передплата Українською | In English

№21, листопад 2012

«Руськими письменами писані»

Поділитися:

або 23 абетки для рідної мови

Свято започатковане 1997 року указом Президента України. Дев’яте листопада вибране тому, бо саме цього дня вшановується пам’ять Нестора-літописця.

За усталеною традицією вважається, що писемність нам принесли Кирило та Мефодій. Високо цінуючи їхню просвітницьку діяльність, все ж таки необхідно зазначити: на території України вже знайдено 23 абетки, яким 15–20 тисяч років. Збереглися написи на глиняному посуді, прясельцях (веретенах для прядіння), інших предметах. Загалом наші пращури вживали двадцять тисяч слів. Це дуже й дуже багато, адже лексичний запас навіть геніальних майстрів слова не перевищує цієї кількості.

Як вважає сучасний дослідник рідної історії Олексій Губко, праукраїнські абетки складалися протягом тривалого часу. Захоплює їхнє надзвичайне розмаїття – від ієрогліфічних елементів і клинопису до звичного для нас письма. Авторитетний науковець наголошує: «Знаючи, коли виникла українська мова, ми з певністю можемо сказати й коли сформувався наш народ. І оскільки першовитоки нашої мови губляться в імлі тисячоліть (у проміжку щонайменше десяти тисячоліть до Різдва Христового), то й початки українського етносу слід шукати в добі трипільської цивілізації».

Так чи так, а походження слов’янської писемності й сьогодні остаточно не з’ясоване. Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма – кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) та глаголиця (від давньослов’янського «глагол», тобто «слово»). Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки про її виникнення. Абетка глаголиці має 39 літер складного накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Кирилиця – новіша система писемності – складається з 43 букв, зокрема з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Їхні накреслення стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири шари: спільноіндоєвропейська лексика (батько, дім, вовк тощо), праслов’янські надбання (сніп, жито, віл, корова), питомо українські слова (мрія, примхи, перекотиполе) та запозичення з інших слов’янських мов (скажімо, з білоруської – розкішний, нащадок, з польської – перешкода, дощенту, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської – брама, огида, паркан; з сербської – хлопець; з болгарської – храм, владика тощо).

Давність української мови засвідчують численні фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Олександр Потебня, наприклад, стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли» лунала вже в І тисячолітті до
н. е, а колядка про створення світу птахами побутувала задовго до християнських часів.

Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні опікувалися Микола Суслопаров, Валентин Даниленко та інші вчені. Вони довели, що самобутню писемність мали племена катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Скіфи й сармати також плекали свою писемність, відому як сарматські знаки. Останні були схожі на вірменські й грузинські літери. Повсякденні нотатки, очевидно, робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. На щастя, здолали час накреслення на свіжій, ще не обпаленій глині, зокрема на горщиках.

Ґрунтовно досліджував кирилицю митрополит Іларіон. Його праця «Слов’янське письмо перед Костянтином» доводить правдивість оповіді ченця Храбра, котрий зазначив, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир, «руськими письменами писані». Ця подія датується зимою 860–861 pp. Вона цілком закономірна, адже після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі вже було чимало християн. Існування руських письмен підтвердили графіті на стінах Софії Київської, які дослідив знаний історик Сергій Висоцький.

Першим друкованим словником став «Лексись сиреч речення, въкратце собраны и изъ словенскаго языка на просты рускій діялект истолкованы» Лаврентія Зизанія, що вийшов 1596 року. У виданні пояснено 1061 слово: авва – тато; баснъ – казка, слово, байка; юноша – парубок… Ділова мова українських сотенних канцелярій була близькою до народної, хоча писарі зберігали усталені фрази з Литовського статуту й інших правописних кодексів. Давні судові документи зафіксували живе мовлення свідків і підсудних. Глибинні джерела мали численні говірки в різних куточках України. Усе це розмаїття збереглося до сьогодення. Воно живить і живитиме українську літературну мову, яка входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

У Мінекономіки назвали вартість гектара при відкритті ринку землі Сьогодні, 13 листопада

Угорщина прийняла великий штраф за невідповідне використання коштів ЄС Вчора, 12 листопада

Рада проголосувала за останній законопроєкт для "промислового безвізу" з ЄС Вчора, 12 листопада

В ЄС вбачають "обнадійливі сигнали" у розведенні військ на Донбасі Вчора, 12 листопада

Правління НБУ приїхало в антикорсуд: готове поручитися за затриманих експрацівників Вчора, 12 листопада

Зеленський підписав зміни до Митного кодексу стосовно інтелектуальної власності Вчора, 12 листопада

Голова НБУ перервав закордонне відрядження через затримання посадовців банку Вчора, 12 листопада

Криклій розповів про плани щодо реконструкції аеропортів Вчора, 12 листопада

Проєвропейський уряд Молдови відправили у відставку Вчора, 12 листопада

Петро Петриченко: Україна опиналася перед загрозою соціального вибуху Вчора, 12 листопада