Ностальгії було більше, ніж роздумів про майбутнє

ІV Всесвітній форум українців, на який до Києва прибули майже дві тисячі учасників, тривав три дні (18–20 серпня). Цьогорічне зібрання стало однією з головних подій у рамках відзначення 15-ї річниці незалежності України. Заходи розпочалися в Центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Там відкрилися кілька експозицій: малюнків юних переможців Всеукраїнського дитячого конкурсу, прадавнього та сучасного гончарства, творів майстрів народного мистецтва, фотографій та книжок (на виставці понад сто вітчизняних і зарубіжних видавництв представили 50 тисяч своїх новинок).

Урочиста церемонія офіційного відкриття форуму відбулася в Національному палаці мистецтв «Україна», де з промовою виступив Президент Віктор Ющенко. Привітання учасникам і делегатам надіслав Голова Верховної Ради України Олександр Мороз, який, зокрема, наголосив: «Суспільно-політичні події останніх років довели світові, що Україна відбулася як повноправний суб'єкт міжнародної спільноти». Прем'єр-міністр України Віктор Янукович не брав участі в роботі форуму.

Від імені майже 20 мільйонів етнічних українців, які мешкають у більш як 60 країнах, виступили голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Горинь і президент Світового конгресу українців Аскольд Лозинський. Саме він заздалегідь попросив делегатів не вигукувати й не свистіти в залі, а на повен голос заявити, що Україна й досі не стала справді українською. Загалом ностальгії було більше, ніж претензій до влади та роздумів про майбутнє. Однак ніхто ні з далекого, ні з близького зарубіжжя не сказав: «Повертаюся додому!». Обійми, сльози, пісні – все це домінувало і в святково прикрашених залах, і на Співочому полі, де закриття форуму увінчалося концертом фольклорних колективів та зірок української естради.

Запам'ятається широкоформатне й різнопланове дійство не лише екскурсіями столицею, відвідинами Центру народної творчості «Музей Івана Гончара», бесідами з високопосадовцями, пристрасними закликами на захист української мови чи виборами нового голови Української всесвітньої координаційної ради (ним на безальтернативній основі став поет Дмитро Павличко), а насамперед аналітичними «круглими столами», присвяченими голодомору 1932–1933 років та глобальним тривогам світового українства, зокрема проблемам потужної «четвертої хвилі» трудової еміграції, яка створила свою міжнародну громадську організацію.

Автор: Микола ЯСЕНЬ