передплата Українською | In English

№17, вересень 2012

Празькі зустрічіПразькі зустрічі

Поділитися:

Київська спілка журналістів України зорганізувала чергову творчо-пізнавальну мандрівку вітчизняних «акул пера»
до Європи. Цього разу об’єктом прискіпливого знайомства стала столиця Чеської Республіки.

Історія крізь призму сучасності

Злата Прага зустріла нас ласкавим сонцем, разючою чистотою бульварів, вулиць і площ. Ще на околицях цього мегаполіса впадає в око чітка організація дорожнього руху, фантастичні, як за українськими мірками, розв’язки, дисциплінованість та взаємна повага водіїв і пішоходів. Узагалі, надмірна чемність пражан вражала нас скрізь: чи то обслуга в готелі, пивному барі, крамниці або в кафе. Не кажучи вже про постійну готовність перехожих допомогти, коли поставали певні проблеми з орієнтуванням на місцевості. У цій слов’янській державі відчувається ментальна близькість до України. Адже впродовж століть ми йшли дещо схожими шляхами, виборюючи право на свободу, мову, зрештою, на національну ідею.

Коли розвалився соцтабір, чехи, на заздрість нам, без вагань стали на шлях подальшого європейського розвитку. Дбаючи про майбутнє, тут ніхто не забуває про минувшину, ретельно оберігаючи для нащадків історичні надбання. Особливо ми відчули це в столиці держави.

Прагу називають «містом ста шпилів». Адже тут безліч старовинних палаців і будинків із гостроверхими покрівлями. Що вулиця чи споруда, то своєрідний музей під відкритим небом, особливо в історичному центрі. Його, до речі, 1992 року внесено до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.

Традиційно знайомство з Прагою розпочинають мандрівкою Старим містом, окрасою якого є Староміська площа. За твердженням пражан, це один із найкрасивіших майданів Європи. Тут завжди гамірно: сотні екскурсантів із різних країн світу, масові студентські «міжсобойчики», стовпотворіння під годинником, що на вежі Староміської ратуші. До речі, він веде відлік часу ще з 1490 року. Завдячуючи унікальному таланту давнього майстра саме відтоді й донині 12 апостолів, що з’являються в невеликих віконцях щогодини з восьмої ранку до двадцятої вечора, під бій курантів благословляють усіх присутніх на добрі справи.

Неподалік від ратуші суворістю пізньоготичного стилю привертає увагу Порохова вежа. Як свідчать архівні дані, на початку XIII століття Старе місто було обнесене високим валом із тринадцятьма вежами. Відтоді збереглася тільки Порохова.
А далі, простуючи вулицею Целетною, ми, ніби змістившись у часі, повторюємо шлях правителів Богемії під час їхньої коронації.

До речі, на Целетній у будинку з екзотичною назвою «Чорна Мадонна» розташована частина колекції Празької національної галереї. Історія цього музею бере відлік ще з 1786 року, коли було засновано Товариство патріотичних друзів мистецтва, котрі відкрили художню галерею.

Пізніше до неї приєднали багату колекцію імператора Франца Йосифа І. А по закінченні Другої світової війни, з 1949 року музей оголошено Національною галереєю мистецтв Чеської Республіки. Нині тут також щоденно велелюдно.

Мандруючи Прагою, ми не могли оминути ще одну історичну пам’ятку – Карлів міст. Зведений у XIV столітті, він надійно з’єднує лівий і правий береги швидкоплинної річки Влтави. Це місце масового паломництва мандрівників, тут безліч витворів сучасних майстрів пензля і різьбярства, лунає жива класична та джазова музика.

Досхочу наслухавшись, надивившись та обмінявшись враженнями, через Карлів міст потрапляємо у Празький град – визначну архітектурну пам’ятку й символ держави. Тут розташована резиденція президента, де тисячі туристів з усього світу мають змогу вільно спостерігати за ритуалом щогодинної зміни почесного караулу. Завважте, охорона не перекриває вулиць навіть під час поїздок президента. Кажуть, таку традицію започаткував Вацлав Гавел.

У Празькому граді вражає ще одна історична пам’ятка – собор Святого Вітта. Висота його стін – 124 метри. Звертаєш увагу на поєднання різних архітектурних стилів. З’ясовується, собор зводили майже 600 років…

Находившись та помилувавшись старою Прагою, одностайно приймаємо рішення втамувати спрагу чеським пивом. Пражани, до речі, по праву пишаються своїми броварнями. Тож не посмакувати «Старопраменом», «Будваром» чи «Парубіцьким портером» – великий гріх.

Ми не взяли його на душу й відвідали низку пивниць. Кожна має свою особливість, свою історію. Скажімо, в одній запам’яталася величезна світлина, на якій смакують пивом президенти Вацлав Гавел та Білл Клінтон. Кельнер, запрошуючи до столу, пояснив, що пиво, яким торгують, традиційно варять самі. Репутація у броварів висока, тож неспроста тут бувають і президенти, немає відбою і від пересічних любителів напою з хмелю. У високій якості пива переконалися й ми, випивши його щонайменше по літру. А ще нам похвалилися, що саме в цій пивниці свого часу полюбляв бувати Ярослав Гашек. За кухлем пива, вслухаючись у теревені пиворізів, він виписував пригоди бравого Швейка. Щоправда, як ми згодом дізналися, пивниць, пов’язаних з іменем автора бравого солдата, у столиці Чехії добрих два десятки. У кількох із них за кухлем знаменитого серед пиволюбів «Радегаста», смакуючи фірмовою стравою чеської національної кухні – кнедликами, вдалося й нам відчути приязну атмосферу старої Праги.

У серці з Україною

Журналістська делегація відвідала в Празі й пам’ятні місця, пов’язані з Україною. Зокрема, поклали квіти до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку, який три роки тому встановлено на майдані Кінських в історичному районі Сміхов, навпроти представництва ООН у Чехії. Вітчизняні «акули пера» побували в приміщенні друкарні, де 1876 року було видано без купюр «Кобзаря». Відвідали й будинок неподалік уже згаданого Карлового моста, на фасаді якого значиться, що тут 18 травня 1891 року з промовою на з’їзді слов’янської прогресивної молоді виступив Іван Франко. А на Ольшанському цвинтарі, де розмістився пантеон українських політиків і літераторів, вклонилися могилі видатного земляка – поета Олександра Олеся.

Були приємні зустрічі й з чеськими колегами по перу, а також із представниками української діаспори. Зокрема, в редакції «Української газети», що видається для українців у Чехії, відбувся творчий вечір члена нашої делегації письменника й публіциста, колишнього редактора газети «Вечірній Київ» Олександра Балабка (на знімку ліворуч).

Він презентував присутнім – викладачам Карлового університету, студентам, колегам-журналістам – збірки своїх повістей та есе про видатних українців у світах: «Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського», «Мальви у Вічному місті», «З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка», а також недавно видану в чернівецькому видавництві «Букрек» книжку за неопублікованими листами видатного танцівника й хореографа ХХ століття Сергія Лифаря «Київ, Іринінська, Лифарям… Повість за листами митця».

До речі, такі зустрічі в редакції «Української газети» стали традиційними – цьогоріч представники української діаспори в Чехії вже мали змогу спілкуватися з Василем Шклярем, Дмитром Павличком, Андрієм Курковим.

Слід сказати, що «Українська газета» видається в Празі ось уже кілька років. Її редагує Анатолій Крат – член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, – який живе і трудиться в Празі з 2006 року. Свого часу він закінчив із відзнакою Київський державний інститут культури, майже 25 років працював у Херсоні у сфері культури, педагогіки, журналістики. Автор п’яти поетичних книжок для дітей і дорослих. Лауреат міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1992). Окрім згаданої газети, за фінансової підтримки Міністерства культури Чеської Республіки в Празі виходять «Український журнал» – інформаційний культурно-політичний місячник, а також незалежний культурно-політичний тижневик «Пороги» для українців у Чеській Республіці.

Усі ці видання мають своїх зацікавлених читачів, адже за статистикою в Чехії мешкає майже 150 тисяч наших земляків. Тому живе слово про Батьківщину чи розповідь про життя певного регіону, які є в кожному номері згаданих часописів, для них – наче ковток свіжого повітря.

До речі, зустріли ми й шанувальників «Віча», які свого часу читали й передплачували журнал до від’їзду з України в Чехію. Тож із приємністю представляємо двох із них (прізвища з етичних міркувань змінено).

Михайло Семко за фахом учитель. По закінченні Ужгородського університету працював у школі на Тячівщині. Після народження близняток – сина й доньки – розпочалися проблеми. Дітки з’явилися на світ Божий семимісячними з несформованою системою органів дихання. Ліки для підтримання життя малят коштували дуже дорого. Його щомісячної зарплати в 1200 гривень, звісно, було мало. Допомагали добрі люди, рідня, керівники органів місцевої влади. Але лікування таких уроджених дефектів потребувало часу й нових коштів.

«Певно, Всевишній зглянувся на нашу біду, – каже Михайло. – Близька родичка невдовзі вийшла заміж за чеха. Весілля робили й у рідному селі на Закарпатті».

Щирий українець дуже сподобався новоспеченому родичу. А коли той дізнався про сімейну проблему, запросив Михайла в Прагу, бо має добре розвинений туристичний бізнес. Допоміг із відкриттям візи, а пізніше й з легалізацією. Михайло вже п’ятий рік у столиці Чехії. Катає у Празькому граді туристів і бажаючих чехів на ретроавтомобілях. Щомісячна зарплата, за його словами, в еквіваленті однієї тисячі доларів. На осінь має забрати сюди дружину з двійнятками Васильком та Віолеттою. Тоді 28-річний татусь, за його словами, не так сумуватиме за Україною…

56-річна Надія Онопко працювала головним бухгалтером на державному підприємстві в Рівному. Виробляли престижні меблі. Однак не витримали конкуренції, підприємство збанкрутувало.

Чоловік також залишився без роботи. Обидві доньки після закінчення школи здобували вищу освіту. Невдовзі вийшли заміж, народили дітей. Безробіття і безгрошів’я давалися взнаки. Тож Надія разом із знайомими подалася до Праги. Тут уже працювали земляки, мала на певний час притулок. Добре опанувала чеську мову, отримала постійну візу. Господар готельного ресторану, де вона вже третій рік працює кухарем-офіціанткою, дуже задоволений моторною українкою. За сумлінне ставлення до роботи має добрі заробітки: вистачає на житло, харчування, і, що найголовніше, на забезпечення родини в Рівному. Звичайно, Надія підтримує зв’язки з українською діаспорою, але нудьгує за Батьківщиною, за рідними, особливо за онуками. Тож за першої-ліпшої можливості автобусом поспішає до Рівного. Стверджує, щойно запрацює задекларована нашим Президентом програма «Україна – для людей» – одразу повернеться додому.

Упевнений, що такими прагненнями живуть усі 7 мільйонів українців, яких безробіття й безгрошів’я розкидало по світах.

Автор: Віктор КОРНІЮК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Політолог Яхно пояснила, чому українські журналісти саме зараз згадали про Саакашвілі Сьогодні, 14 серпня

Росія більше не визнаватиме українські ліцензії на надра Криму Сьогодні, 14 серпня

Жарти недоречні: Ющенко жорстко поставив на місце «президентів» Вакарчука і Зеленського Сьогодні, 14 серпня

Трамп підписав оборонний бюджет, що передбачає 250 мільйнів Україні Сьогодні, 14 серпня

США заморожують співпрацю з РФ в рамках Договору з відкритого неба Сьогодні, 14 серпня

ЗМІ: Митрополита Епіфанія та архієпископа Агапіта спіймали в Венеції за розпустами Вчора, 13 серпня

Посуха у Німеччині вже завдала мільярдного збитку фермерам 11 серпня

Генпрокуратура Румунії розслідує дії поліції під час мітингу у Бухаресті 11 серпня

Президент Румунії засудив насильницькі дії поліції під час мітингу у Бухаресті 11 серпня

В ЄС минулої ночі опублікували заяву про український антикорсуд та спецпрокуратуру 11 серпня