передплата Українською | In English

№11, червень 2012

Чиказькі пристрасті. Нова безпекова тактика НАТОЧиказькі пристрасті. Нова безпекова тактика НАТО

Поділитися:

Беручи до уваги обраний Україною курс на позаблоковість та її неучасть у жодних військових формуваннях, теоретично можна припустити, що й взаємини офіційного Києва з НАТО мали б бути зведені до мінімуму. Проте низка суб’єктивних/об’єктивних обставин, поєднаних із важливістю визначення української позиції на міжнародній арені, виявила закономірну обопільну заінтересованість у співпраці.

Ювілейний XXV саміт НАТО в Чикаго (20–21 травня 2012 року) привітав у Декларації від 20 травня «готовність України до продовження політичного діалогу та взаємодії», високо оцінивши внесок нашої держави до операцій під керівництвом альянсу та висловивши вдоволення виконанням нею зобов’язань із позбавлення від запасів високозбагаченого урану, що «демонструє повну відданість України принципу нерозповсюдження ядерної зброї та матеріалів, з яких вона може бути виготовлена». Водночас НАТО висловила «стурбованість правосуддям в Україні», кваліфікованим як «вибіркове», закликавши владу держави «до усунення недоліків у системі судочинства» та «забезпечення вільних і справедливих парламентських виборів цієї осені». Отож цього разу Україна, котру завше вважали одним із основних партнерів організації, під час саміту була представлена на зустрічі глав держав та урядів країн–учасниць Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ)
в Афганістані.

Послідовно підтримуючи реалізацію Лісабонської стратегії НАТО, яка передбачає поетапне завершення спільної військової операції в Афганістані до кінця 2014 року, наша держава схвально сприйняла рішення альянсу щодо виведення військових формувань з афганської території до 31 грудня 2014 року. Крім того, на відміну від керівництва Франції, Канади чи Австралії, котрі заявляють про дострокову передислокацію військових формувань своїх країн на батьківщину ще до завершення відведеного строку, Президент України Віктор Янукович заявив про цілковиту підтримку «продовження тісної співпраці з Афганістаном у рамках політики довготривалого партнерства на 2015–2024 роки та на подальшу перспективу», що передбачено новим Стратегічним планом НАТО щодо Афганістану. Відповідно, прагнемо, по-перше, не опинитися в цілковитій ізоляції (зважаючи на ситуацію, що склалася з правами людини та системою правосуддя в Україні) та, по-друге, напрацювати вигідні для держави зв’язки й налагодити, по суті, безкоштовне підвищення кваліфікації представників власних Збройних Сил. Адже, окрім поповнення українського персоналу інструкторами армійської авіації в серпні 2012 року, Україна готова продовжити співпрацю щодо використання нашої стратегічної транспортної авіації згідно з Меморандумом між урядом України та командуванням НАТО в контексті завершення військової операції в Афганістані та співпрацювати в рамках Проекту підготовки фахівців з Афганістану та країн Центральної Азії, які спеціалізуються на боротьбі з нелегальним обігом наркотиків. Також було підтверджено готовність України приєднатися до датської ініціативи «Коаліція відданих контрибуторів» та зобов’язання й надалі надавати транзитний коридор для доставки необхідних для МССБ вантажів. Останній хід, зважаючи на перекриття транспортних коридорів Пакистаном, є доволі продуманим: спостерігаючи за пошуком НАТО альтернативних шляхів доставки вантажів (наприклад, підписання угоди про транзит наземних вантажів із Киргизстаном), Україна цілковито може розраховувати на схвальне вирішення питання та, як наслідок, нарощування співпраці з альянсом.

Значущість двосторонніх зустрічей, проведених українським гарантом у рамках саміту, не поступалася самому зібранню, адже формат «віч-на-віч», а також обмежене коло візаві визначалися суто на основі прагматичного взаємовигідного інтересу. Так, перемовини із Президентом Республіки Польща Броніславом Коморовським, найімовірніше, стосувалися майбутнього чемпіонату Європи з футболу та просування українських позицій на європейському терені у світлі не надто позитивного ставлення до офіційного Києва з боку німецького та французького політикумів, можливого «бойкоту» «Євро-2012», а також відмови лідерів більшості європейських держав від участі в саміті ЦЄІ, що мав відбутися за українського головування на початку травня 2012 року в Ялті. Переговори Віктора Януковича з президентами Румунії та Туреччини Траяном Бесеску й Абдуллахом Гюлем, найпевніше, торкнулися майбутнього розміщення натовської системи ПРО на території цих держав, адже їхня безпосередня територіальна близькість до українських кордонів як робить можливою подальшу співпрацю в цьому напрямі, так і ставить Україну під перехресний вогонь суперечностей альянсу з Росією.

Зустріч із Президентом Афганістану Хамідом Карзаєм, певно, була «найбільш значущою» для Києва, адже завдяки доступу Кабула до 4,1 млрд. доларів США, які щорічно спрямовуватиме світова спільнота на відновлення країни, наша держава зможе отримати в цьому регіоні нові вигідні контракти. Відтак президенти України та Афганістану домовилися про створення спільної міжурядової комісії з питань торгово-економічного співробітництва, котра має в майбутньому розробити широкий спектр положень щодо будівництва різних об’єктів транспортної та енергетичної інфраструктури в Афганістані, а також ремонту військової техніки часів СРСР. До речі, перед завершенням саміту український уряд схвалив проект президентського указу, згідно з яким офіційний Київ також надасть Кабулу гуманітарну допомогу в 1,5 млн. доларів США. Кошти частинами (по 500 тис. доларів) переказуватимуть на потреби афганського уряду в період з 2015 по 2017 рік.

«Енергетично спрямовані» зустрічі українського лідера, певно, мали на меті диверсифікацію вітчизняного ринку енергоносіїв та налагодження власного видобутку вуглеводнів із метою зменшення енергозалежності нашої країни від її північної сусідки. Тож, окрім традиційних перемовин із лідером Азербайджану, Віктор Янукович провів зустрічі з президентом компанії ExxonMobil Exploration Стівеном Грінлі та віце-президентом компанії Chevron із питань розвідки і видобутку в Європі, Євразії та країнах Близького Сходу Ієном Макдоналдом. Як відомо, 14 травня 2012 року Кабінет Міністрів України оголосив результати роботи Міжвідомчої комісії з визначення компаній-переможниць, що видобуватимуть вуглеводні в межах Олеської (Львівська та Івано-Франківська області) та Юзівської (Харківська та Донецька області) газоносних ділянок. Переможницею конкурсу на розробку Олеської ділянки (ресурс якої оцінюється в 2,98 трлн. куб. м газу) стала саме компанія Chevron. Тож, можливо, Україні таки вдасться налагодити співпрацю в цьому руслі, однак і надалі основною умовою будуть усе-таки не переговори чи владні домовленості, а створення на території держави сприятливого базису для розвитку ТНК та належного бізнес-клімату для залучення їхніх інвестицій.

Іще одна важлива тема, котра активно обговорювалася на саміті НАТО, – розміщення в Європі системи ПРО, яка дає змогу перехоплювати ракети, що відтепер переходить у стадію «проміжної готовності». Це означає, що в Середземному морі розміщуватимуться американські військові кораблі, озброєні ракетами-перехоплювачами, а в Туреччині почне діяти радарна установка. У першій фазі проекту візьмуть участь Польща, Румунія, Іспанія, Нідерланди, Туреччина та Чехія. Зрозуміло, що в цьому разі країни–члени НАТО не уникнуть жорсткої реакції з боку РФ: остання вимагає від альянсу юридичних гарантій ненаправлення елементів ПРО проти неї та забезпечення взаємодії російських РЛС із системою НАТО. Так, у тексті Декларації глав держав–членів Організації Договору колективної безпеки (схваленої 15 травня 2012 року в Москві) вкотре підтверджується, що «одностороннє розгортання стратегічних систем ПРО однією державою або групою держав без урахування законних інтересів інших країн і без надання останнім юридично зобов’язувальних гарантій може завдати шкоди міжнародній безпеці й стратегічній стабільності в Європі та у світі в цілому». Однак за результатами саміту його учасники спромоглися схвалити лише політичну заяву, підтвердивши, що протиракетна оборона НАТО не спрямована проти Росії і не підриватиме її стратегічні сили стримування. Відтак поки що не можна сподіватися на вирішення цього питання, куди, безперечно, вже найближчим часом буде «втягнуто» й Україну.

Єдине, що вже точно не стосуватиметься нашої держави (принаймні в недалекому майбутньому), – вступ до лав альянсу на правах країни-члена. Хоча згідно зі статтею 10 Вашингтонського договору «двері НАТО залишатимуться відчиненими для всіх європейських демократій».

Наразі підтримку своїх інтеграційних зусиль зі вступу до НАТО дістали Грузія, Македонія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, а в майбутньому «зелене світло», ймовірно, заблимає й для Сербії. Тому, маючи надію (і, по суті, підтвердження держав–членів альянсу) на вступ до організації вже приблизно 2014 року, Грузія (котра до Бухарестського саміту НАТО 2008 року мала в цьому рівні з Україною шанси) отримала не лише своєрідне підтвердження набуття членства в альянсі, а й гарантію захисту своїх територіальної цілісності і суверенітету, адже, на думку НАТО, 2008 року влада цієї країни не вдавалася до насильства щодо Абхазії та Південної Осетії, яких підтримує Росія, та сприяла проведенню в країні демократичних реформ. Тож навіть наявність територіальних спорів не стає на заваді приєднанню країни до організації. Та й у випадку з Грецією та Туреччиною таких перепон свого часу також не існувало. Тобто за наявності владного бажання та спрямування зовнішньої політики країни у правильне русло українські високопосадовці також «не мали б розв’язувати жодних прикордонних проблем».

Сьогодні маємо вдовольнятися статусом країни–контрибутора безпеки в Афганістані, не маючи жодних привілеїв чи переваг, котрі давала Україні хоча б Хартія про особливе партнерство 1997 року. Точніше, цим становищем Києва може більше вдовольнитися НАТО, не будучи вимушеною надавати нашій країні якихось гарантій її безпеки чи якось відповідаючи за її стабільність.

Автор: Юлія ЦИРФА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Єврокомісія стурбована різким сповільненням економіки Італії Сьогодні, 25 березня

3 з 4 топ-кандидатів у президенти обіцяють зберегти Мінські угоди, але з нюансами Сьогодні, 25 березня

Зеленський, Порошенко, Тимошенко і Гриценко розповіли, як хочуть отримати ПДЧ для України Сьогодні, 25 березня

На кого насправді ставить Коломойський, а кого використовує для інформаційної війни Сьогодні, 25 березня

Кокотюха: Українці обирають замість президента царя, лишаючись при цьому без царя у голові Сьогодні, 25 березня

Коломойський сподівається отримати компенсацію за "Приватбанк" після виборів Сьогодні, 25 березня

Україна та Росія домовляться про транзит газу після 2019 року — Міненерго РФ Сьогодні, 25 березня

Новини вихідних: 13-та пенсія, вагон із душем та "знижки" від Газпрому Вчора, 24 березня

Євросоюз спростував інформацію про антикорупційне розслідування проти Порошенка Вчора, 24 березня

Канада продовжила економічні санкції проти Януковича і К° Вчора, 24 березня