Геополітика і психологічні паралелі

Загальною фразою стали згадки про «молодість української держави». Та молодість - це чи то перевага, чи то вада, яка швидко минає. Що далі? Подивимося на сусідні країни, які пишаються «дідичністю» своїх державних інституцій. Цінуймо сьогодення, готуймося до майбуття.

Мистецтво сором'язливості

Подивімося на Україну як на 15-річну дівчину. Варто лише в тексті Тетяни Гурлєвої із книжки «Дівчинка-підліток» слово «дівчинка» замінити словом «Україна».

«Загострюється інтерес до себе, своєї зовнішності, часто виникає тривога у зв'язку з тим, що реальне «Я» не збігається з еталоном, ідеалом чи нормою, яка склалася у близькому оточенні. Критичне, насмішкувате чи принизливе ставлення до кумирів дівчини викликає обурення.

Джерело переживань – нерозділена симпатія чи любов, розрив дружби, втрата надії на справжні почуття. Не слід нехтувати й проблемами самотності чи самогубства 15-річних.

Статева поведінка різноманітна і складна. Однією із поведінкових реакцій є й кокетство. Це й особлива поза, що об'єднує в собі зовнішню пасивність і внутрішнє напруження з ознаками вегетативного збудження. Це і особливий погляд – очі в один бік, а голова й тулуб – в інший. Це й демонстрація ніжності. Слід зауважити, що невміле кокетство подекуди сприймається як вульгарність. Однак в основі його лежить лише прагнення привернути до себе увагу. Вона не повинна скидатися на «маленьку жіночку», яка має на меті будь-що привернути до себе чоловіка. Привабливими можуть бути особливості, надані самою природою. Наприклад, сором'язливість. Дівчина начебто запевняє свого обранця у позитивному ставленні до нього, закликає його до прояву ініціативи у спілкуванні, але такої, яка не принизила б її почуття, її дівочу гідність».

Мистецтво байдужості

Заздалегідь усталений вираз – «стара Європа». Як кажуть, згадані перед цим психологи: сила – і є слабкість. Ось рядки Жо Ґодфруа із книжки «Що таке психологія».

«Старість знаменує собою завершення життєвого шляху. Те, якою буде старість, залежить од того, яким був життєвий шлях. Підбиваються підсумки прожитого, життя усвідомлюється як єдине ціле, в якому вже нічого не можна змінити. Якщо людина не може звести свої вчинки в одне ціле, вона завершує своє життя у страхові перед смертю та у відчаї через неможливість розпочати життя знову.

Необхідною є переоцінка свого «я» («я» – як глибина сутності людини, її аутентичність, яка дає їй можливість відрізнятися від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати істинність свого існування). Незмінною може залишитися професійна роль, яка в багатьох людей залишається головною до самої смерті. Варто усвідомити факт погіршення здоров'я та старіння тіла. Це дає можливість людині виробляти необхідну в цьому плані байдужість. Та, нарешті, людина має позбутися егоцентричності…