Мюнхенські дивовижі

Київська спілка журналістів укотре «прорубала вікно в Європу». Цього разу об’єктом уваги групи творчих працівників ЗМІ стала столиця Баварії Мюнхен.

Традиційно знайомство зі столицею Баварії, де мешкають понад півтора мільйона людей, розпочинається з центральної площі міста Марієн-плац. Без перебільшення, вона для мюнхенців, як майдан Незалежності для киян. Це місце паломництва численних туристів, тут «тусується» місцева молодь, зокрема студентство. Це й улюблена зона відпочинку літніх мюнхенців. На Марієн-плац розташовано чимало історичних споруд і пам’ятників: колона Діви Марії, зведена ще 1638 року на знак пам’яті про померлих від епідемії чуми, стара й нова ратуші, оригінальні фонтани, ресторани та кав’ярні. Скрізь впадають в око чистота, охайність, а місцева звичка з люб’язною усмішкою на вустах казати незнайомим людям hallo просто захоплює. Як пояснює наш гід, це ознака поваги баварців до самих себе та всіх, хто їх оточує.

Милуючись на Марієн-плац оригінальним водограєм, мимоволі звертаємо увагу на літню пару. Якщо жінка одягнена по-сучасному, то чоловік з-поміж перехожих вирізняється традиційним баварським вбранням: довільного крою зелена куртка, такого ж кольору капелюх із пером, потерті коричневі брюки, що нижче колін зав’язані поворозками на бантик, темно-зелені гетри й шкіряні черевики на товстій підошві. Справді істинний баварець! Не познайомитись – великий гріх.

Дізнавшись від нашого гіда, що ним цікавляться журналісти з Києва, дідусь по-молодечому розправляє плечі й представляється: «Мартін Майєр – скульптор, а це моя дружина». Розповідає, що йому 81 рік. Після закінчення Мюнхенської художньої академії ось уже 63 роки мешкає і трудиться в столиці Баварії. Тож зодягається так не заради екзотики – він шанує традиції баварців. Пан Майєр наголошує, що бере активну участь у щорічних художніх виставках, називає мюнхенські адреси, за якими можна ознайомитися з його творчими доробками. Пізніше ми деякі з них відвідали й навіть зробили фото на згадку…

А тим часом, обмінюючись враженнями від зустрічі з паном Майєром, у гомінкому натовпі туристів та перехожих неподалік Марієн-плацу мимохіть концентруємо погляди на непорушній постаті худорлявого чоловіка в спортивній шапочці. Я спершу подумав, що в такий спосіб заробляє гроші вулична людина-статуя. І тільки наблизившись упритул, зрозумів, що насправді це бронзовий пам’ятник. З’ясувалося, так місцевий скульптор Макс Вагнер увічнив відомого німецького журналіста й письменника Зігфрида Зоммера. Він іронічно усміхнений і, як пояснили мюнхенські колеги по перу, дуже схожий на героя своїх газетних публікацій на прізвисько Блазіус.

Зігфрид Зоммер, також корінний мюнхенець, народився тут 1914 року в сім’ї полірувальника меблів. У 18 років Зігі, так пестливо називали його рідні, дебютував на сторінках молодіжного журналу «Ді Югенд». Але журналістську практику перервала Друга світова. Довелося скуштувати пороху на Східному фронті, де дістав поранення. Повернувшись у Мюнхен, Зоммер друкувався в різних виданнях, а з 1949 року став працювати в газеті «Абенд цайтунг». Колонки-фейлетони, головним персонажем яких став спостережливий, доброзичливий і водночас іронічний мюнхенський старожил на прізвисько Блазіус, котрий бродить вулицями рідного міста й робить в’їдливі висновки від почутого та побаченого, мали неабиякий успіх серед шанувальників часопису протягом майже 40 років.

Зігфрид Зоммер, додає наш гід, відомий ще і як письменник. Його роман «І ніхто по мені не заплаче» Бертольт Брехт назвав найкращим романом із написаних у Німеччині після Другої світової війни.

До речі, кілька слів про нашого гіда-перекладача. Ця дуже мила жінка, яку звуть Сідонія, родом з України. Розповідає, що 15 років тому приїхала в Мюнхен погостювати до рідні. Роботи на батьківщині не було, тож вирішила спробувати себе тут. З часом легалізувалася, закінчила дворічні курси з вивчення німецької. Нині привітна українка, як то кажуть, нарозхват у службі соціальної допомоги престарілим. Звісно, дуже сумує за Україною. Єдина розрада – діти та онук (син із невісткою свого часу також переїхали до неї в Мюнхен).

Тож, дізнавшись від друзів із туристичного бюро про делегацію українських журналістів, Сідонія, маючи вільний від основної роботи час, залюбки знайомить нас зі столицею Баварії.

…Мюнхен слушно називають містом музеїв. Початок їх створенню поклав іще король Людовік І Баварський. За його вказівкою тут організували як стару, так і нову пінакотеки та гліптотеку – музеї, що діють донині. Скажімо, в старій пінакотеці, збудованій у стилі венеціанського Ренесансу, на сьогодні зберігаються 9 тисяч полотен 1400 художників світу. Саме тут ми мали змогу милуватися «Мадонною з дитям» Леонардо да Вінчі, «Битвою Александра Македонського з Дарієм» Альбрехта Альтдорфера. А ось у залах нової пінакотеки представлено 50 скульптур і понад 550 картин, серед яких всесвітньо відомі полотна «Втеча Медеї» Ансельма Файєрбаха, «Соняшники» Вінсента Ван Гога, «Сніданок в ательє» Едуарда Мане, «Міст через Сену» Клода Моне та «Пейзаж Мартініки» Поля Гогена.

Справляє незабутнє враження своїми експонатами й Німецький музей, один із найбільших технічних музеїв Європи. Скажімо, тут розміщені справжні субмарини, котрі брали участь у боях Першої та Другої світових воєн. Таких експонатів я, наприклад, не бачив ніде. Хіба що в столиці Норвегії в музеї Тура Хейєрдала зберігаються пліт «Кон-Тікі» та човни «Ра» і «Тигрис», якими подорожував знаменитий мореплавець, а також не менш історичне судно «Фрам», на якому Амундсен підкорив Антарктику.

Помилувалися ми й експонатами палацу Німфенбург – колишньої літньої резиденції королівської родини Віттельсбахів, де особливу насолоду дістали в картинній галереї жінок-красунь, відвідали як славнозвісний Олімпійський парк, так і Олімпійський стадіон, закладені на честь Олімпійських ігор 1972 року. Саме тут на оглядовому майданчику телевежі з висоти 290 метрів відкривається чудова панорама столиці Баварії. До речі, при вході на стадіон увагу туристів привертає бронзова скульптура Мартіна Майєра «Дівчина, що виконує стійку на руках».

Автор: Віктор КОРНІЮК