№19, жовтень 2012

Кожен художник бажає знати, де його НормандіяКожен художник бажає знати, де його Нормандія

Виставка «Нормандія в живопису». Національний художній музей України. Окрім цього закладу культури, організаторами є Посольство Франції в Україні, Французький інститут в Україні.

На підступах до музею – безкрає море, ніби з полотен Курбе: тільки не водяне, а людське. Ажіотаж навколо мистецької події – зворотний бік туги за істинним мистецтвом.

Для гастролей найбільшими українськими містами (кілька місяців тому експозиція пройшла успішну апробацію у Львові, а після підкорення столиці має вирушити до Дніпропетровська) було обрано 57 робіт із багатокомпонентної 120-полотенної колекції «Нормандія в живопису» (усе зібрання охоплює часовий відрізок 1750–1950 рр.).

Адреса постійної прописки колекції: Abbaye aux Dames – колишній жіночій монастир «Абатство Дам», за сумісництвом – приміщення Регіональної ради Нижньої Нормандії. Саме рада 20 років тому скомплектувала цю добірку картин.

Нарівні з Парижем та Лазурним узбережжям Нормандія була географічною колискою імпресіоністів. Причина прихильності майстрів пензля до цієї землі має коріння в історичному минулому. XIX століття приховувало в своїх надрах незабарну загрозу технічного прогресу: шаленого розквіту ноу-хау для людства та водночас молоху для духовного життя. Прогрес промисловості виштовхував художників із великих міст – подалі від залізних машин і фабричних труб. Із другого боку, тодішня технічна революція була також сестрою революції в мистецтві.

Клюнувши на манки виставкового буклета стосовно демонстрації робіт відомих французьких художників, котрі працювали в напрямах реалізму, романтизму, імпресіонізму та постімпресіонізму, стосовно експонування картин Моне, Жеріко, Коро, Ренуара («вперше за роки незалежності України»), той, хто, звісно, має елементарне поняття про творчість цих митців, дещо зніяковів від побаченого. Ні, не розчарувався. Просто узрів не зовсім те, на що чекав. Здебільшого це – імпресіонізм, що лише намацує своє місце в історії світової культури, мистецтво натяків, невідчутних дотиків, недовисловленості, спорідненої з японською гравюрою. У трьох залах музею витримана тональність ранніх світанків, хмарних днів, сутінкових надвечір’їв.

Зародковий імпресіонізм ще не подарував нам того Клода Моне, манеру якого впізнаємо з півоберту. В експозиції оселилася компактна робота «Етрета» 1864 року народження. А ми ж пам’ятаємо: термін «імпресіонізм» почали вживати після Паризької виставки 1874-го, де показали полотно того ж таки Моне «Враження. Сонце, що сходить». (До слова, ось уже 27 років картину розшукує Інтерпол – відтоді, як її викрали в одному з музеїв Парижа.)

Тож за десятиліття до знаменної презентації цієї провісниці імпресіонізму месьє Моне лише торував свою майбутню художницьку стежину, час від часу наїжджаючи в Нормандію, зокрема до містечка Етрета, – туди, де фантасмагоричні дірчасті від прибоїв скелі утоплені фундаментами у воду. У Мопассана, котрий часто бачився з Моне в Нормандії, є такі рядки: «… попереду скеля дивної форми, закруглена та продірявлена наскрізь, нагадувала величезного слона, що занурив хобот у море. Це була «мала брама» Етрета» (з роману «Життя»).

Представлений на виставці «Захід сонця» П’єра Огюста Ренуара – твір 1893 року – належить імпресіонізмові, що вже вступив у права владарювання планетою, проте змушує ревізувати свої попередні уявлення про пензель митця. Цей маленький надчуттєвий демарш Ренуара проти фігуративності, невід’ємної від його творчості, став можливим у Нормандії – куточку, де ніщо не заважає емоціям знаходити для себе найнепередбачуваніші втілення. Захід сонця в даному разі скидається на клапоть шовку зі смугастим батиком. Як і багато інших робіт виставки, ренуарівська повідомляє глядачеві про свідому ескізність. Така собі вирваність із контексту, «епізодність» ніби сповіщає про розтягнутість, неквапливість нормандського часу. Мовляв, ще буде нагода скласти пазли в якесь надзвичайно ґрунтовне полотно.

Такі само чудові у своїй фрагментарності роботи «Кінь тинькаря» Теодора Жеріко з акцентом на сумному лошаті, етюд до картини «Болото» Ежена Будена зі зворушливими корівками, «Маленька ферма» Шарля Анграна – елегійний пейзаж ледь відчутними олійними крапельками, «Хатинка» Еміля Отона Фрієза, де зачіпають за живе перехрещені руки дерев…

Пригадавши пазли, розумієш: ця виставка, врешті, і є тим самим масштабним полотном зрізу життя, що його бачили старожили-нормандці: рибалки, пралі, млинарі тощо. Крізь іншу призму дивилися на велику картину туристи, котрих так не любили згадані трударі. А примирювали тих і тих художники. Тому що для всіх цих різних людей об’єктивно існували однакові відпливи, водорості після шторму, профілі мостів та вітрильників, міжсезоння із сивим небом, молоко туману, бентежна вода без меж.

Художники не втомлювалися змальовувати буденність. Однак, декларуючи пріоритетність миттєвих вражень, митці волали: буденність насправді ніколи не буває такою вже буденною.

Фото Ольги ПРОКОПЧУК.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня