесу технічними засобами може втілюватись у правовідносинах через поточне процесуальне законодавство, яке його конкретизує, а також як норма прямої дії (стаття 8 Основного Закону України).

Конституційні аспекти реалізації повного фіксування судового процесу технічними засобами як основної засади судочинства по-новому привертають увагу науковців і практиків, зокрема у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України зазначеного Рішення.

Щоправда, може виникнути запитання: чи може якесь одне рішення Конституційного Суду України визнаватися судовою практикою у традиційному значенні? Напевно, що ні. Проте кожне рішення Конституційного Суду України фактично прирівнюється до усталеної судової практики, яка фіксується зокрема в актах  пленумів Верховного і вищих спеціалізованих судів України. Правда, іноді з дуже вузького питання, як, приміром, у випадку з Рішенням, але це не применшує його значення як сталої судової практики.

На наш погляд‚ Конституційний Суд України сформулював у Рішенні низку правових позицій‚ принципових для розуміння змісту та меж дії конституційної засади повного фіксування судового процесу технічними засобами. Саме тому важливо розкрити значення цих позицій для теорії та практики судочинства й захисту прав і свобод громадян.

Мета цього дослідження полягає у з'ясуванні ролі правових позицій Конституційного Суду України у вирішенні конституційних, законодавчих і правозастосовних проблем повного фіксування судового процесу технічними засобами, що випливають з указаного Рішення.

Ступінь наукової розробки дослідження. Повне фіксування судового процесу технічними засобами вже було об'єктом уваги вітчизняних дослідників-юристів. Останні вивчали теоретичні проблеми ролі та призначення такого фіксування, а також проблеми матеріально-технічного забезпечення судів цими засобами.

Як уже зазначалося‚ декотрі науковці розглядають повне фіксування судового процесу3 технічними засобами в контексті його співвідношення з принципом гласності судового процесу. Однак більшість фахівців досліджує головним чином практичні аспекти такого фіксування4. Окремі питання повного фіксування судового процесу  технічними засобами у межах певних видів судочинства аналізують В. Комаров5‚ А. Портнов6  та інші науковці7.

Прикметно, що формування теорії та практики фіксування судового процесу технічними засобами як засади судочинства розпочалося ще за радянських часів, коли таке фіксування спочатку мало факультативний характер. Але вже в постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від   30 липня 1970 року «Про заходи з покращення роботи судових та прокурорських органів» було передбачено систему заходів з удосконалення діяльності судових органів, зокрема й для більш широкого використання технічних засобів у судовій практиці; в лютому 1978 року Пленум Верховного Суду СРСР в постанові «Нова Конституція СРСР та завдання з подальшого удосконалення судової діяльності» звернув особливу увагу судів на необхідність «вживати заходи щодо подальшого підвищення культури судочинства, впровадження наукової організації праці, використання технічних засобів». З прийняттям закону про Верховний Суд СРСР (1979 рік) значення його актів з узагальнення судової практики посилилося, оскільки вони стали обов'язковими і для судів, і для інших органів та посадових осіб з питань застосування закону, до якого було надано роз'яснення судової практики його застосування (стаття 3). Крім того, в листопаді 1977 року відбулася перша Всесоюзна науково-практична конференція «Впровадження науково-технічних засобів та наукових рекомендацій в практику розслідування та судового розгляду кримінальних справ»8, яка сприяла розвиткові ідеології фіксування судового процесу технічними засобами.

Виклад основного матеріалу. Вважаємо, що насамперед потрібно визначитися з логіко-граматичним змістом словосполучення «повне фіксування судового процесу технічними засобами».

Так‚ термін «фіксування» є похідним від слова «фіксувати», що означає: 1) встановлювати‚ закріплювати що-небудь у певному положенні;  2) відзначаючи‚ виділяти‚ закріплювати що-небудь у свідомості‚ в пам'яті‚ у викладі тощо; 3) відображати‚ закріплювати за допомогою запису‚ малюнка‚ фотографії тощо; 4) записувати‚ реєструвати; 5) визначати‚ встановлювати що-небудь9.

Під словосполученням «фіксування судового процесу технічними засобами» в юридичній науці розуміється процесуальна форма; це фіксування застосовується разом із веденням протоколу судового засідання10. У науковій літературі словосполучення «фіксування судового процесу технічними засобами» визначається також як процес‚ форма закріплення інформації про хід судового розгляду відповідних справ11. Автори зазначають‚ що таке фіксування судового процесу технічними засобами забезпечує: наявність повних і достовірних даних‚ пов'язаних з ходом судового засідання; дає змогу об'єктивно і всебічно відображати подання сторонами доказів‚ клопотань‚ заяв‚ а також — заперечень проти клопотань і доводів інших учасників‚ надання пояснень‚ доказів‚ висловлювання міркувань з питань‚ що виникли в ході судового розгляду тощо; відображає результати судового засідання.

Отже‚ фіксування судового процесу технічними засобами фактично забезпечує: 1) дисциплінованість і відповідальність як учасників судового процесу у справі‚ так і суддів; 2) можливість запобігати порушенням порядку вчинення процесуальних дій; 3) додержання законності та інших засад судочинства в судових засіданнях; 4) неупереджене ставлення суддів до учасників судового процесу12.

Слід сказати, що на законодавчому рівні зміст словосполучення «повне фіксування судового процесу технічними засобами» поки що не визначено, проте в підзаконних актах його закріплено як технічний запис судового засідання за допомогою комплексу з фіксування судового процесу‚ що передбачає створення аудіофонограми судового засідання (пункт 2.1 Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України13). В цій Інструкції зазначено також‚ що комплексом з фіксування судового процесу є сукупність апаратно-програмних засобів‚ приладів і відповідних інструкцій‚ котрі забезпечують належне  фіксування‚ зберігання‚ копіювання (дублювання) та використання інформації‚ яка відображає хід судового засідання (судового процесу) (пункт 2.2.)‚ передбачено єдиний порядок фіксування судового засідання технічними засобами та вимоги до комплексів з фіксування такого засідання.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України не тлумачив словосполучення «фіксування судового процесу технічними засобами», але він конкретизував предмет такого фіксування. Для цього Суд мав зву-
жено застосувати динамічне тлумачення14. Так‚ за змістом Рішення фіксуванню технічними засобами підлягають судові засідання‚ у яких відбувається розгляд справи по суті судом першої інстанції та розгляд і вирішення справ судами апеляційної та касаційної інстанції (абзац п'ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини). Тобто фіксування судового процесу технічними засобами фактично означає звуко- та відеозапис лише відповідних судових засідань, а не всіх стадій судового процесу.

Нагадаємо: повне фіксування судового процесу технічними засобами є конституційною засадою‚ передбаченою приписом пункту 7 частини третьої статті 129 Основного Закону України. А тому ця засада, як і будь-які інші положення Конституції України, відповідно до її статті 8, є нормою прямої дії.

Свого часу радянська теорія держави і права вважала, що конституційні норми-засади (принципи) не мають нормативно-правового значення: їх розглядали як такі, що характеризують загальні тенденції і вектори розвитку того чи іншого правового явища, процесу. За цією теорією конституційна норма-засада мала забезпечувати необхідний простір для законодавчого регулювання суспільних відносин‚ надаючи законодавцеві можливість оперативно реагувати на їх зміну тощо15.

Сучасна юридична наука ставиться до конституційних норм-засад прагматичніше16, а судова практика підтверджує їх нормативно-правовий характер17. Так, для правозастосовної діяльності державних органів та їхніх посадових осіб ці норми-засади мають особливе значення: вони виконують роль основоположних і керівних прин-
ципів18, а тому не втрачають свою правову природу навіть за умови їх конкретизації у нормах закону.

Законодавча конкретизація конституційної засади повної фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року
№ 2453—VІ здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом. При цьому законодавче регулювання цього питання в різних судових юрисдикціях України має певні відмінності. Так, згідно з частиною десятою статті 6 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (зі змінами та доповненнями) хід судового засідання фіксується технічними засобами. Частина перша статті 27 цього кодексу серед інших процесуальних прав закріплює право осіб, які беруть участь у справі, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення й ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 48 Цивільного процесуального кодексу України на секретаря судового засідання покладається обов'язок забезпечувати фіксування судового засідання технічними засобами. Це положення деталізовано у главі 5 цього Кодексу — «Фіксування цивільного процесу»: стаття 197 («Фіксування судового засідання технічними засобами») та стаття 199 («Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд»), які повною мірою унормовують фіксування судового процесу технічними засобами та відносини, які при цьому виникають.

Аналогічно питання нормативного забезпечення фіксування судового процесу вирішено і в адміністративному судочинстві (частина шоста статті 12, стаття 41, пункт 3 частини першої статті 63, стаття 126 Кодексу адміністративного судочинства України 2005 року (зі змінами та доповненнями).

Водночас у господарському судочинстві законодавець лише частково встановив правову основу регулювання питань фіксування судового процесу технічними засобами (частина третя статті 44, частини сьома, восьма, дев'ята, десята статті 811 Господарського процесуального кодексу України). Тобто фіксування судового процесу в апеляційній та касаційній інстанціях врегульовано не повною мірою. Так, приміром, відповідно до частини сьомої статті 811 Господарського процесуального кодексу України можливість фіксування судового процесу в касаційній інстанції прямо не передбачено; воно може проводитись лише «на вимогу хоча б одного учасника судового процесу в суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу».

До речі, неповна фіксація судового процесу технічними засобами, яка характерна для господарсько-процесуального законодавства, до 20 листопада 2012 року була притаманна і кримінальному судочинству19. Так, відповідно до частини дев'ятої статті 362 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року протокол судового засідання та фіксацію технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді вели лише в разі проведення на ньому судового слідства20.

Крім того, положеннями частини шостої статті 12, частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що в разі нез'явлення в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не провадиться. Так само згідно з частиною восьмою статті 811 Господарського процесуального кодексу України в разі нез'явлення в судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У справі про фіксування судового процесу технічними засобами деякі із зазначених законодавчих положень було оскаржено як неконституційні. Проте Конституційний Суд України визнав ці положення конституційними, виходячи з принципу верховенства права, зокрема такої його складової, як  принцип співмірності між інтересами громадян та судочинства.

Крім цього, в зазначеній справі Конституційний Суд України  розглянув конституційне звернення юридичної особи приватного права  (ТОВ «Пріма-Сервіс» ЛТД) про тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України про повне фіксування судового процесу технічними засобами.

Рішення стосовно цього звернення, на нашу думку, є інноваційним у практиці Конституційного Суду України з огляду на те, що в ньому Суд фактично гарантував реалізацію права громадян на фіксацію судового процесу технічними засобами. Відомо, що Конституційний Суд України, тлумачачи зазначене положення української Конституції, встановив наявність прогалини в законодавчому регулюванні щодо фіксування судового процесу технічними засобами в господарському суді касаційної інстанції (стаття 811 Господарського процесуального кодексу України), що стало причиною порушення вказаного права громадян. Прийнявши Рішення, Суд забезпечив верховенство Конституції України та захистив це право громадян, а саме зобов'язав Вищий господарський суд України на підставі пункту 7 частини третьої статті 129 Основного Закону України як норми прямої дії здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами.

Отже, шляхом казуального тлумачення зазначеного конституційного положення Конституційний Суд України сформулював таку правову позицію: наявність законодавчої прогалини під час деталізації конституційної норми-засади щодо повного фіксування судового процесу технічними засобами не перешкоджає прямій дії цієї норми-засади. Згідно з доктриною конституціоналізму конституційні положення діють незалежно від законодавчих норм, які їх доповнюють і конкретизують, тому прогалина в цих нормах не перешкоджає прямій дії конституційних положень.

Конституційний Суд України у процесі динамічного тлумачення положень пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України фактично дійшов висновку про можливість установлення випадків, коли повне фіксування судового процесу технічними засобами не забезпечується. Але, як випливає з правової позиції Суду, встановлення таких випадків має бути обумовлене дотриманням засад верховенства права, зокрема принципів співмірності, розумності та логічності закону.

Ця позиція Конституційного Суду України співвідноситься з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, згідно з яким в Україні забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. У справі про фіксування судового процесу технічними засобами Суд визнав конституційними законодавчі положення, які становлять  випадки, коли таке фіксування не здійснюється.

Отже, в зазначеній справі Конституційний Суд України в дусі доктрини «живої конституції» тлумачив Основний Закон України з урахуванням потреб реального розвитку процесуальних правовідносин, спираючись при цьому на принцип верховенства права та його складові21.

Очевидно, що без такої доктрини Суд змушений був би застосовувати традиційну нормативістську доктрину, що могло б призвести — через визнання за суто формальними ознаками неконституційними всіх норм законодавства, що допускають випадки, коли повне фіксування судового процесу технічними засобами не передбачається. Однак це значно ускладнило б функціонування судової системи. З другого боку, нормативістський підхід міг би також призвести до припинення конституційного провадження в коментованій справі, наприклад, у частині конституційного звернення юридичної особи приватного права за формальними ознаками (наявність законодавчої прогалини тощо). Але ні перше, ні друге не було б справедливим та розумним вирішенням клопотань у справі, а тому прийняте Судом Рішення є справді Соломоновим, бо втілює ідеї компромісу, пропорційності (співмірності) інтересів, раціоналізму і прагматизму.

Висновки і пропозиції

Аналізованим Рішенням, на наш погляд, вирішено проблеми конституційності не тільки окремих положень процесуального законодавства про фіксування судового процесу технічними засобами, а й зорієнтовано законодавця, інші органи державної влади, громадян та юридичних осіб приватного права щодо доктринальних підходів Конституційного Суду України в питаннях такого фіксування. Ці підходи кажуть про те, що Суд поступово долає традиційну нормативістську доктрину і як справжній конституційний арбітр не заважає парламенту вирішувати в межах Конституції та законів України питання фіксування судового процесу технічними засобами, насамперед особливо дбаючи про додержання принципу верховенства права.

На нашу думку, правові позиції Конституційного Суду України, викладені в коментованому Рішенні, сприяють упровадженню нових засобів фіксації судового процесу технічними засобами; вирішення цих питань по праву належить законодавцю. Ідеться про застосування в судовому процесі, зокрема, засобів відеоконференцзв'язку, на необхідність якого часто вказують теоретики та практики22. Наведені засоби знайшли закріплення у новому Кримінально-процесуальному кодексі України 2012 року, зокрема у його статті 107, у якій регулюється застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження.

Відповідне значення Рішення має також для суддів судів загальної юрисдикції. Доктрина прямої дії норм Конституції України, закладена у Рішенні, орієнтує суддів так: наявність прогалин у процесуальному законодавстві не може бути підставою для відмови судом у захисті прав громадян, тобто перешкодою у реалізації ними своїх прав у судовому процесі. На це вказує і стаття 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суду забороняється відмовляти в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. За коментованим Рішенням усі суди загальної юрисдикції зобов'язані за наявності законодавчих прогалин у процесуальних кодексах керуватися безпосередньо процесуальними положеннями Конституції України, зокрема основними засадами судочинства тощо.

Насамкінець слід зауважити, що виняткового значення Рішення набуло і для Конституційного Суду України, який, відійшовши від нормативістської позиції, застосував доктрину «живої конституції», якою згодом має керуватися за аналогічних обставин.

Це Рішення (та й інші рішення Конституційного Суду України) не є таким детальним, як, скажімо, рішення конституційних судів деяких зарубіжних країн (Литви, Польщі, ФРН). В теорії і на практиці виникають різні питання з приводу змісту рішень Конституційного Суду України, які практично ніхто публічно не роз'яснює.

Водночас у період становлення конституційної юстиції, значення якої в Україні (як і у світі) зростає швидкими темпами, особливо важливо давати доктринальне роз'яснення актам конституційної юстиції для кращого їх праворозуміння й ефективного впровадження у законодавчу, судову, адміністративну та муніципальну практику.

У зарубіжних країнах існує практика доктринального роз'яснення рішень окремих судових органів. Так, у Франції рішення Державної ради — вищого адміністративного суду країни — коментують призначені владою незалежні урядові комісари, авторитет яких надзвичайно високий. Саме завдяки цим комісарам у Франції ще у ХІХ ст. було сформовано доктрину адміністративного права. Нині ця галузь права розвивається головно завдяки прецедентній практиці зазначеної ради23.  

Конституційний Суд України як орган судової влади питанням доктринального роз'яснення своїх рішень займатися не може, бо це не належить і не може належати до його компетенції. Міністерство юстиції України, наприклад, могло б давати такі роз'яснення, але воно майже не переймається питаннями конституційної юстиції. 

Таку структуру, яка була б близькою до конституційної юстиції та могла б неупереджено й об'єктивно роз'яснювати доктрину рішень Конституційного Суду, можна створити при Науково-консультативній раді (§ 73 Регламенту Конституційного Суду України24). У складі цієї ради могла б бути створена окрема група з професійних конституційних консультантів, які на платній основі виконували б роботу з публічного роз'яснення цих рішень. Але для початку потрібно створити Науково-консультативну раду при Суді, затвердити Положення і порядок роботи, її фінансування та штатний розпис, що мав би зробити Конституційний Суд України. Вважаємо, що завдяки створенню при цій раді, наприклад, групи конституційних консультантів правова система України та громадянське суспільство отримали б додатковий інструмент втілення у життя рішень Суду та сприяння у формуванні культури конституційної юстиції, якої часом так бракує на практиці органам і посадовим особам влади, а головне — громадянам.

__________________________________________________________________________________________________

1 Автор статті щиро дякує науковим консультантам О. Кравчук (нині суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду) та В. Росіхіній за допомогу при підготовці цієї статті.

2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Пріма-Сервіс» ЛТД щодо офіційного тлумачення положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України та за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини шостої статті 12, частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України, а також частини восьмої статті 811 Господарського процесуального кодексу України (справа про фіксування судового процесу технічними засобами) від 8 грудня 2011 року № 16-рп/2011.

3 Див.‚ напр.: Стефанюк В. С. Гласність судового процесу та його повна фіксація // Наукові записки / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія»: 2001. — Т.: 19. Спец. вип. Ч.: 1. — С. 291—294.

4 Див.‚ напр.: Сучасне управління в суді: Навч.-практ. посібник / Відп. ред..: І. П. Голосніченко (Україна)‚ Пітер Г. Соломон молодший (Канада). — К.: Юрінком Інтер. — С. 380—і382.

5 Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія/В. В. Комаров‚ В. І. Тертишніков‚ В. В. Баранкова (та ін.); За заг. ред. В. В. Комарова. — Х.: Харків юридичний‚ 2008. — 925 с.

6 Портнов А. В. Принципи конституційного судочинства та їх правозастосування/ А. В. Портнов // Вісник Верховного Суду України. — 2009. —
№ 9. — С. 33—37.

7 Куделя В. В. Науково-практичні аспекти дії принципу гласності в господарському судочинстві / В. В. Куделя // Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (5 червня 2008 року). — К.‚ 2008. — Кн.1. — С. 190—193; Махоньков Д. Г. Процесуальне значення та реалізація принципу гласності кримінального судочинства / Д. Г. Махоньков // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». — Ужгород‚ 2009. — Вип.: 12. Ч.: 2. — С. 387—389; Гаврилюк О. О. Зміст принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України / О. О. Гаврилюк‚ О. О. Скрильник // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. — Х.‚ 2011. — Вип.: 3 (54). — С. 156—161.

8 Детальніше див.: Панюшкин В. А. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство (правовые аспекты). — Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1985. — С. 17, 61—63, 91—102.

9 Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К. 2004. — С. 184.

10 Юридична енциклопедія. За ред. Ю. С. Шемшученко. Т. 6. Т—Я. К., 2004. — С. 272.

11 hhtp://www.zakony.com.ua/juridical.html?catid=45963

12 Див.: Лемешко О. Фіксація судового процесу у господарському судочинстві України // Юридичний журнал. — № 4. — 2002. — С. 36.

13 Затверджена Наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005 року № 84‚ зареєстрована в Міністерстві юстиції України
8 серпня 2005 року за № 868/11148.

14Детальніше про динамічне тлумачення, наприклад, див: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конституційний Суд України (Окремі аспекти міжнародно-конформного тлумачення Конституції України) [Текст] / В. Кампо, М. Савчин, Н. Сергієнко // Право України. — 2010. — № 10. — С. 186 — 198; Гончаров В. В. Офіційне тлумачення юридичних норм як засіб встановлення і трансформації їх змісту: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. — Національний університет «Львівська політехніка». — Львів, 2012. — 18 с..

15 Шаптала Н. К. Значення конституційних норм-принципів для визначення засад податкового регулювання // Фінансове право у XXI сторіччі : здобутки та перспективи: Зб. наукових праць за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф. до 10-річчя наук. установи (4—7 жовтня 2011 р.).
— К., 2011. — Ч.: 2. — С. 340—342.

16 Див., наприклад: Колодій А. М. Принципи права України: [Ммонографія] / Колодій А. М. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.; Верховенство права: традиція доктрини і потенціал практики: Моногр. / [Патей-Братасюк М. Г., Гвоздецький В. Д., Мурашин О. Г. та ін.]; За заг. ред. М. Г. Патей-Братасюк. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2010. — 536 с.; Мірошниченко Ю. Р. Основні напрями підвищення ефективності нормотворчої діяльності в Україні // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України: Матеріали наук. -практ. конф. (м.Київ, 26 червня 2006 р.): Зб. наук. ст. — К., 2006. — С. 59—61; Джагарян А. А. О природе конституционных принципов в национальной правовой системе / А. А. Джагарян // Конституционное и муниципальное право. — 2009. — № 17. — С. 2—4; Максимов С. Конституційний принцип верховенства права: загальне та особливе / С. Максимов // Вісник Академії правових наук України. — 2009. — № 3. — С. 127—134; Зінченко Ю. О. Принцип пропорційності як невід'ємна вимога правомірності обмеження прав людини /  Ю. О. Зінченко // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнарод. наук. конф. «Восьмі осінні юридичні читання». — Хмельницький, 2009. — Ч. 1. — С. 33—35; Приймак А. М. Принцип правової визначеності: поняття та окремі аспекти / А. М. Приймак // Наукові записки / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». — К., 2010. — Т.: 103: Юридичні науки. — С. 53—55; Шевчук С. В. Стаття 8 Конституції України (науковий коментар) / С. В. Шевчук // Наукові записки / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». — К., 2011. — Т.: 116: Юридичні науки. — С. 15—18; Старчук О. В. Щодо поняття принципів права / О. В. Старчук // Часопис Київського університету права. — 2012. — № 2. — С. 40—43 тощо. 

17 Див., наприклад, рішення Конституційного Суду України: щодо принципу верховенства права — від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, пп. 4.1; від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009, пп.3.12; від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010, пп. 3.2; від 8 грудня 2011 року № 16-рп/2011, п.5; щодо принципу справедливості — від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, пп. 4.1; від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, 3.4; щодо принципу правової визначеності — від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, пп. 3.1, 3.3; від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, пп. 4.1, 4.3; щодо принципу верховенства закону у системі нормативно-правових актів — від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008, пп. 4.2 тощо.

 

Автор: Володимир КАМПО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Коломойський виступив за оголошення Україною дефолту — Financial Times Сьогодні, 26 травня

У Міністерстві пояснили, чому немає остаточного варіанту нового Українського правопису 24 травня

Радикал Рибалка 4 роки нічого не робив: а перед виборами затіяв глобальні реформи, - ЗМІ 24 травня

Прем’єр-міністр Британії піде у відставку 7 червня 24 травня

Депутат розповів, яку «децентралізацію» влаштував Україні Порошенко 24 травня

Володимир Литвин: Володимир Литвин. Таємні домовленості щодо Томосу виходять на поверхню 24 травня

Сенат США пропонує збільшити допомогу Україні до 300 мільйонів доларів 24 травня

У МВФ розповіли, коли можуть поновити співпрацю з Україною 24 травня

Збитки на 39,8 млн "Укрзалізниці": НАБУ повідомило дві підозри 23 травня

Домбровський не виключає відкликання законопроекту про відтермінування ринку електроенергії 23 травня