Тіні на піску

Великий скульптурний салон знову заволодів увагою відвідувачів Мистецького Арсеналу.

Форум пластики приходить у нашу столицю шостий рік поспіль. Організатори не зрадили традиції – дивувати люд гучними іменами. Пригадаймо, що попередні cалони задовольнили естетські запити публіки роботами Чипаруса, Джакометті, Пінзеля, Мура, Пікассо, Родена, Далі, Дега, Архипенка та інших уславлених митців.

Нинішньої осені відвідувачам Арсеналу показали твори 50 відомих вітчизняних авторів. Серед них – Михайло Вертуозов, Микола Білик, Віктор Сидоренко, Наталія Мудрук, Микола Рапай, Микола Рідний.

У ролі спеціального гостя виступив знаменитий скульптор Цадок Бен-Девід із Великої Британії, що його організатори позиціонують як живого класика. Проект Simple Lines («Прості лінії»), з яким майстер ознайомив українську навколомистецьку громадськість, складається з трьох робіт: Evolution and Theory («Еволюція та Теорія», 1999), Blackfield («Чорне поле», 2008–2012), а також зовсім нової інсталяції Blackflowers («Чорні квіти», 2010–2012). До слова, ідея про перший показ третьої композиції саме в стінах Мистецького Арсеналу навідала митця влітку під час Першої київської бієнале. «Побачивши на власні очі цей чудовий простір, я подумав, що це буде найкращим місцем для прем’єри інсталяції «Чорні квіти», – зауважив майстер журналістам.

Пласкі творіння Цадока Бен-Девіда розташувалися на 600 квадратних метрах виставкової площі. Час від часу багатопредметні композиції стають свого роду конструкторами. Приміром, у «Чорному полі» загалом близько 20 тисяч крихітних розфарбованих вручну сталевих рослин із кислотним гравіюванням, чорних з одного боку та кольорових – з другого. Проте майстер варіює їхню кількість залежно від розмірів зали. У Києві показали 17 тисяч мініатюр.

Найстаріша та найвідоміша робота Бен-Девіда – «Еволюція та Теорія» є, мабуть, і концептуально найцікавішою. Ескізи до двох з половиною сотень алюмінієвих скульптур різного розміру беруть початок в ілюстраціях до підручників XIX століття, наукових праць. (Скульптор ще не раз після «Еволюції та Теорії» надихатиметься картинками з наукових книжок, зокрема медичних трактатів, енциклопедій вікторіанської доби, монастирських гросбухів, ботанічних аркушів.) Двомірні скульптури застигли в залі, однак не полишає враження, що вони крокують в одному, спільному, напрямі. Образи великих відкриттів у цьому невпинному еволюційному русі перемежовуються зі статурами людиноподібних мавп та перших людей. Усе в комплексі підводить до крамольної думки про незмінність гомо сапієнсів протягом усієї історії людства, хоч би там які технічні революції вибухали.

У третій, найсвіжішій, серії «Простих ліній» – «Чорних квітах» фігурують 52 предмети зі знайомого нам фарбованого алюмінію. Інсталяція є ідейною наступницею попередніх композицій. Але можемо говорити вже про нібито тримірність: художник додає до квітів штучні тіні, що, до речі, аж ніяк не бажають збігатися з тінями справжніми.

Бен-Девіда не на жарт захоплюють перетини протилежностей, як-от романтики і раціональності, вигадки і реальності, поезії творчості й прози життя, справжнього і фальшивого, живого і мертвого, білого і чорного, чорного й кольорового…

Триптих свідчить про відданість Цадока Бен-Девіда ще одному компонентові – піску. А й справді, куди ж без цього споконвічного символу плинності часу? Особливо, коли йдеться про еволюційність сущого.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА