На вершині музичного Парнасу

Одразу два живі композитори-класики святкують цього місяця свої ювілеї.
70 років виповнюється 19 вересня Євгену СТАНКОВИЧУ.
75 років відзначає 30 вересня Валентин СИЛЬВЕСТРОВ.

Нині обидва на піку слави. Про них знімають фільми, пишуть книжки. А високі нагороди та премії, здається, самі полюють на цих поцілованих Богом чоловіків. І мало хто тепер пам’ятає, що доля не завжди була до них доброзичливою.

Витоки творчості Сильвестрова – у відлунні гомонів старого Києва, де Валентин Васильович народився (1937), закінчив музичну школу та в 15 років захопився композицією. В юності ледь не отримав диплом інженерно-будівельного інституту, до якого вступив радше за тодішньою модою на технічні спеціальності. Проте після трьох років навчання в Сильвестрові прокинулося та з новою силою заволало бажання писати музику. А з 1958-го він уже долав наступну життєву планку – Київську консерваторію імені П. Чайковського (клас Бориса Лятошинського). 1960-ті для Сильвестрова, як і для багатьох інших людей мистецтва, стали часом певного розкріпачення, руйнації башт конформізму. Сильвестров увійшов до гурту однодумців «Київський авангард». А 1970-го його виключили із Спілки композиторів. Незважаючи на стосунки з офіційним консервативним чиновництвом від культури, Валентин Васильович таки здобув лаври світового визнання, підкоривши висоти міжнародних фестивалів-конкурсів. Його твори — окраса репертуарів найзнаменитіших виконавців планети. Музика Сильвестрова завжди була в полі уваги Альфреда Шнітке. Згодом і рідна вітчизна віддала композитору належну шану. 1989 року він отримав звання народного артиста України, 1995-го став лауреатом Державної премії імені
Т. Шевченка, а 1997-го був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Називаючи власний стиль «метафоричною музикою» («метамузикою») та маючи найкращий для творчої людини статус – вільного композитора, Валентин Сильвестров працює в усіх «серйозних» жанрах, пише саундтреки до кінофільмів, обмінюється професійними здобутками із закордонними музичними колами.

Народжений серед Карпатських гір (1942) у компактній затишній Сваляві, колега Валентина Сильвестрова — Євген Станкович також розпочав композиторську діяльність у відносно благосній атмосфері шістдесятництва. Освіту здобув у Львівській та Київській консерваторіях. Окрім згадуваного Бориса Лятошинського, до процесу творчого змужніння Станковича доклав руку й інший метр композиції – Мирослав Скорик (один з улюблених героїв наших публікацій).

Не занурюватимемося в лабораторні тонкощі музики Станковича, не лічитимемо скільки чого, а констатуємо: народний артист України Євген Станкович – композитор поліжанровий. Його твори знають та випускають аудіоальбомами по всьому світу. А Третя камерна симфонія –
в топ-десятці творів планети за визначенням ЮНЕСКО 1985 року. Станкович нагороджений премією імені Т. Шевченка, і це лише один зі знаків поваги суспільства до композитора. Герой України Євген Федорович Станкович за різних часів у дивний спосіб поєднував творчість із депутатством, посадою завідувача кафедри в Національній музичній академії, діяльністю академіка в Національній академії мистецтв України.

«Віче» вітає ювілярів!

Ніла ІВАНЕНКО.