передплата Українською | In English

№23, грудень 2012

Потрібно знайти точку опори для поєднання зусиль з облаштування країни*Потрібно знайти точку опори для поєднання зусиль з облаштування країни*

Поділитися:

Виступ Голови Верховної Ради України Володимира ЛИТВИНА на заключному засіданні Верховної Ради України шостого скликання 6 грудня

Шановні народні депутати!

Почну свій заключний і останній виступ як Голова Верховної Ради України із загальної доброї новини. Пророкування про кінець світу в грудні 2012 року, судячи з усього, скасовується. Кінця світу не буде,
і це — чудово.

Замість кінця світу буде початок нового етапу парламентського життя в Україні. Відлік його справ і днів розпочнеться за тиждень. Чи стане ця новина гарною для людей і країни, залежить від нас з вами — досвідчених народних депутатів, що пройшли різноманітні політичні баталії, і від законодавців нової хвилі, яким належить вперше прийняти присягу.

Нагадаю зміст цієї присяги: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».

У цьому тексті — простий і зрозумілий людям рецепт успіху всієї Верховної Ради і кожного народного депутата, гарантія того, що парламент сьомого скликання у наступні п'ять років буде хорошою новиною для країни і народу. Нам не потрібна «Новина» на зразок описаної у відомому оповіданні Василя Стефаника, але вже по відношенню до всієї країни.

Верховна Рада попереднього п'ятиріччя (2007—2012 років) від сьогодні стає надбанням історії. Вона залишає за собою безумовні позитивні результати і не менш очевидні провали, протиріччя, скандальні інциденти та низькі суспільні рейтинги. Причин цього чимало — зовнішніх і внутрішніх, політичних і громадських, особистісних і колективних.

Вона позначена вірністю більшості парламентського корпусу депутатському обов’язку. Нашій спільній роботі доля відвела непростий час випробувань. І оцінюючи її у контексті загальних процесів, треба пам’ятати, що історія країни — це не історія Верховної Ради чи уряду. Це насамперед історія народу, який вкотре приречений на складні випробування.

Верховна Рада шостого скликання — це плід багатомісячної політичної кризи, жорсткого протистояння і складного компромісу, а також перших в історії України позачергових парламентських виборів 2007 року. Народившись у муках, парламент, що відходить у минуле, практично відразу потрапив у вир могутніх політичних штормів та вітрів як всередині країни, так і за її межами.

У 2007-му світ входив у затяжну глобальну фінансово-економічну кризу; низку «кольорових» революцій змінювали «мережеві» революції, які потрясли цілі регіони, політичні та інші об'єднання. Економічні й фінансові центри за минулі п'ять років прийшли в стан міграції на Схід. Кризові процеси в найбільших країнах—партнерах України та об'єднаннях країн, наприклад у Європейському Союзі, переконливо демонстрували, що усталені способи організації демократичних суспільств також потребують реформування, що демократія — не застигла догма, а засіб та інструмент удосконалення суспільного життя.

Чи почули ми ці сигнали часу в щоденній парламентській метушні? Чи змогли оцінити зовнішні тектонічні зсуви?

Не впевнений в тому, що ми завжди давали адекватні відповіді на виклики та заклики доби і потреби безпосередньо українського суспільства.

На наших очах країна втрачала ціле п'ятиріччя свого розвитку та історії через неспроможне президентство, чвари серед вищого керівництва країни, його непродумані політичні та економічні рішення. Неуспіх, а потім і відвертий провал насаджуваних новацій в економіці, соціальному житті, організації суспільства, в гуманітарній сфері множили настрої розчарування і поглиблювали ерозію народної довіри до влади.

Інакше, як авантюрами, важко назвати катастрофічний для української економіки газовий контракт 2009 року, 15-процентний обвал ВВП, втрату величезної економічної зони на морських просторах в Чорному морі. На наших очах відносини зі стратегічним сусідом на Сході розпалювалися до точки кипіння, а зі стратегічним партнером на Заході — Євросоюзом — охолоджувалися до нуля. Країна втрачала свої можливості, а ми, як вищий законодавчий орган влади України, з усією віддачею сил не зупиняли її сповзання до прірви, оскільки були втягнуті у з’ясування стосунків між тодішніми Президентом і прем’єром.

За роки нашої каденції Україну струсили чотири виборчі кампанії: двічі парламентські, президентські та місцеві. Замість врівноваженого і спокійного сприйняття вибору народу, за яким у демократичних країнах приходять суспільна стабільність і розвиток країни, у нас життя за принципом «від виборів до виборів» перетворило процеси в державі на політичний трилер, а роботу Верховної Ради — на кориду.

Оглядаючи п'ятиріччя Верховної Ради шостого скликання, маємо всі підстави констатувати, що в Україні за цей період відбулося два парламенти: парламент зразка 2007—2009 року і Верховна Рада 2010—2012 років. І хоча склад Верховної Ради шостого скликання суттєво не змінювався, президентські вибори 2010 року стали вододілом для самої суті і змісту її діяльності.

Перший став віддзеркаленням розбалансованості державної політики і самої держави, втрати керованості в країні на загальнодержавному і особливо місцевому рівнях. Відторгнення населенням лідерів, їх безпринципні війни, конфліктність в управлінні між центром і регіонами не могли не відбитися на ефективності роботи та авторитеті парламенту.

Верховній Раді України 2010—2012 років після нової розстановки політичних сил довелося нарівні з Президентом та новим Кабінетом Міністрів буквально «збирати» країну наново. Україна гостро потребувала законодавчої опори для того, щоб зупинити скочування держави в економічну прірву, закласти основи економічної, соціальної, політичної та суспільної стабільності, дати старт давно назрілим реформам, покласти край скандальним конфліктам у владі в центрі та на місцях. Коротко кажучи, йшлося про законодавчі гарантії реанімації всієї системи влади в державі, оживання країни та її економіки.

Це завдання Верховна Рада виконала. Виконала у тому вигляді, як бачили це Президент і Кабінет Міністрів України.

Кілька цифр, які характеризують таку роботу. За п’ятирічний період у Верховній Раді України було зареєстровано 6455 законопроектів. Із них розглянуто 5659, з яких 1484 — прийнято в цілому, 119 — в першому і наступних читаннях, направлені на доопрацювання або враховані в інших проектах 285, відхилено та знято з розгляду 3771 законопроект.

Більше двох третин (66%) всіх законопроектів були відхилені — це інтегральний показник для всієї Верховної Ради. Інакше виглядає доля ініціатив за авторством Президента України: 77% поданих ним законопроектів прийнято. Більше 60% проектів Кабінету Міністрів також отримали підтримку Верховної Ради.
Законопроекти від народних депутатів виявилися аутсайдерами в статистиці парламентської ефективності — тільки 22% з 4071 авторського депутатського проекту пройшли чистилище сесійної зали. Висновок простий — ця статистика віддзеркалює якість законодавчої роботи.

Зазначу, що переважна більшість найважливіших законів прийнята як раз в період 2010—2012 років. У цей же період Верховна Рада проходила внутрішню змістовну еволюцію: від розбалансованості і перманентного протистояння до високого ступеня лояльності і підтримки практично всього масиву ініціатив Президента та Уряду України. Важливо, щоб така ревність не перейшла межу, за якою втрачається сутність парламенту і парламентаризму. Не думаю, що Президент України та Уряд мають потребу в такому послужливому і догідливому парламенті. Ще менше він потрібен країні.

Важливо і те, що Верховна Рада України до останнього засідання зберегла свій голос — голос звучний, різкий, часто дратівливий для влади і більшості. Втім, це багато в чому голос наших виборців, які не хочуть чути одну думку, їм потрібні всі відтінки правди, якою б неприємною вона була для частини суспільства. Верховна Рада шостого скликання зберегла для народу цю трибуну багатоголосся і багатьох правд вустами народних депутатів. І в цьому її чималий внесок у підсумки нещодавніх парламентських виборів, нову багатоликість депутатського корпусу і майбутнє в парламенті багатьох депутатів всього політичного спектра України.

На завершення дозволю собі висловити кілька особистих оцінок і поглядів, від яких щоденно стримував себе протягом головування у Верховній Раді. У цьому залі в мене хіба що не стріляли впритул і в спину, тому сьогодні у мене є право прямо сказати дещо з того, що я думаю.

Українським народним депутатам властива цікава аномалія, яка майже не зустрічається в західних парламентах – підніматися до хмар не тільки над виборцями, народом в цілому, а й над своїми колегами. Найсумніше, що це вивищення і звеличення себе самого поширюється і на власний інститут влади — парламент. Таке недоладне заниження значення Верховної Ради в порівнянні зі своєю власною значущістю, принизливі і часто зневажливі оцінки депутатами своїх колег – незбагненний для мене парадокс українського політикуму. Повна відсутність корпоративної відповідальності, корпоративного же патріотизму, помилкове відчуття політичної безкарності — хіба це не головні причини антиконституційної оренди карток для безтілесного і заочного голосування? Причина глибокої девальвації поваги до Верховної Ради у людей криється саме в безвідповідальному ставленні частини депутатського корпусу до своєї власної роботи, наївній самоомані деяких народних обранців у своїй уявній святості.
У цьому зв'язку нагадаю давню мудрість: «у святих є тільки минуле,
у грішників — майбутнє».

Передбачаючи черговий потік отруйної критики після цих вибраних думок уголос, водночас зазначу: я щонайбільше відповідальний за нинішній рівень парламентаризму в Україні. Хоча Голова Верховної Ради за української ситуації і атмосфери — безсловесний представник всіх, крім себе самого. Він диригент без палички і оркестру. Він заручник щоденного болісного вибору, звивистого пошуку компромісу, хиткої згоди між непримиренними і полярними поглядами.

Ця позиція вимушеної компромісності і лінії поведінки на порозуміння сприймається багатьма з вас і в суспільстві не як вияв політичної цілісності й сили, а як слабкість і безхарактерність. І я не настільки наївний, щоб не розуміти, що така роль згубна для політика.

Проте я ще і ще раз закликаю замислитися, за якими правилами далі повинні діяти українські політики. Потрібно знайти точку опори для поєднання зусиль з облаштування країни.

Не буде цього — не буде єдиної ефективної України. Коли демагогія починає серйозно сприйматися, це — провісник біди.

Головним опонентом Голови Верховної Ради всі ці роки я був сам собі. Немає більшого критика дій і рішень Володимира Литвина, ніж Володимир Литвин. Але якою б жорсткою була ця критика із зали, зі сторінок ЗМІ або з глибин мого серця і душі, я твердо вірю: без діалогу, без свободи висловлювати погляди, без апеляції до розуму не може бути парламенту. Без парламенту не може існувати парламентаризм. Без парламентаризму немислима демократія. Без демократії немислима й Україна. Упевнений: майбутнє України в широкому парламентаризмі, сильному парламенті, в зразковій демократії не на словах, а на практиці.

Вдячний всім друзям за допомогу й підтримку, дякую і всім недругам за те, що, стріляючи впритул словесно та в інший спосіб, не вистрілили реально у спину.

Дякую, шановні колеги, за співпрацю.

_______________________________
*Публікується з сайта www.raga.gov.ua

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Хмара про рішення КСУ: Всі юристи бачили, що це не відповідає Конституції, але… Сьогодні, 24 червня

Вибори влітку: яку «ставку» зробив Порошенко і що отримав в результаті Сьогодні, 24 червня

Кандидат партії Ердогана програв повторні вибори мера Стамбула Сьогодні, 24 червня

Рішення ПАРЄ зламає персональні санкції ЄС проти кількох росіян Вчора, 23 червня

Молдова хоче допомоги України з Придністров'ям і антикорупцією - прем'єрка 22 червня

Баканов у США узгодив деталі візиту Зеленського до Вашингтона 22 червня

Зеленський не блокуватиме запуск ринку електроенергії в інтересах Коломойського, – Петро Олещук 22 червня

Путін заборонив авіакомпаніям РФ літати в Грузію 22 червня

Коломойський не зустрічався із Зеленським після інавгурації 21 червня

Кубів запропонував владі кардинальні зміни для регулювання цифрової економіки 21 червня