передплата Українською | In English

№24, грудень 2012

Державна політика в галузі освіти й науки та національної безпеки України

Поділитися:

«Стратегічний і ефективний розвиток нашої держави залежить від нас з вами. Від наших знань, умінь, навичок і здібностей передати це майбутньому поколінню. Тому за освітою - майбутнє. І, як наслідок, за доброю освітою — добре майбутнє» [1].

У процесі дослідження питань формування та реалізації завдань у галузі освіти в період сучасного українського державотворення ми звертали увагу на те, що політика з цих питань — це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку всіх освітянських закладів.    

Вона, як складова (підсистема) загальнодержавної політики, передбачає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного і впроваджувального супроводу стратегії розвитку освіти.

Визначає її найвищий законодавчий орган, а здійснюють органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування на основі затвердженої органами державної влади та схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти.

 Освітня політика ґрунтується на конституційних нормах; стратегічних документах розвитку освіти (доктрини, програми, концепції тощо); міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих найвищим законодавчим органом; законах, законодавчих актах; указах і розпорядженнях Президента України; постановах Верховної Ради та Кабінету Міністрів; наказах, розпорядженнях Міністерства освіти і науки, міністерств та відомств, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, виданих у межах їхньої компетенції.

Мета тут надважлива — розвиток системи освіти в інтересах формування гармонійно розвинутої, соціально активної, творчої особистості, а також як одного з чинників економічного й соціального прогресу суспільства.

На формування державної політики в галузі освіти впливають зовнішні чинники, що дає змогу враховувати стан, тенденції та перспективи, потреби суспільства та держави в освіті, розробляти реалістичну освітню політику, побудовану на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з урахуванням досягнень міжнародного співробітництва в цій сфері.

Реалізація завдань покладається на центральний орган державної виконавчої влади в галузі освіти, інші міністерства та відомства, котрим підпорядковані навчальні заклади, відповідне міністерство Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування [2, 3].

За умов, коли світова цивілізація переживає небачені в історії зміни й наблизилася до такого періоду, коли її прогрес визначається інтелектуально-освітньою потужністю, коли глобальне суперництво у фінансово-промисловій та військово-технічній галузі перейшло у сферу освіти, науки, культури і виховання, вкрай важливо в процесі формування та реалізації державної політики в галузі освіти враховувати місце державної освітньої політики в системі заходів, що забезпечують національну безпеку держави.

На нашу думку, саме освіта й наука, розвиток технологій стають надзвичайно важливою основою майбутнього розвитку будь-якої держави. Вони мають стати основою її національної безпеки.

Тут ми солідаризуємося з російськими дослідниками, які доволі сміливо стверджують, що освіта й наука впливають на всі рівні національної безпеки (суспільство, держава, особа). «Цілком очевидно, що економічна й військова безпека держави без кваліфікованих кадрів неможливі; технологічна безпека немислима без наукових розробок. Збереження і примноження інтелектуального потенціалу нації розширює «коридор можливостей держави» для прискореного економічного й соціального розвитку. Національну безпеку країни неможливо забезпечити без принципової зміни освітньої політики з низки основоположних напрямів. Витрати на освіту сьогодні — це «вкладення в завтрашній день» [4]. «Ризикуючи наразитися на певний докір, стверджуємо, що безпека держави в стратегічному плані визначається станом системи освіти. Зрозуміло, національну безпеку не можна забезпечити лише засобами освітньої політики. Освіта — один з найважливіших компонентів національної безпеки будь-якої країни і безпосередньо залежить від рівня її розвитку. Одним з важливих елементів системи забезпечення національної безпеки (що гарантують внутрішні, інституційні чинники, які зберігають позитивну спрямованість розвитку соціально-економічної системи) є освітня політика держави» [5]. «Національна безпека в нинішній період історії охоплює не тільки сферу забезпечення політичної безпеки країни і недоторканність її державних кордонів та суверенітету території, а й суму різних чинників, що забезпечують всебічний (духовний, економічний, культурний, демографічний і т. ін.) позитивний розвиток національного соціуму, основних його соціальних, територіальних і етнічних груп» [6].

Вітчизняні та іноземні дослідники, нормативні документи дають різні тлумачення сутності поняття «національна безпека» через його складний, багатокомпонентний та міждисциплінарний характер. Тому є підстави стверджувати, що в міжнародній, внутрішній та зовнішній політиці держав, у теорії та практиці державного управління немає поняття, яке могло б зрівнятися за ступенем туманності й частоти відносно нечіткого вживання з поняттям «національна безпека». Це свідчить про відсутність єдиного розуміння сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування й можливого управлінського впливу на системні характеристики явища, яке позначають поняттям «національна безпека». Водночас найпоширенішою є думка, що національна безпека держави — категорія, яка характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав та свобод особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства й держави [7].

З ухваленням Закону України «Про основи національної безпеки України» № 964—IV від 19.06.2003 р. на законодавчому рівні закріплено визначення понять «національна безпека» та «національні інтереси». Відповідно до статті 1 зазначеного закону національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини   і   громадянина,  суспільства   й  держави, за якої забезпечуються: сталий розвиток суспільства; вчасне виявлення, запобігання і нейтралізація  реальних  та   потенційних   загроз національним інтересам у сферах  правоохоронної  діяльності, боротьби з корупцією,   прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики,   охорони  здоров'я,   освіти  та  науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення;  забезпечення  свободи  слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального   господарства,   ринку   фінансових  послуг, захисту  прав  власності,  фондових ринків й обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної  діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та  енергозбереження, функціонування природних монополій; використання  надр,  земельних  та  водних ресурсів,  корисних  копалин,  захисту  екології  і  навколишнього природного  середовища  та  інших сферах державного управління в разі виникнення  негативних тенденцій  до  створення  потенційних  або реальних загроз національним інтересам. У свою чергу, національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності  українського  народу  як  носія суверенітету  і  єдиного  джерела  влади в  Україні,  визначальні потреби суспільства і держави, реалізацію яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

У статті 6 закону визначено й такий пріоритет національних інтересів — збереження та  зміцнення  науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу [8], що неможливо без здійснення цілеспрямованої, реалістичної та прогресивної державної політики в галузі освіти й науки.

Отже, на наші переконання, в подальших наукових дослідженнях державної політики в галузі освіти України потрібно враховувати і такі підходи: 1) освіта, наука й національна безпека перебувають у тісному взаємозв'язку; 2) державна політика в галузі освіти і науки є важливою складовою єдиної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки держави, адже освіта, як основа цивілізованого суспільства, впливає на всі рівні національної безпеки; 3) освіта й наука реально мають стати основою національної безпеки; ті країни, що вважають освіту й науку стратегічним резервом свого розвитку, матимуть перспективу успішної держави третього тисячоліття. 

 

Джерела

1. Семенченко Н. Образование в Украине. — К.: Саммит-книга, 2010. — 320 с.

2. Красняков Є. В. Державна освітня політика: сутність поняття, системність, історико-політичні аспекти  // Віче. — 2011. — № 20(305). — С. 21—23.

3. Красняков Є. В. Державна політика в освітянській сфері в період українського державотворення  // Рідна школа. — 2006. — № 3(914). — С. 3—8.

4. Университетское образование в России: проблемы и перспективы: Тез. Всерос. конф. / М­во образования РФ; СпбГУ (5—6 июля 2001 г.). — СПб, 2001.

5. Камашев С. В. Безопасность образования России в условиях его интеграции в мировое образовательное пространство [Электронный ресурс]. — http://soippo.
narod.ru/documents/konf_zhuk/komasy...

6. Жукова А. П. Государственная политика и её влияние на обеспечение национальной безопасности Российской Федерации: Автореф. дис. ... канд. полит. наук  [Электронный ресурс]. — http://www.dissercat.com/
content/gosudarstvennaya-obrazovatelnaya-politika-i-ee-vliyanie-na-obespechenie-natsionalnoi-bezopas

7. Державне управління у сфері національної безпеки / Під ред. Г.П. Ситника. — Київ: Руське слово, 2012.

8. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. № 964—IV [Електронний ресурс]. — http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/964-15gov.ua

Автор: Євген КРАСНЯКОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

Кандидати в президенти поповнили держбюджет на 110 мільйонів Сьогодні, 21 лютого

Комітет Європарламенту закликав офіційно призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС Сьогодні, 21 лютого

Чому мікрохвильові печі безпечні? Сьогодні, 21 лютого

У МЕРТ розповіли, скільки держава за рік заробила на туристах Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН назвав кількість озброєння та військових РФ у Криму і на Донбасі Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН: в Криму і на Донбасі немає "властей" і повстанців, є окупація РФ Вчора, 20 лютого

Мінфін: Пільгове розмитнення "євроблях" не продовжать Вчора, 20 лютого

Посли ЄС погодили продовження санкцій проти Росії Вчора, 20 лютого