Проблемні аспекти правового регулювання працевлаштування громадян України за кордоном

Право на працю є одним із найважливіших фундаментальних прав у системі прав і свобод людини та громадянина, адже завдяки йому особа може створити необхідні умови проживання й матеріально забезпечити себе та свою сім'ю. Тому обов'язком держави є гарантування належних умов та можливостей працевлаштування всіх категорій громадян і гідної оплати праці. Але політична нестабільність, складна економічна ситуація всередині країни, крах чи банкрутство підприємств, котрі не можуть протистояти конкуренції, призводять до протилежних наслідків — збільшення рівня безробіття, невідповідності середньої заробітної плати в Україні реальним потребам громадян.

Це стає причиною того, що частина населення  нашої держави змушена підшуковувати роботу за кордоном. Нині Україна є однією з найбільших країн—донорів робочої сили в Європі. За даними Міжнародної організації з міграції (згідно з переписами населення зарубіжних країн), сукупна кількість емігрантів — вихідців з України 2011 року становила 6,5 мільйона осіб, проте, звісно, не всі вони потрапляють до категорії трудових мігрантів. За даними проекту «Обстеження трудової міграції в Україні», реалізованого Державним комітетом статистики України та Українським центром соціальних реформ у червні 2008 року, з початку 2005-го до 1 червня 2008 року за кордоном працювали 1,5 мільйона  мешканців України [10]. Але це лише офіційні показники. На думку фахівців, понад 90 відсотків трудових мігрантів не реєструються у відповідних державних установах, тобто працюють за кордоном нелегально [13]. Опосередкованим підтвердженням цього є постійне зростання потоку міграційного капіталу, що надходить в Україну: згідно з наявними цифрами кількість неофіційних мігрантів реально може змінюватися від 4,5 до 7 мільйонів осіб [9]. Переважно нелегальний характер вітчизняної трудової міграції розбалансовує людський потенціал, посилює навантаження на систему соціального забезпечення населення (мігранти не сплачують внесків, щоб поповнювати Пенсійний фонд, і, отже, не забезпечують собі пристойної пенсії в Україні) [14, с. 49].

Хоча трудова міграція має позитивні й негативні риси. Серед позитивних зазвичай називають зменшення напруженості на місцевому ринку праці та підвищення добробуту домогосподарств мігрантів. Крім того, тривале перебування у розвинених країнах сприяє формуванню ринкової свідомості особи, засвоєнню цінностей і норм цивілізованого суспільства. Економічно  Україна також виграє за рахунок грошових переказів мігрантів. За даними Центру соціальних та економічних досліджень (CASE) та Держкомстату, 2010 року сума грошових надходжень із-за кордону становила близько 5,2 млрд. доларів США [12], що майже дорівнює обсягові прямих іноземних інвестицій та у вісім разів перевищує зовнішню допомогу з розвитку для України. Згідно з деякими припущеннями без заохочувального впливу грошових переказів мігрантів українська економіка втратила б приблизно 7 відсотків свого потенціалу.

Водночас мігранти перебувають під загрозою опинитися в нелюдських умовах існування та праці, стати об'єктом торгівлі чи просто потерпати від сваволі роботодавців і посередників.

У зв'язку з цим виникає необхідність законодавчого закріплення правових гарантій праці громадян України за межами нашої держави, щоб  захистити їхні права та інтереси. Правове підґрунтя працевлаштування за кордоном; міжнародно-правові норми, що регулюють труд мігрантів; захист прав, свобод та інтересів працівника; процедура здійснення та організація виїзду за кордон для працевлаштування; умови, за яких узагалі можлива робота за кордоном; проблеми нелегальної праці за кордоном — це ті питання, котрі за нових умов ринкової економіки, з одного боку, та проголошення України правовою державою — з другого є важливими не тільки в теоретичному, а й у практичному аспектах.

Слід зауважити, що широко вживані поняття «трудова міграція» та «праця за кордоном» не є тотожними. Термін «трудова міграція» має ширший зміст і, за визначенням нового Закону «Про зайнятість населення», який набуває чинності 1 січня 2013 року, є «переміщенням особи, пов'язаним із перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи» [1]. Тоді як «праця за кордоном» — це оплачувана трудова діяльність працівника-іммігранта за кордоном, заради якої він, власне, і виїжджає за кордон.

Громадяни України, які постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштуватися там на підставі законодавства цієї держави та міжнародних договорів України (ст. 8 КЗпП) [3]. Вони можуть працювати за кордоном за направленням до іншої держави для виконання певної роботи або укладення трудового контракту з конкретним працедавцем на виконання обумовленої роботи на певний термін. Під час виконання трудових обов'язків, перебування у службових відрядженнях, роботи в посольствах, консульствах, представництвах України на цих громадян поширюється законодавство нашої держави. Водночас окремі питання (наприклад, відпочинку) можуть регулюватися й нормами іноземного права. На підставі укладеного контракту громадяни України також мають можливість працювати у змішаних товариствах і підприємствах різних форм власності, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в документі.

Згідно з нормами міжнародного приватного права порядок відряджень українських громадян за кордон регулюється законодавством тієї країни, яка направила робітників для виконання певних трудових функцій. Унормування питань матеріального права в таких випадках відбувається за допомогою Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджених Постановою Держкомпраці 25 грудня 1974 року [7], котрі стосуються збереження за людиною місця роботи, середньомісячної зарплати, виплати добових, перевезення особистих речей, оплати проїзду тощо.

За загальним правилом для одержання роботи особі необхідно мати дозвіл на працевлаштування, виданий компетентним органом держави трудової міграції в порядку та на умовах, установлених її законодавством. Цей документ видається на час виконання роботи у визначеного працедавця. Працівник не повинен виконувати жодної іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку видано дозвіл. Якщо буде встановлено, що працівник виконував іншу оплачувану роботу або самочинно змінив працедавця, документ анулюється. Для продовження трудових відносин із працівником роботодавцеві необхідно вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше одного місяця до закінчення терміну його дії.

Для встановлення контактів між працівниками, які бажають виїхати до інших країн, та закордонними роботодавцями в Україні створюються державні та приватні організації, які, отримавши ліцензію Міністерства соціальної політики [2], мають право провадити посередницьку діяльність під час працевлаштування громадян за кордоном. Відповідно до Закону «Про зайнятість населення»  «послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб'єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)». Тому посередники сприяють громадянам у вирішенні питань правового та соціального захисту і несуть відповідальність за погіршення умов трудового договору, укладеного між особою та іноземним роботодавцем.

У питаннях працевлаштування, реалізації трудових і соціальних прав громадяни України та працедавці іноземних держав також повинні керуватися  дво- та багатосторонніми договорами, укладеними між країнами. Колізійні норми щодо права, яке має застосовуватися до трудових зносин громадян України за кордоном, містяться в договорах про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах, угодах про працевлаштування та соціальний захист громадян. Прикладами таких документів у вітчизняному праві можуть уважатися численні двосторонні угоди України з Білоруссю, Вірменією, Молдовою, Польщею, Росією, Чехією, Литвою тощо. Ці нормативно-правові акти регулюють процедуру оформлення документів для працевлаштування, питання віз та соціального захисту, медичного обслуговування працівників, оподаткування, пільг та компенсацій, порядок отримання допомоги у трудових спорах. Зокрема, в цих договорах зазначається, що компетентними у спорах про трудові відносини є суди тієї держави, на території якої виконується, була або мала бути виконана робота, а також суди тієї країни, на території якої є місце проживання відповідача чи позивача (якщо тут перебуває предмет суперечки або майно відповідача). Водночас сторони трудових відносин можуть передбачити й іншу умову щодо компетентності судів (п. 3 ст. 42 Договору про правову допомогу з Польщею [5]).

Питання соціальних виплат в угодах регулюється по-різному. Так, у договорах України з країнами СНД застосовано територіальний принцип соціальних виплат, відповідно до якого їх здійснює країна проживання особи з урахуванням трудового стажу, набутого на території країн, що підписали угоди.

А от в угодах нашої держави з країнами ЄС в основу механізму соціальних виплат покладено принцип пропорційності, згідно з яким кожна зі сторін несе відповідальність за свою частину страхових зобов'язань. Ці документи охоплюють усі стандартні види обов'язкового соціального страхування, тобто пенсійне, страхування від нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань чи смерті з цих причин, страхування у разі тимчасової утрати працездатності, а також у зв'язку з безробіттям. Угодами передбачається, що під час визначення тривалості страхового стажу кожна сторона за потреби також бере до уваги стаж, набутий на території іншої договірної сторони. Наприклад, нараховуючи трудові пенсії, кожна держава виплачує особі частину пенсії, зароблену на її території, проте з урахуванням загального стажу пенсійного страхування. Що стосується пенсій у зв’язку з інвалідністю чи втратою годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, то їх виплачує  та сторона, на території якої постраждала особа була застрахована на час страхового випадку. Тривалість страхового стажу значення не має.

Допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та материнством також виплачує та країна, в якій працівник був застрахований на час настання відповідних підстав. Допомогу у зв'язку з безробіттям надає сторона, на території котрої особа має постійне місце проживання. Однак під час призначення цих виплат береться до уваги страховий стаж, набутий в обох країнах.

Украй важливо, що в разі переїзду реципієнта до іншої держави угодами (які в основі мають принцип пропорційності) передбачено переказ допомоги та пенсії за кордон.

Так, за даними Пенсійного фонду, 2011 року наша держава перерахувала до 19 держав 1,3 млн. доларів США та 971,8 тис. євро на виплату пенсій 2 482 громадянам України. Водночас із інших держав до України було переказано 2,3 млн. доларів та 342 тис. євро відповідно [11]. Деяка частина пенсійних виплат здійснюється зарубіжними країнами не через Пенсійний фонд, а безпосередньо потрапляє на рахунки громадян, тому це у статистиці фонду не відображається.

Угоди про соціальне забезпечення не лише гарантують соціальний захист громадян, а й стимулюють законне працевлаштування, сприяють поверненню та адаптації мігрантів в Україні. Такі угоди та призначення пенсій за ними є одним із небагатьох способів заохотити людей до повернення на Батьківщину. Адже громадяни України, які працюють за кордоном легально, підпадають під дію законодавства про соціальне забезпечення країн перебування, сплачують страхові внески, тому за певних умов можуть скористатися соціальними виплатами після повернення додому. Та, якщо угод між окремими державами немає, в разі приїзду на батьківщину мігранти втрачають ці права, так само і внески до соціальних фондів зарубіжних країн, що спонукає декотрих із них продовжувати своє перебування за кордоном чи навіть робити вибір на користь переселення для постійного проживання.

Іншим важливим питанням правового регулювання є оподаткування громадян України, котрі отримують дохід за кордоном. Збір податків здійснюється відповідно до ст. 170 Податкового кодексу України [4]. Об'єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є загальний річний оподатковуваний дохід, одержаний із різних джерел на території України та за її межами. Доходи, отримані за межами нашої країни  громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні. Суми податку, сплачені за межами України з доходу цих громадян, зараховуються під час сплати  ними прибуткового податку в Україні. При цьому розмір зарахованих сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми прибуткового податку, розрахованої на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України. Зарахування сплачених за межами України сум податку провадиться лише в разі письмового підтвердження податковим органом відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться у національній валюті. Доходи, отримані в іноземній валюті, перераховуються у гривнях за курсом Національного банку України на час одержання доходу.

Україна підписала двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування громадян договірних сторін із 70 державами [6]. Згідно з цими документами та положеннями законодавства України, що стосуються звільнення від податку, сплаченого на території поза межами України, на податок в іншій державі, сплачуваний за законодавством цієї країни (прямо або шляхом вирахування з прибутку чи доходу із джерел в іноземній державі), робитиметься знижка у вигляді кредиту проти будь-якого українського податку, обчислюваного щодо того самого прибутку чи доходу, з яких вираховується податок в іноземній державі. Цими договорами також установлюється, що пенсії та інші подібні винагороди, сплачувані резидентові договірної держави на основі наявності попередньої роботи, і будь-які ренти, виплачувані такому резидентові, оподатковуватимуться тільки в тій державі, з території якої переводяться ці платежі.

Отже, хоча головні питання, що виникають у зв'язку з працевлаштуванням українських громадян за кордоном, урегульовано на законодавчому рівні та шляхом підписання дво- та багатосторонніх угод, Україні ще слід докласти значних зусиль для впровадження механізму реалізації відповідних норм. Так, імплементація міжнародних двосторонніх договорів ускладнюється, наприклад, через нестачу людських ресурсів у структурах державних органів, відповідальних за їх утілення, брак спеціалістів зі знанням іноземних мов та недостатнє фінансування.

Основними нерозв’язаними проблемами залишаються наявність осіб, котрі працюють за кордоном без належних дозволів; висока частка циркулярних мігрантів, які виїжджають за кордон на сезонні роботи; відсутність міждержавних угод про соціальне та пенсійне забезпечення з низкою країн, на території яких перебуває значна кількість працівників-мігрантів з України; недостатня ефективність імплементації існуючих угод, що пов'язано і з їхнім змістом, і з вадами механізмів реалізації; і, нарешті, особливості й неузгодженість законодавства України та країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили.

Незалученість працівників за кордоном до системи соціального страхування, а також неможливість багатьох застрахованих осіб скористатися своїми правами не тільки стає причиною їхнього неналежного захисту, а й спричиняє низку серйозних фінансових проблем. По-перше, мігранти втрачають зароблені ними за кордоном унески. По-друге, соціальні фонди України недоотримують значні суми, оскільки працівники-мігранти сплачують їх за кордоном або не сплачують узагалі. Однак мігранти, які повертаються, користуються за рахунок держави медичними послугами, одержують інші соціальні виплати, наприклад, у зв'язку із народженням дитини, можуть, хоча й у мінімальному розмірі, отримати допомогу у зв'язку з безробіттям, пенсію. Усе це лягає додатковим тягарем на фонди соціального страхування та державний бюджет України. Причому в майбутньому, якщо питання соціального страхування мігрантів не буде належно врегульовано, цей тягар ставатиме відчутнішим: унаслідок збільшення кількості людей, які частину трудового життя провели за кордоном, а також тому, що дедалі більше мігрантів досягатимуть пенсійного віку й повертатимуться в Україну у зв'язку із завершенням трудової кар'єри або проблемами зі здоров'ям.

Додаткові витрати держави спричинятимуться ще й тим, що значна частина мігрантів не набирає необхідного страхового стажу (внаслідок непідписання відповідних угод із країнами їхнього працевлаштування, а також нелегальної роботи багатьох із них), тому зростає загроза бідності їхніх сімей, а отже,  виникає потреба виділення додаткових коштів для надання різних видів соціальної допомоги, дотацій та субсидій із державного бюджету [9].

Для реалізації політики у сфері трудової міграції важливо удосконалити законодавчу базу, зокрема, розглянувши можливість розробки закону України про правовий статус громадян, працевлаштованих за кордоном. Цим документом можна було б визначити права та обов'язки осіб, які виїжджають на заробітки за кордон, державні гарантії їхніх прав, обов'язки відповідних органів влади щодо забезпечення прав і свобод заробітчан. Крім того, доцільно було б відобразити в документі напрями заохочення повернення мігрантів та виробничого використання зароблених за кордоном коштів.

Отже, хоча Україна є експортером робочої сили, проблемам останньої не приділяється належна увага на державному рівні. Утім, чинники трудової міграції треба враховувати під час стратегічного економічного планування, формування політики зайнятості й освітньої політики, розробляння інвестиційних програм на центральному та регіональному рівнях. Дії держави у відповідній сфері мають бути спрямовані передусім на створення умов для скорочення виїзду заробітчан за кордон, захист прав громадян, які працюють за кордоном, забезпечення сприятливіших можливостей їхнього працевлаштування у зарубіжних країнах та заохочення повернення мігрантів на Батьківщину шляхом максимального використання результатів трудової міграції в інтересах розвитку.

Джерела

1. Про зайнятість населення: Закон України
№ 5067-VI від 5 липня 2012 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5067—17

2. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України № 1775-III від 1 червня 2000 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1775-14

3. Кодекс законів про працю № 322-VIII від
10 грудня 1971 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08

4. Податковий кодекс України № 2755-VI від 2 грудня 2010 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

5. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 р. [Електронний ресурс]. — http://zakon.nau.ua/doc/?code=616_174

6. Лист Міністерства закордонних справ України
№ 72/19-091-1027 від 5 квітня 2011 р. «Щодо міжнародних договорів, якими регулюються питання оподаткування» [Електронний ресурс]. — http://zakon.nau.ua/
doc/?uid=1041.43893.0

7. Постанова Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях № 365 від 25 грудня 1974 р. «Щодо затвердження Правил про умови праці радянських працівників за кордоном» [Електронний ресурс]. —http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1076.340.0

8. Гайдуцький А. П. Масштаби доходів українських трудових мігрантів // Економіка держави. — 2008. —
№ 2. — С. 24—31.

9. Гальків Л. І. Статистичне оцінювання міграційних процесів в Україні в контексті втрат людського капіталу // Науковий вісник НЛТУ України. — 2010. — Вип. 20.5. — С. 124—131.

10. Зовнішня трудова міграція населення України // Обстеження Українського центру соціальних реформ та Державного комітету статистики (2009 р.) [Електронний ресурс]. — http://openukraine.org/doc/BK-MIGR-END.pdf

11. Малиновська О. А. Аналітична записка «Проблема соціального захисту українських працівників-мігрантів» // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України [Електронний ресурс]. — http://www.niss.gov.ua/articles/949/

12. Міграція в Україні: факти і цифри // Бюлетень Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні [Електронний ресурс]. —
http://iom.org.ua/ua/pdf/Facts&Figures_b5_ua_f.pdf

13. Позняк О. Міграції населення у контексті соціально-демографічного розвитку регіонів України // Українська міграція до Європи та розв'язання пов'язаних із нею регіональних проблем: Зб. матер. Міжнар. наук. конф., 24 березня 2008 р., м. Тернопіль / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки. — К.:  Поліграф. центр «Фоліант», 2008. — С. 20—30.

14. Шокало О. Українська еміграція: причини й наслідки //Віче. — 2006. — № 15—16. — С. 48—49.

Автор: Марина ЧУГУЄВСЬКА